... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 30.05.19 - СЕКЦІЯ №5
На сьогодні поширеною є інформація про надання різних послуг з нетрадиційного лікування (цілительства), ефективність та лікувальна спроможність яких часто сумнівна. У зв’язку з цим виникає питання про правову оцінку дій таких осіб. Кримінальний кодекс (далі – КК) України у ст. 138 встановлює відповідальність за зайняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Очевидно, що незаконність такої діяльності обумовлена двома ознаками: об'єктивною – відсутність спеціального дозволу; суб'єктивною – відсутність належної медичної освіти. Однак, поряд з цим чинне законодавство дозволяє застосовувати за певних визначених законом підстав народну медицину. Так, відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII народна медицина (цілительство) - методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації (ст. 74-1). При цьому особа, яка претендує на зайняття народною медициною, проходить атестацію й експертизу з метою підтвердження наявності цілительських здібностей. Порядок отримання атестаційно-експертного висновку, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей, регулюється Наказом МОЗ України від 23 вересня 2013 р. № 822. Такий висновок фактично є дозволом на зайняття нетрадиційною медициною (строком на 5 років) та водночас підтверджує наявність в особи цілительських здібностей. 
  Отож, зайняття народною медициною (цілительством) може бути законним. Аналізу ж потребує питання правової оцінки зайняття народною медициною незаконно, тобто без отримання атестаційно-експертного висновку. При цьому небезпека для життя та здоров’я особи створюється як у випадках, коли винний застосовує методи чи засоби, які здатні погіршити стан хворого, так і тоді, коли застосовується “безневинні” засоби (наприклад, нашіптування над водою тощо), оскільки хворий втрачає дорогоцінний час на лікування [1, c. 145]. Окрім цього, часто таке незаконне лікування здійснюється із корисливих мотивів, хоча законодавець не називає таких як обов’язкову ознаку складу злочину. Тобто при незаконному лікуванні у формі цілительства вигода отримується шляхом обману. У зв’язку з цим виникає питання про кваліфікацію діянь особи, яка здійснює незаконне лікування, поєднане із обманом пацієнта, з корисливих мотивів. Складність ситуації підкреслює і відсутність єдності доктринальних поглядів. Так, пропонується кваліфікувати:
1) за сукупністю - незаконна лікувальна діяльність та шахрайство [2, с. 165];
2) за сукупністю - незаконна лікувальна діяльність та шахрайство, але лише у випадках, коли особа шляхом обману видає себе за лікаря із корисливих спонукань [3, с. 342];
3) якщо винний знає, що використовувані ним засоби не принесуть користі хворому та отримує за це матеріальну вигоду, лише як шахрайство [4, с. 73];
4) як незаконну лікувальну діяльність, оскільки це вид шахрайства, небезпечний для життя та здоров’я особи, а тому і виділений у самостійний склад злочину [1, с. 149].
Видається, що ключовим в розмежуванні є об’єкт шахрайства та незаконного лікування [1, с. 147]. Так, об’єктом незаконно лікування є життя та здоров’я пацієнта, оскільки ст. 138 КК України прямо вказує на тяжкі наслідки для хворого. Врешті, про це свідчить розміщення такої норми у Розділі ІІ Особливої частини КК України “Злочини проти життя та здоров’я особи”. Своєю чергою, об’єктом ж шахрайства є власність, а суспільно небезпечні наслідки полягають у заволодінні майном потерпілого. Слідом, можна запропонувати такі правила кваліфікації:
1) якщо незаконне зайняття народною медициною супроводжувалося обманом чи зловживанням довірою “пацієнтів” (з корисливою ціллю), і при цьому не було заподіяно шкоди здоров’ю, - то вчинене слід кваліфікувати як шахрайство;
2)  якщо незаконне зайняття народною медициною супроводжувалося обманом чи зловживанням довірою “пацієнтів” (з корисливою ціллю), і при цьому було заподіяно шкоди здоров’ю,  то кваліфікувати за сукупністю: незаконна лікувальна діяльність та шахрайство;
3) якщо особа використовувала методи, які очевидно не можуть принести ані лікувальної користі, ані шкоди, і “пацієнт” лише внаслідок власного крайнього невігластва звернувся до такого цілителя за допомогою – то вчинене слід кваліфікувати як шахрайство.

Список використаних джерел:
1. Горелик И.И. Квалификация преступлений опасных для жизни и здоровья. Минск: Издательство «Вышэйшая школа», 1973. 320 с.
2. Ягубов С.Н. К вопросу об ответственности за незаконное врачевание. Девятая расширенная конференция ленинградского отделения Всесоюзного научного общества судебных медиков и криминалистов. Ленинград. 1966. С. 165.
3. Советское уголовное право. Особенная часть. Москва.1958. 650 с.
        4. Огарков И.Ф. Врачебные правонарушения и уголовная ответственность за них. Ленинград. 1966. С. 73. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
October
MoTuWeThFrSaSu
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція