... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Почнемо з того, що поняття кризи в праві не є винятковим надбанням сучасної епохи. У 1909 році була опублікована праця П. І. Новгородцева «Введення в філософію права. Криза сучасної правосвідомості». У правосвідомості за допомогою тих чи інших ідей, уявлень, цільових і ціннісних орієнтирів виражається ставлення людей до правової дійсності. Але як співвідносяться криза правосвідомості і криза права? Ці два явища тісно взаємопов’язані. Правова криза (різного роду невідповідності між правовими нормами і потребами суспільного життя, між належним і дійсним) завжди супроводжується кризою в теоретичних і практичних поглядах. 
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічною базою дослідження основних функцій правових парадигм слугували наукові доробки науковців-правників і фахівців у галузі філософії права, теорії держави і права. Важливе місце для дослідження мали ідеї стосовно гносеологічних і методологічних проблем загальної теорії держави і права таких іноземних науковців, як Т. Кемпбелл, Т. Кун, В.С. Нерсесянц, С.Д. Цалін, К. Ясперс та інші.
Мета статті – розкрити феномен зміни парадигми в сучасному праві, а саме визначити зміни у змісті методологічної юриспруденції.
Виклад основного матеріалу. Питання про кризу, як і більш загальне питання про еволюцію права, можна поставити під сумнів, якщо зводити право до корпусу норм, тобто до позитивного права, але право є також і соціальним інститутом, частиною історії і культури певного суспільства. Правові норми тому не є нейтральним інструментом регулювання суспільних відносин, але завжди залежать від світогляду і ціннісних переваг як законотворців, так і суддів. 
Множинність правових юрисдикцій і систем всередині одного правового порядку змінюється централізацією законодавства і адміністративного регулювання. Право, – робить висновок Г.Д. Берман, – стає більш фрагментованим, суб’єктивним, більше налаштованим на зручність, ніж на мораль, воно більше піклується про миттєві наслідки, ніж про послідовність і спадкоємність. Так в XX в. Розмивається історична підґрунтя західної традиції права [1].
Однією з основних причин кризи є коментаторський і нерідко схоластичний характер теорії держави і права, успадкований від радянської епохи, коли панувало уявлення про класову сутність права і про пріоритет пропаганди по відношенню до наукових досліджень. На думку О.Е. Лейста, криза правової теорії поступово долається, зокрема завдяки відсутності обов’язкової офіційної ідеології. Однак, – зазначає О.Е. Лейст, – в даний час методологія загальної теорії права все ще перебуває в стадії становлення. У нас немає обґрунтованих концепцій права, впливових напрямків і шкіл, здатних істотно вплинути на теоретичні конструкції в їх зв’язку з практикою, надати зриму допомогу законодавцю і практикуючому юристу [2]. 
Очевидно, причини кризи науки права в Україні не можна звести до політики й ідеології минулого. Глобалізація зачіпає різні сторони життя українського суспільства, включаючи право. Однією з важливих тенденцій глобалізації є розвиток інформаційних технологій і нових засобів комунікації. Інформаційні технологи змінюють звичні уявлення про економічні процеси (насамперед у фінансовій сфері), політиці (в зв'язку зі зростаючим впливом ЗМІ) і суспільстві в цілому, яке під їх впливом стає інформаційним. Оскільки комунікаційний простір сьогодні має мережеву структуру, право потребує адекватних принципів і понять, які б сприяли включенню даної структури в правове поле. Іншими словами, право не повинно і не може залишитися осторонь від того, що відбувається [3].
У вітчизняній правовій літературі останнього десятиліття утвердилося розуміння правової парадигми як парадигми правової теорії. Ми ж будемо говорити про зміну парадигми права, розуміючи під цим зміни в теорії та практиці, викликані кардинальною зміною загальної ситуації поза правом – соціально-політичного і економічного контексту.
Не випадково наше дослідження проблеми спирається на концепцію наукових революцій Куна. Джерелом наукової революції, по Куну, в кінцевому підсумку є наукова практика – експерименти і відкриття. Відповідно, і в області права не можна розглядати еволюцію світогляду у відриві від законодавчої і правозастосовчої практики. З огляду на особливу природу права, в якому теорія і практика знаходяться в більш тісному зв’язку, ніж в інших областях науки, при виникненні нерозв’язаних проблем зміна теорії абсолютно необхідна. Але право має й іншу особливість, пов’язану з його консерватизмом. У зв’язку з цим слід звернути увагу на факт тимчасового запізнювання: за зміною ситуації в суспільстві, економіці і культурі спочатку йдуть спонтанні зміни на рівні недержавного права і тільки потім, після тривалих дебатів в академічному середовищі і зміни відповідної позиції в політичних колах, зміни приходять також і в законодавство. 
У XX столітті в рамках юриспруденції сформувалося відразу кілька напрямків з критичним підходом до ортодоксальної теорії права, що бере свій початок в юридичному позитивізмі. У їх числі юридичний реалізм, юридичний плюралізм, критичні юридичні дослідження. Важливою заслугою сучасного права є сприйнятливість до досягнень інших наукових дисциплін. Загальним місцем стали дослідження в галузі права та економіки, соціології права, юридичної антропології, права і мови, права та літератури.
В українському праві в останнє десятиліття широко обговорюються питання методології, переосмислюються поняття права і праворозуміння. Роботи з даних питань опубліковані юристами і правознавцями: І.М. Жаровська, О.В. Зінченко, М.С. Кельман, Н.М. Кушнаренко, П.М. Рабінович, В.М. Шейко та ін. [4, 5, 6, 7].
Висновки. Маючи на увазі ситуацію невизначеності, яка склалася в праві, ми не вважаємо, що збереження в недоторканності загальноприйнятих догматів може вирішити назрілі проблеми. Оскільки будь-яка наука, включаючи право, розвивається, відмова від переосмислення, а в деяких випадках і перегляду правових понять, принципів і методів дослідження не можна вважати єдино можливою і правильною стратегією.
Ще раз підкреслимо наступний момент. В основі пошуків нової правової парадигми лежить не довільне і абстрактне теоретизування, не штучне перенесення на ґрунт права методів суміжних дисциплін, а глибинні процеси в розвитку суспільства і культури, які надають неминучий тиск на правову практику, яка, в свою чергу, змушує змінювати усталені теоретичні погляди.

Список використаних джерел:
1. Берман Г.Дж. Західна традиція права: епоха формування. Київ, 2009. С. 53.
2. Лейст О.Е. Сутність права. Харків, 2005. С. 292—293.
3. Жаровська І.М. Теорія влади: навчальний посібник. Харків: Право. 2016. 240 с.
4. Зінченко О.В. Юридична конструкція: правовий феномен та комунікаційний засіб правового середовища. Альманах права. Правовий світогляд: людина і право. Науково-практичний юридичний журнал. Випуск 5. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2014. С. 175 –180. 
5. Кельман М.С. Юридична наука: проблеми методології. Монографія. Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. 492 с.
6. Рабінович П. Філософія права: деякі «вічнозелені» наукознавчі сюжети. Право України. 2011. № 8. С. 13—20.
7. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підручник. 5-те вид., стер. Київ: Знання, 2006. 308 с. 

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція