... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №3
До предмету договору комерційної концесії законодавець відніс не лише право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, а у тому числі право на ділову репутацію та комерційний досвід.
За своєю природою ділова репутація належить до морально-етичних категорій. У цивільному праві ділова репутація визнається об’єктом та охороняється як особисте немайнове благо. Право на ділову репутацію виникає у фізичних та юридичних осіб. Згідно з статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати [1]. Оскільки сторони договору комерційної концесії обов’язково повинні мати статус суб’єкта підприємницької діяльності, то правоволоділець може передати право на використання ділової репутації або юридичної особи, або фізичної особи-підприємця.
У законодавстві можемо знайти декілька легальних визначень поняття ділової репутації. На нашу думку, найбільш вдалою є дефініція, надана Верховним Судом України у Постанові від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»: «під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин» [2]. 
Таким чином, ділова репутація є оціночним поняттям, яке формується з одного боку самим суб’єктом підприємницької діяльності за допомогою реклами, маркетингу, а з іншого боку – іншими учасниками ринку в результаті взаємного співробітництва.
З переходом до постіндустріального етапу цивілізаційного розвитку людства головним фактором виробництва визнається інтелектуальний капітал. Його структура включає людський (кадровий ресурс підприємства), клієнтський (ділові зв’язки з контрагентами та клієнтами, ділова репутація) та організаційний (виключні права на об’єкти права інтелектуальної власності). У бухгалтерському обліку організаційний капітал позначається як нематеріальні активи підприємства, які можуть бути ідентифіковані, оцінені та є оборотоздатними. 
Людський та клієнтський капітали називають ще інтелектуальними авуарами, їх важко виокремити, оцінити, вони не можуть бути відчужені від підприємства (лише у складі єдиного майнового комплексу) [3, с. 228]. Попри те, що ділова репутація не належить до організаційного капіталу, у цілях обліку її відносять до нематеріальних активів з особливим статусом. Тож у сучасному світі ділова репутація на рівні з фінансовим активами та майновими правами впливає на дохідність підприємства та є важливим чинником конкурентоздатності. 
Аналогом ділової репутації є поняття гудвілу (у перекладі з англійської мови «добра воля»). Відповідно до п. 14.1.40. ст. 14 Податкового кодексу України гудвіл (вартість ділової репутації) — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл [4].
Гудвіл обліковується на окремому від нематеріальних активів рахунку, який має два субрахунки для позитивного та негативного гудвілу. У випадку відчуження підприємства як єдиного майнового комплексу покупець повинен відобразити гудвіл у своїй бухгалтерській документації.
Ділова репутація (гудвіл) – це ризикований актив, що є сукупністю нематеріальних переваг підприємства, та дозволяє отримувати додану економічну цінність.
Виникає запитання, як на практиці можна передати ділову репутацію, якщо вона є невіддільною від юридичної особи та належить до нематеріальних благ. При відчуженні підприємства як єдиного майнового комплексу відбувається автоматичний перехід його ділової репутації. Договір комерційної концесії передбачає виключно надання у користування комплексу належних правоволодільцеві прав, при цьому перехід права власності відсутній. 
Варто підкреслити, що передається не сама ділова репутація, а лише можливість її використання, тобто право на використання чужої ділової репутації [5, с. 58]. Важко уявити собі можливість використання майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, а особливо на засоби індивідуалізації, без ділової репутації. На сьогоднішній день торговельні марки виконують не лише дистинктивну функцію, а у тому числі є носіями ділової репутації підприємства. 
Погоджуємося з думкою, що за договором комерційної концесії ділова репутація правоволодільця використовується практично автоматично без будь-якої її спеціальної передачі [6, с.22].
Договір комерційної концесії належить до каузальних договорів, оскільки сторони укладають його з підприємницької метою для виготовлення товарів чи надання послуг. Можливість передати право на використання ділової репутації правоволодільця безпосередньо служить досягненню цієї мети. Для користувача це виступає потужним активом на початку підприємницької діяльності. У той же час правовололоділець у зв’язку з цим несе певні ризики, оскільки користувач може перетворити його позитивний гудвіл у негативний. Ділова репутація має нематеріальну природу, тому у випадку втрати неможливо відновити її у повному обсязі. 
Відповідно до норм Цивільного кодексу України до обов’язків правоволодільця належить контроль якості товарів (робіт, послуг), що виробляються користувачем, а також надання технічної та консультативної допомоги. З метою уникнення репутаційних втрат, правоволоділець повинен встановити ефективні засоби контролю та впливу на господарську діяльність користувача.
Таким чином, можливість передати право на використання ділової репутації є специфічною ознакою договору комерційної концесії, яка вказує на його відмінність від суміжної категорії ліцензійного договору. У юридичному сенсі праволоділець не передає репутацію як самостійний об’єкт, а автоматично надає дозвіл на її використання разом з засобами індивідуалізації, які входять до предмета такого договору.

Список використаних джерел:
1. Цивільний Кодекс України: законодавство України. Редакція від 04.02.2019, підстава - 2478-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 05.03.2019).
2. Постанова Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001700-09 (дата звернення: 05.03.2019).
3. Вірченко В.В. Зміст та особливості управління об’єктами інтелектуальної власності на підприємстві. Теоретичні та прикладні питання економіки. 2012. Вип. 27(1). С. 225—236.
4. Податковий кодекс України: законодавство України. Редакція від 01.03.2019, підстава 2628-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 05.03.2019).
5. Полушкин П.С. Деловая репутация как часть предмета договора коммерческой концессии. Закон и право. 2013. №3. С. 56—59.
6. Темникова Н.А., Юрицин А.А. Дискуссионные аспекты предмета договора коммерческой концессии. Вестн. Омской юридической академии. 2015. № 2 (27). С. 21—25. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Травень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція