...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №2
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 6 проголосила, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [1]. З цих підстав, у рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 (справа № 1-12/2003) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості, забезпечує  поновлення у правах [2].
Основними ознаками справедливого судового рішення є законність та обґрунтованість. Так, наприклад, звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (ст. 131-2 Конституції України, ст. ст. 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд  [3].
Справедливість тісно пов’язана з такими властивостями (якостями) суб’єкта, як безсторонність, істинність, законність, чесність, яким повинне відповідати правосуддя. Іншими словами, справедливість – це оцінна категорія, яка існує не тільки в галузі правозастосування, але і в інших сферах життя суспільства, і підкреслює авторитет та легітимність і судових рішень, і інших результатів діяльності державних органів. Оскільки судді призначаються на посаду державою в особі органів державної влади, отже, вони ж (владні органи) формулюють критерії справедливого судді, справедливого рішення, справедливого правосуддя. Інше означало б відсутність влади. Отож влада і держава – це тільки додатки справедливості; якби можна було здійснювати справедливість в якийсь інший спосіб, то в них не було б потреби [4, c. 381]. Викладене дозволяє стверджувати, що справедливе правосуддя – це неупереджена, чесна діяльність судових органів, ґрунтована на нормах чинного законодавства. При цьому обсяг повноважень судових органів змінюється у міру становлення і розвитку державної влади.
  Судовий захист прав і свобод людини в конкретній справі, відновлення порушених прав відбувається шляхом застосування норми права. При цьому від справедливості, моральної складової законодавчої норми залежить і справедливість прийнятого рішення. Тож суд, наділений владними повноваженнями щодо вирішення конфлікту між суб’єктами права зобов’язаний здійснювати справедливе правосуддя, проте, обмежений рамками чинного законодавства (об’єктивна складова судового рішення) в межах судового розсуду (суб’єктивна складова судового рішення), який неодмінно повинен відповідати уявленням держави про справедливе рішення. Саме тому зміст терміна «справедливе правосуддя» залежить від правових цінностей, що захищаються державою.
З одного боку, держава надала суду право вирішувати правові спори від свого імені (іменем України), тим самим наділивши його владними повноваженнями і самостійністю ухвалення рішення, з іншого боку, обмежила суд певними вимогами, які зумовлені правовими уявленнями держави про справедливе правосуддя. Щодо, наприклад, кримінального судочинства межі судового розсуду позначені переліком обставин, що підлягають доказуванню згідно із ст. 91 КПК України (наприклад, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання тощо) [5]. При цьому суду наданий певний ступінь свободи в оцінці вищеназваних обставин, доказів.
У цивільному судочинстві, наприклад, держава, надаючи суду для ухвалення справедливого рішення право оцінювати докази за внутрішнім переконанням, забороняє встановлювати деякі обставини на основі показань свідків, тим самим обмежуючи самостійність судової влади. Так, на думку німецьких юристів, показання свідків є найбільш ненадійними джерелами інформації, оскільки, навіть якщо очевидець бажає повідомити суду правдиві відомості, можлива омана, зумовлена помилками у сприйнятті та відтворенні встановлюваних обставин [6, c. 35]. Тому процес ухвалення справедливого судового рішення – це перехід від припущення до обґрунтованого знання. При цьому припущення (щодо, наприклад, кримінального судочинства) ґрунтується на аналізі обставин того чи іншого діяння і змісту чинного кримінального закону. Остаточне рішення суду є справедливим не тільки тому, що воно прийняте відповідно до норм матеріального і процесуального права, а й тому, що саме так на цьому етапі існування держави сприймається істина.
Безумовно, об’єктивність такого рішення не відкидає і суб’єктивності, оскільки пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин скоєного злочину, залежить від процесуального статусу суб’єкта пізнання, його внутрішнього психологічного стану, здібностей до сприйняття і правильної оцінки фактів об’єктивної дійсності. Іншими словами, справедливе судове рішення – це не лише його відповідність об’єктивній дійсності, а й упевненість в цій відповідності. Ухвалюючи рішення, суд діє одночасно в межах застосованої ним норми права і дає власну суб’єктивну оцінку сукупності зібраних у справі доказів, правильно трактуючи державну волю з погляду конституційних принципів [7, c. 49].
Отже, уявлення про справедливе правосуддя формується під впливом двох обставин: суб’єктивних, що характеризують зміст поняття «справедливість» на певному етапі розвитку держави, і об’єктивних, які ґрунтуються на нормах чинного законодавства, конкретній судовій практиці, що створюється самими ж судами.

Список використаних джерел:
1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: міжнар. док. від 04.11.1950 (в ред. від 02.10.2013). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
2. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/v003p710-03.
3. Берназюк Я.О. Право на справедливий суд та обов’язок суду перевірити обсяг повноважень представника. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/133573-pravo-na-spravedliviy-sud-ta-obovyazok-sudu-pereviriti-obsyag-povnovazhen-predstavnika.
4. Бэкон Ф.О достоинстве и приумножении наук. Сочинения: в 2 т. Москва, 1971. Т. 1. С.381.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон від 13.04.2012 № 4651-VI (в ред. від 11.01.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
6. Елисеев Н.Г. Доказывание в гражданском процессе Федеративной Республики Германии: дис. … канд. юрид. наук. Москва, 1985. С. 35.
7. Подорожна Т.С. Правовий порядок: теоретико-методологічні засади конституціоналізації: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2016. С. 49. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
May
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція