... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Формування в Україні національної правової системи є проявом єдності суспільства одним з важливих напрямків реалізації державного суверенітету. Вона слугує нормативною основою, своєрідними координатами генезису інших важливих соціальних систем: економічної, політичної, соціальної тощо. У зв’язку з цим теоретична розробка концепції сучасної національної правової системи становить одне з першочергових завдань, від вирішення якого залежить характер багатьох інших правових проблем, зокрема, побудова правової держави, формування громадянського суспільства. З цього приводу М.В. Кравчук зазначив: «Соціальна цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає додаткові аналітичні можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Це новий, більш високий рівень наукової абстракції, інший зріз правової дійсності і, отже, інша площина її розгляду. Такий підхід дає змогу відобразити цілісну панораму правового простору, виявити кореляційні, субординаційні та інші зв’язки й відносини між цілим і його частинами, а також частин між собою» [6, c. 87].
Метою даної статті є встановлення визначальних рис правової системи України та з’ясування її рівня подібності до романо-германської правової сім’ї. Розкрити спільність і відмінність романо-германської й української правових систем.
Стан дослідження. Загальна характеристика правових систем сучасності та взаємозв’язок правових систем романо-германського типу знайшли наукове опрацювання у наукових розробках Хашматулли Бехруза, О.В. Зайчука, М.А. Дамірлі, М.В. Кравчука, Ю. Оборотова, Н.М. Онищенко, С.Г. Стеценка, О.Д. Тихомирова.
Виклад основного матеріалу. За часів Радянського Союзу правова система Української РСР була складовою частиною правової системи СРСР. Система належала до сім’ї соціалістичного права, у зв’язку з чим не існувало жодних труднощів з класифікацією українського права. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році відбувається формування самостійної української національної правової системи. У її розвитку спостерігаються, зокрема, такі позитивні тенденції, як активне формування основних структурних частин правової системи; приведення у відповідність міжнародних правових стандартів, перш за все європейських; утвердження принципів правової демократичної держави і громадянського суспільства; поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галузей та інститутів права і законодавства [1, с. 110 ]. Поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галузей та інститутів права і законодавства. Тому постає питання: до якої правової сім’ї належить сучасна правова система України? Це питання фактично є частиною більш широкої проблеми місця національних правових систем країн колишнього соціалістичного табору на правовій карті світу. У сучасному світі виокремлюють чотири правових системи: романо-германська; англо-американська; мусульманська і традиційна [6, с. 107-108].
У юридичній літературі стосовно місця України серед інших правових систем існують різні точки зору. На думку окремих вчених, Україна входить у сім’ю романо-германського права або до романо-германський типу правової системи) як особливий європейський різновид правової системи; Інші автори при обговоренні проблем розвитку постсоціалістичних правових систем називають декілька варіантів: повернення до континентального права; формування загального слов’янського права з переважаючим впливом російської правової ідеології та законодавчих новел (основою цього процесу називаючи культурно-історичну, релігійно-етичну та морально–психологічну спільність ); поступове формування у постсоціалістичному просторі двох-трьох правових сімей: прибалтійської з наближенням до північної (скандинавської), слов’янської в поєднанні з азіатсько-мусульманською, центрально-європейської з наближенням до романо-германської [1, с. 74 ]. На нашу думку, при визначенні місця правової системи України серед сучасних правових систем світу, доцільно провести аналіз її генезису.
Найголовнішою пам’яткою права доби Київської Русі, першою відомою спробою його кодифікації в юридичній літературі визнається «Руська Правда». Джерелами права, які збереглися з доби Галицько-Волинської держави, є князівські грамоти. Поряд із наведеними джерелами права не можна не згадати Конституцію 1710 року. Остання (яка має також назву "Конституція Пилипа Орлика") базувалась на принципі визнання природних прав народу, проголошувала незалежність України, Спроби становлення української правової системи почалися у період функціонування Української Центральної Ради, створення Української Народної Республіки та проголошених нею універсалів.
Проте вже на початку 1921 р. процес формування національної правової системи був надовго перерваний. У час входження радянської України до складу Союзу РСР значний вплив на її правову систему здійснило «радянське право». Ідеологія СРСР фактично включалася у право, а тому знижувалася роль правових цінностей (зокрема, це стосувалося переваги інтересів держави, колективу над інтересами індивіду). Нинішня національна правова система своє становлення розпочала з прийняття «Декларації про державний суверенітет» 16 липня 1990 р. та «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р. 
На думку Ю.М. Оборотова «сучасний правовий розвиток України слабо орієнтований на використання своєї правової спадщини, характеризується значною правовою акультуризацією (запозиченням положень інших правових культур, яке підриває наступність власної правової культури), некритичним запозиченням досягнень західної традиції права» [6, с.48].
Окремі вчені поділяють процес розвитку правової системи України на два етапи: попередній – до прийняття Конституції (1990-1996) і сучасний – після 28 червня 1996р. Попередній етап характеризувався визначенням основних засад формування правової системи України, ліквідацією деформацій радянського періоду, прийняттям значної кількості законодавчих актів, пов’язаних, насамперед, з реформуванням економіки та демократизацією життя суспільства [4, с. 305].
Сучасний етап почався з прийняттям Конституції України, в якій знайшли відображення зміни соціального характеру, структури та змісту правової системи України, положення, які засновані на юридичних поняттях романо-германського типу правової системи. Для романо-германського типу правової системи найбільш характерні ряд ознак [1, с. 83 ].
Зокрема, наявність абстрактної правової норми, яка містить загальні правила поведінки у вигляді прав та обов’язків суб’єктів і виконує функцію розмежування та узгодження їх інтересів, а також визначає структуру системи права з характерною її диференціацією на публічне та приватне право. 
Крім того, об’єктивна дія норми права здійснюється, насамперед, у такій зовнішній формі як нормативно-правовий акт (який є найбільш універсальною зовнішньою формою права для врегулювання складних суспільних відносин, дає можливість відмежувати нормативне від індивідуального регулювання). Присутність у нормативно-правових актів такої властивості, як юридична сила, сприяє їх ієрархічності та визнанні в цій ієрархії найвищої сили за законами, а серед них – за конституцією. Також, для забезпечення авторитетності та престижності Конституції як основного закону у системі функціонують спеціалізовані органи конституційного правосуддя.
На думку М.В. Кравчука «намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі та судові органи у країнах романо-германської правової сім’ї роз’яснюють і деталізують норми, сформульовані загальним чином, тобто тлумачать їх. Це приводить до того, що норму, яку створив законодавець, розглядають як ядро, навколо якого існують похідні правові норми. Тому в країнах романо-германської правової сім’ї існують органи, які стежать за відповідністю похідних норм первинним.» [6, с. 141].
Функції правотворчості та правозастосування чітко розмежовуються [5, с. 97]. Для романо-германського типу правової системи властивим є високий рівень нормативності механізму правового впливу (зокрема, механізму правового регулювання). У ньому використовуються як загальні, так і спеціальні правові засоби, кожен з яких виконує свої специфічні функції у правовій системі. Зокрема, правова доктрина (правова свідомість) є генетичним джерелом принципів права, які сприяють формуванню системи права.
Система джерел права (зокрема, система законодавства) визначає основні види юридичної діяльності як способу встановлення правових відносин. У цілому правова система характеризується високим ступенем нормативності, злагодженості і забезпечує досягнення належного правопорядку.
Аналіз вищезгаданих основних визначальних рис українського права дає підставу зробити висновок про належність правової системи України саме до романо-германського типу правової системи, який характеризується такими найбільш суттєвими юридичними ознаками: визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права; ієрархічністю нормативно-правових актів, яка харктеризується їх юридичною силою; визначенням найвищого рівня у цій ієрархії за конституцією; кодифікованістю значної частини нормативно правових актів; наявністю спеціалізованого органу конституційної юрисдикції; поділом права на публічне та приватне, а також галузевим поділом; відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині; подібністю правових принципів та понять у національних правових системах цього типу; наявністю чіткої та ефективної юридичної техніки [2, с. 287].
Висновки. Отже на підставі вищенаведеного, доцільно стверджувати, що правова система України як за своїм генезисом, так і за основними юридичними ознаками є різновидом правової системи романо-германського типу. А нинішній період розвитку української правової системи пов’язаний не тільки з вдосконаленням основних ознак континентального права, але й зі зближенням її з європейськими міждержавними правовими системами.
Інтеграція України з Європою сьогодні є не тільки можливим, але і найбільш бажаним варіантом вирішення цілої низки проблем. Україна була і залишається частиною Європи і європейської культурної традиції, а тому інтеграційні процеси з європейськими структурами є об’єктивно закономірно обумовлені як її національним та культурним розвитком, так і правовим.

Список використаних джерел:
1. Стеценко С.Г. Васечко Л.О. Глобалізація та право: національний вимір: монографія. Київ. Атіка, 2012. 132 с.
2. Теорія держави та права: навч. посіб. / [Є.В. Білозьоров, В.П. Власенко, О.Б. Горова, А.М. Завальний, Н.В. Заяць та ін.]; за заг. ред. С.Д. Гусарєва, О.Д. Тихомирова. Київ: НАВС Освіта України, 2017. 320 с.
3. Козюбра М.І. Загальна теорія права: підручник. Київ, 2015. 392 с. 
4. Бобровик С.В., Онищенко Н.М Правова система України. Державотворення та правотворення в Україні. Київ: Інститут держави і права ім. В. Корецького НАН України. С.310—343.
5. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ навч.закл. 3-тє вид. змін. й доповн. Тернопіль: ТНЕУ 2018. 524 с. 
6. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. 3-тє вид., змін, й доп. Тернопіль: Екон, думка, 2016. 420 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція