... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 30.05.19 - СЕКЦІЯ №3
Протягом свого життя кожна людина надає про себе інформацію іншим членам суспільства, органам державної влади та місцевого самоврядування, громадським організаціям. Також надання персональних даних особою пов’язано з її вступом у трудові правовідносини. Відповідно до Кодексу законів про працю України громадянин під час прийняття на роботу зобов’язаний пред’явити документи, необхідні для його ідентифікації, визначення рівня його кваліфікації та освіти, документ про стан здоров’я у випадках, визначених законодавством України, та інші документи, що необхідні для допуску до виконання трудових функцій.
Як наслідок, роботодавець володіє певною частиною інформації про працівника, яка включається у його особисту справу та зберігається не тільки протягом здійснення ним трудової діяльності, але й після звільнення. Персональні дані працівників містять в собі особисту або сімейну таємницю громадян, їх приватне життя та входять до кола інформації, що підлягає захисту від несанкціонованого доступу.
Інформація, як правило, зберігається в електронному вигляді та може стати доступною для будь-кого та призвести до утисків законних прав та інтересів працівників.
Метою статті є дослідження поняття персональних даних працівника та визначення особливостей правового регулювання захисту персональної інформації у процесі здійснення трудової діяльності.
Дане питання досліджували такі вчені: М.М. Грекова, К.Ю. Мельник, А.М. Чорнобай, А.В. Тунік, О.В. Оніщенко, О.Ю. Дрозд, І.М. Городиський. 
Відповідно до ст. 32 Конституції України «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Основний Закон також гарантує право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію, крім випадків, встановлених законом. Наприклад, здійснення цих прав може бути обмежене з метою захисту законних прав та інтересів людей або для запобігання розголошення конфіденційної інформації [2].
Як правило, при вступі у певні правовідносини, зокрема і трудові, людина надає свої персональні дані, які мають бути відображені у кадрових документах. Роботодавець повинен володіти частиною відомостей про фізичну особу-працівника для того, щоб надати їй роботу, що відповідає віку, професії, спеціальності, кваліфікації, стану здоров’я тощо.
Керуючись статтею 11 ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 р., стверджуємо, що персональні дані – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована [3].
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних» від 01.01.2011 р., підставами виникнення права на використання персональних даних є згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних [4]. Тобто, з одного боку, законодавець наділяє фізичну особу правом надавати згоду на використання її персональних даних, а з іншого, передбачає адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність володільця персональних даних за їх використання без такої згоди
Відповідно до ст. 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню [5]. 
Трапляються випадки, коли особа при вступі у трудові правовідносини відмовляється надати згоду на використання своїх персональних даних. Відповідно до ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. 
Згідно з ч. 1 ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Укласти трудовий договір без отримання, зберігання та використання інформації неможливо. Законодавство також встановлює заборону відмови у прийнятті на роботу з огляду на те, що особа не дає згоди на обробку свої персональних даних. Відповідь на питання про те, як діяти роботодавцям у таких випадках, до сьогодні законодавством не визначена [1].
Ми вважаємо, що потрібно внести зміни до законодавства та чітко визначити ті правовідносини та конкретні випадки, у яких згода особи, що надає персональні дані, не вимагається. 
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.01.2011 р. персональні дані у базі підлягають знищенню у разі припинення правовідносин, якщо інше не передбачено законом [4]. Якщо ми говоримо про трудові правовідносини, то їх припинення ототожнюється з припинення трудового договору між працівником і роботодавцем. Але відповідно до Наказу Мін’юсту від 12.04.2012 № 578/5 документи особової справи зберігаються 75 років після звільнення працівника [6].
Не менш важливе значення для розуміння змісту поняття персональних даних має рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2012: під інформацією про особисте та сімейне життя особи слід розуміти будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Така інформація є конфіденційною. Перелік даних про особу, які визначаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним [7].
А.М. Чернобай визначає персональні дані працівника, як інформацію, що необхідна роботодавцю для використання праці працівника на умовах трудового договору [8, с. 54]. З цього приводу О.В. Оніщенко зауважує, що до мінімального обсягу персональної даних можна віднести інформацію про прізвище, ім’я, по батькові, дату народження особи, її номер телефону або індивідуальний податковий номер [9, с. 61].
Отже, будь-яка інформація, що стосується конкретного працівника та необхідна роботодавцеві виключно для її використання у процесі трудової діяльності, є персональними даними працівника. Для вдосконалення системи захисту персональних даних необхідно чітко закріпити у законодавстві випадки, у яких не потрібна згода працівника на обробку особистої інформації, та вдосконалити механізми захисту персональних даних працівників.

Список використаних джерел:
1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. Відомості Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08
2. Конституція України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України. Документ 254к/96-ВР. 1996. № 30, ст. 141. 
3. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. Відомості Верховної Ради України. Документ № 2657-XII. 1992, № 48, СТ. 650.
4. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 № 2297-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 34. Ст. 481.
5. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003. Документ 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003.  № 40-44. Ст. 356.
6. Наказ Міністерства Юстиції України від 12.04.2012. Законодавство України. Документ № 578/5, чинний. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0571-12
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012. Офіційний вісник України. 2012. № 9. Ст. 332.
8. Чернобай А.М. Правові засоби захисту персональних даних працвника: дис. ... канд.юр.наук. 2006. 199 с. URL: http://hdl.handle.net/11300/1721
9. Оніщенко О.В. Захист персональних даних. Юридичний вісник. 2012. №1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npnau_2012_1_14 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція