... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №1
Розглядаючи сутність та ґенезу приватного та публічного права в першу чергу необхідно дати визначення цих понять. 
Публічне право – сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, захист суверенітету, питання міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо) [1, с. 10].
Приватне право – це підсистема права, яка складається з норм, що регулюють відносини, не пов’язані зі здійсненням функцій публічної влади у сфері реалізації приватних інтересів, за допомогою диспозитивного методу [2, с. 178].
Такий поділ, класифікація правових норм, а відповідно відносин які вони регулюють був запропонований ще в античному світі.
Поділ права на приватне і публічне має більш ніж двохтисячолітню історію. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивчається у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право – це те, що належить до користі римської держави, приватне – те, що до користі окремих осіб [3, с. 87].
Публічне і приватне право характеризують як якісно різні підсистеми права, два різних «юридичних континенти». Публічне і приватне право традиційно вважають наскрізними лініями правового розвитку романо-германської сім’ї, до якої тяжіє правова система України [3, с. 87].
Поділ системи права на публічну і приватну підсистеми (або правові спільності) здійснюється об’єктивно і не залежить від чиєїсь суб'єктивної волі. Поділ визначається природою права, його особливими соціальними функціями, спрямованими на вираження інтересів особистості, соціальних груп, суспільства, держави. Він обумовлений відносною відокремленістю держави і суспільства як соціальних інститутів, що мають власні інтереси в різних сферах. Між публічним і приватним правом існують відносини органічного взаємозв'язку і взаємодії, завдяки яким забезпечується життєдіяльність системи права і правової системи. У громадянському суспільстві і правовій державі інтереси приватні не можуть бути поглинені інтересами публічними. А приватні інтереси не можуть повністю перебувати за межами інтересів публічних, так як кінцевою метою публічного права в демократичній державі є забезпечення прав людини [4, с. 392-393].
На підставі наведеного та аналізу джерел по вказаному питанню стає зрозуміло – приватне та публічне право це дві сторони однієї «медалі», нерозривні складові цілого. Проте вони мають відмінності за критерієм поділу: предмет публічного права – сфера публічних відносин (владні, вертикальні, ієрархічні відносини підпорядкованості), приватного – сфера приватних відносин (рівні зв’язки по горизонталі, відносини юридичної не підпорядкованості); метод публічно регулювання у більшості імперативний (субординації), приватного – здебільшого диспозитивний (координації); суб’єктами публічних відносин виступають: держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, приватного – фізичні та юридичні особи; норми публічного права мають імперативний характер, централізоване та спеціально-дозволене правове регулювання (дозволено тільки те, що визначено та передбачено), норми приватного права навпаки – мають диспозитивний, децентралізований характер загально-дозволеного правового регулювання (дозволено все, що прямо не заборонено). 
Після того як були наведені визначення, зазначено про витоки, та сказано про ознаки та відмінності, треба перейти до ґенези публічного та приватного права в Україні. 
При розгляді ґенези приватного права інтерес викликає наукова стаття Зеленої І.В. «До питання генезису приватного права». У ній розглянуто та охарактеризовано процеси виникнення та розвитку приватного права як правового явища, висвітлено особливості приватного права на різних етапах розвитку суспільства, починаючи від давніх часів та закінчуючи сьогоденням. Розкрито поняття приватного права через призму концепцій сучасного праворозуміння. Зосереджено увагу на первинності приватних відносин щодо публічних та зроблено авторське визначення поняття приватного права [5].
У висновку автор зазначає, що процес виникнення та становлення приватного права бере свій початок з давніх часів та продовжується до теперішнього часу. Зародки приватного права містяться у найдавніших джерелах і характеризуються певною примітивністю та недосконалістю, однак це ще раз підтверджує думку стосовно первинності приватних відносин щодо публічних. Період середньовіччя більш широко окреслює та розкриває можливості приватного права, зосереджуючи увагу на приватній власності особи та її захисті. Право радянського періоду, навпаки, заперечує існування приватного права, виводячи регулювання майже усіх сфер суспільного життя на державний рівень. Сучасні погляди на приватне право ґрунтуються на зростанні соціальної та персональної цінності права як такого, утвердження демократичних засад та прав людини і громадянина [5].
Крім цього можна звернутися до монографії О.А. Банчука «Публічне і приватне право: історія українських вчень та сучасність»: Вона присвячена дослідженню поглядів науковців вищих навчальних закладів на території України в ХІХ – на початку ХХ століття, на питання відмінностей публічного і приватного права. Роботу структурно поділено на три великі розділи (періоди): кінець ХVІІІ і перша половина ХІХ століття; друга половина ХІХ століття і до 1917 року; 20–30 ті роки ХХ століття. 
З цієї хронології вбачається не тільки відмінність та особливості підходів, розуміння та критеріїв розмежування публічного та приватного у поглядах різних вчених та наукових шкіл, але і безпосередньо ґенезу приватного та публічного права України у ХVІІІ-ХХ столітті під впливом: спочатку правового поля і державницьких реалій Російської та Австро-угорської імперії, а потім Радянського Союзу. Розвиток концепції приватного та публічного права у вказаний період, в свою чергу, заклав основи та фундамент теоретичного розуміння в рамках теорії держави і права та практичного поділу на публічне та приватне право в незалежній Україні. 
Автор у кінцевому абзаці висновку вказаної монографії зазначає, що при правозастосуванні фізичні та юридичні особи, насамперед органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи, мають усвідомлювати існування загально дозвільного принципу («дозволено все, що прямо не заборонено у законі») у приватних відносинах та спеціально дозвільного («дозволено тільки те, що прямо передбачено у законі») у публічних відносинах [6, с. 160].
Тобто тут вбачаємо зв'язок теорії з практикою щодо головного принципу застосування публічного та приватного права. Аналогічний підхід міститься у європейському та міжнародному праві на якій рівняється як на еталон сучасна українська правотворчість. 

Список використаних джерел: 
1. Основи публічного права України: навч. посібник / кол. авт.; за заг. ред. А.Ю.Олійника, М.І. Кагадія. Київ: КНУТД; Дніпро: Ліра ЛТД, 2017. 448 с.
2. Теорія держави і права: підручник / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С.Смородинський та ін.; за ред. О.В. Петришина. Xарків: Право, 2015. 368 с.
3. Теорія держави і права: посіб. для підгот. до держ. іспитів / ТЗЗ Д.В. Лук’янов, С.П.Погребняк, В.С. Смородинський, Г.О. Христова; за заг. ред. О.В. Петришина. 5-те вид., допов. і змінене. Xарків: Право, 2016. 198 с.
4. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. Харьков: Эспада, 2005. 840 с.
5. Зелена І.В. До питання генезису приватного права. Альманах права. 2012. Вип. 3. С.355—359.
6. Банчук О.А. Публічне і приватне право: історія українських вчень та сучасність. Київ: Конус-Ю, 2008. 184 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція