... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №2
Законом «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року до Конституції України було внесено низку змін, однією з яких передбачалось запровадження імперативного мандату народного депутата. Так, пунктом 6 частини першої статті 81 Конституції України підставою дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку), було визначено його невходження до депутатської фракції цієї політичної партії (блоку) або його вихід із складу такої фракції. Доповнення Основного Закону цим положенням було обумовлене потребою у зміцненні фракційної дисципліни в парламенті, зменшенні кількості міжфракційних переходів народних депутатів України [1]. 
Зміцнення зв’язку члена парламенту з партією, від якої його було обрано до парламенту, передбачає застосування механізмів, альтернативних запровадженню імперативного мандату. У зв’язку з цим є доцільним: 
1. Виключення з Конституції України положень, якими запроваджено імперативний мандат. 
2. Поглиблення конституційної реформи у напрямі чіткого розмежування відповідальності глави держави і уряду. Хоча партії відіграють ключову роль у формуванні складу законодавчого органу (оскільки лише партії та блоки є суб’єктами висування кандидатів на парламентських виборах), їх роль у формуванні державної політики (як через парламент, так і через сформований на партійній основі уряд) суттєво обмежується вагомими конституційними повноваженнями глави держави. Як результат – Основний Закон не дозволяє чітко визначити суб’єкта відповідальності за формування державної політики: президент завжди має змогу покласти всю повноту відповідальності на уряд та парламентську більшість, а останні – на главу держави, який формує власний політичний курс. Ця проблема породжує безвідповідальність партій і в кінцевому підсумку призводить до безвідповідальності народних депутатів України, які у своїй діяльності орієнтуються або на главу держави, або на уряд, або опозиційну до уряду і президента партію, яку вони представляють. 
Основними пріоритетами у розмежуванні конституційної компетенції глави держави і уряду можуть бути наступні: 
– уточнення змісту конституційних положень, які покладають на Президента функції з керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, керівництва у сферах національної безпеки та оборони (або позбавлення Президента відповідних функцій з одночасним визначенням чіткого переліку повноважень глави держави у цих трьох сферах); 
– позбавлення глави держави права зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України (оскільки зловживання відповідним правом дозволяє главі держави паралізувати роботу уряду); 
– суттєве розширення переліку актів глави держави, які підлягають контрасигнуванню Прем’єр-міністром та міністром, відповідальним за акт і його виконання – всі акти, шляхом видання яких президент має можливість 
– впливати на формування державної політики, можуть набувати чинності лише за умови їх контрасигнації; 
– визначення безпосередньо в Конституції повного складу Ради національної безпеки і оборони України (що перетворить РНБОУ з органу «при главі держави» на координаційний міжвідомчий орган, діяльність якого спрямована на вироблення загальноприйнятних підходів до вирішення найбільш складних проблем національної безпеки і оборони, які потребують спільного бачення глави держави, уряду та парламенту); 
– скасування відповідальності Кабінету Міністрів України перед Президентом (стаття 113 Конституції України); 
– запровадження єдиного порядку формування складу уряду (це передбачає, що кандидатури на посади міністра оборони та міністра закордонних справ вноситимуться для затвердження парламентом главою уряду, а не главою держави); 
– зміна порядку призначення на посади та звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій (яких доцільно призначати на посади і звільняти з посад у тому ж порядку, що і керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України – це сприятиме цілісності виконавчої вертикалі), скасування відповідальності голів місцевих державних адміністрацій перед Президентом (стаття 118 Конституції). 
Обмеження розміру приватних внесків від однієї особи на користь партії. Закон «Про політичні партії в Україні» не встановлює обмежень граничного розміру внеску на користь партії від однієї особи. Як наслідок – діяльність партій фінансується обмеженим колом фізичних та юридичних осіб. Саме ці особи (чи їх представники), а не члени партії, які поділяють партійну ідеологію і беруть активну роль у розбудові партії, отримують пріоритетне право на включення до виборчих списків партій і блоків. Таким чином, поряд із диверсифікацією джерел фінансування партій видається за доцільне здійснити диверсифікацію джерел приватного фінансування діяльності партій – закріпити в Законі «Про політичні партії в Україні» обмеження граничного розміру внеску на користь партії від однієї фізичної або юридичної особи. 
  Підвищення ролі місцевих організацій партій у висуванні кандидатів на парламентських виборах. Зменшити вплив партійних «донорів» та партійного керівництва на процес складання виборчих списків можна не лише шляхом диверсифікації джерел фінансування партій, але і за допомогою механізмів, які стимулюватимуть розвиток місцевих організацій партій, висування кандидатами у депутати представників партійних осередків. Такими механізмами можуть бути: 
– закріплення квот представництва місцевих організацій партій на з’їздах, на яких здійснюється висування кандидатів у народні депутати України (у випадку, якщо вибори і надалі проводитимуться у загальнодержавному виборчому окрузі); 
– запровадження пропорційної виборчої системи з голосуванням у «регіональних» виборчих округах (30-50 округів) з відкритими або закритими списками (така система сприятиме включенню до виборчих списків представників місцевих партійних осередків); 
– закріплення права висування кандидатів у народні депутати України за місцевими організаціями партій (у випадку, якщо вибори проводитимуться у «регіональних» округах). 
    
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 26 червня 1996 року зі всіма змінами та доповненнями. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція