... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №2
Загальновідомо, що в структурі права функціонують два види правових норм – матеріальні і процесуальні. Перші регулюють виникнення, розвиток і припинення суспільних відносин, визначають права і обов’язки суб’єктів правовідносин, а другі регулюють процедуру реалізації цих прав і обов’язків, закріплюють процесуальні форми, способи і методи здійснення діяльності, встановлюють обов’язкові правила розгляду справ.
Як зауважують вчені-теоретики, система процесуального права в основному складається з чотирьох галузей процесуального права: кримінально-процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального, підгалузі адміністративного права – адміністративно-процесуального права [1, с. 117.].
Вчені-адміністративісти вважають, що для адміністративного процесу в багатьох випадках потрібна спеціальна правозастосовча діяльність держави, тобто здійснювана в спеціально встановлених законом формах державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави, що полягає у винесенні на основі норм права і відповідних фактичних обставин індивідуально-конкретних правових розпоряджень [2, с. 236.].
Проте, розуміння адміністративного процесу, як спеціальної правозастосовчої діяльності держави, в юридичній літературі не є однозначним, оскільки, на думку науковців, воно охоплює різні види правозастосовчих процедур, що, в свою чергу, зумовило виникнення двох основних наукових концепцій – юрисдикційної і управлінської.
Так, наприклад, такі відомі українські і російські вчені, як О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, І.П.Голосніченко, В.М. Горшеньов, Є.В. Додін, Ю.М. Козлов, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, В.Г.Перепелюк, В.Д.Сорокін та інші розглядають адміністративний процес в «широкому» розумінні, відносячи його до управлінської концепції та включаючи в його структуру юрисдикційні провадження та неюрисдикційні (управлінські) процедури. Інші науковці, зокрема Н.Г.Салищева, В.С. Тадевосян, А.П. Клюшниченко, М.І. Піскотін, О.Г. Лук’янова, визначають адміністративний процес у «вузькому» розумінні та відносять його до юрисдикційної концепції, включаючи до його структури лише юрисдикційні провадження. 
О.В. Кузьменко ще наголошує на існуванні «третього» підходу, представники якого розглядали адміністративний процес як діяльність органів правосуддя з вирішення справ про адміністративні проступки, а також як діяльність адміністративних судів щодо вирішення індивідуальних справ, в основі яких лежить спір про суб’єктивне публічне право [3, с. 6, 9-10.].
У сучасній юридичній літературі до юрисдикційної концепції адміністративного процесу включають: провадження у справах про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень, а також розгляд справ щодо застосування заходів адміністративного примусу; а також як регламентовану законом діяльність щодо вирішення спорів, які виникають між сторонами адміністративного правовідношення, які не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також щодо застосування заходів адміністративного примусу [4, с. 183; 5, с. 113-114.].
До управлінської концепції адміністративного процесу в сучасній науковій літературі відносять сукупність всіх дій, які здійснюються виконавчими органами (посадовими особами) для реалізації своєї компетенції, тобто державно-управлінська діяльність у всіх її можливих проявах трактується в якості адміністративного процесу (весь процес виконавчо-розпорядчої діяльності: це і видання правових актів, і вирішення спорів, які виникають у сфері управління, і застосування адміністративних стягнень тощо); як визначений порядок діяльності органу (посадової особи) щодо застосування і реалізації адміністративно-правових норм [6, с. 435.]
Водночас ми вважаємо обґрунтованим комплексний підхід щодо дослідження проблематики адміністративного процесу. Цей підхід відображено, зокрема, в роботах Д.М.Бахраха і В.К. Колпакова, які запропонували розглядати адміністративний процес як органічний комплекс функціональних елементів (правотворчість органів виконавчої влади, позитивне і юрисдикційне правозастосування).
Для більш поглибленого розуміння сутності адміністративного процесу варто звернутися до позиції Ю.М. Козлова, який зазначав, що державно-управлінська діяльність в основному зорієнтована на вирішення завдань позитивного характеру, юрисдикція не є визначальною її зміст ознакою, а сама вона не збігається із судово-процесуальною діяльністю. Ці її якості надають адміністративному процесу своєрідне забарвлення. Але, у той же час, процес правозастосування не зводиться лише до забезпечення позитивних юридичних результатів, передбачених диспозицією матеріальної норми. На долю суб’єктів виконавчої влади припадає і реалізація санкцій матеріальних адміністративно-правових норм. Отже, адміністративно-процесуальна діяльність поділяється на адміністративно-процедурну (позитивно-правозастосовчу) і адміністративно-юрисдикційну (правоохоронну) [7, с. 389-390.].
В юридичній літературі напрямами адміністративного процесу визначають адміністративно-процедурну діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також адміністративно-юрисдикційний процес, тобто процесуальну діяльність державних органів щодо вирішення адміністративно-правових спорів та реалізації адміністративної відповідальності за порушення норм адміністративного права [8, с. 98-99.].
Специфіку адміністративного процесу відображає також його структура, яка включає в себе струнку систему процесуальних дій, що мають як юрисдикційний так і неюрисдикційний характер. Але питання про перелік адміністративних проваджень в юридичній літературі вирішувалося по-різному. І незважаючи на різні підходи науковців до цього питання, кожен вчений обов’язково виділяє адміністративно-юрисдикційні провадження, зміст яких охоплює врегульовану адміністративно-правовими нормами адміністративно-процесуальну діяльність відповідних суб’єктів, яка здійснюється у позасудовому або судовому порядку з метою розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів і застосування адміністративно-примусових заходів, зокрема діяльність щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування за їх вчинення адміністративних стягнень.
Таким чином, адміністративна юрисдикція, яка, в свою чергу, складається із сукупності адміністративно-юрисдикційних проваджень, має своєю основою адміністративний процес як встановлений законодавством порядок розгляду і вирішення різного роду адміністративних справ (справ про адміністративні правопорушення чи справ про адміністративно-правові спори).
При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність внаслідок своєї особливої соціальної гостроти потребує належного процесуального регулювання. Адміністративно-процесуальна форма, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність процедури вирішення справи. Це означає, що сторони у спорі або винні у вчиненні правопорушення особи не є пасивними спостерігачами вирішення справи юрисдикційним органом. Вони наділені достатньо широким арсеналом процесуальних прав, що дозволяє їм активно захищати свої інтереси, подавати докази, заявляти клопотання, оспорювати пред’явлені докази у вчиненні адміністративного правопорушення. 
Отже, незважаючи на спільну основу – адміністративний процес, адміністративна юрисдикція суттєво відрізняється від адміністративних процедур не лише предметом правового впливу, але й принципами зазначеної діяльності.
 
Список використаних джерел:
1. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. – 2-е изд., перераб. – М.: Норма, 2004. – 240 с.
2. Ківалов С.В. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
3. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / О.В.Кузьменко, Т.О. Гуржій; за ред. О.В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.
4. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В.Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
5. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учебное пособие / А.И. Миколенко. – Издание второе, дополненное. – Х.: Одиссей, 2006. – 352 с.
6. Козлов Ю.М. Административное право: Учебник / Ю.М. Козлов. – М.: Юристъ, 2007. – 554 с.
7. Попова Л.Л. Административное право. Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М., 2002. – 699 с.
8. Голосніченка І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2005. – 232 с. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція