... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 30.05.19 - СЕКЦІЯ №1
Розглядаючи дуже актуальне питання сьогодення реформування законів та системи влади треба в першу чергу дати визначення термінів. 
Законодавство держави – це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.
Законодавство – форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права) [1, с. 249-250].
Закони, як письмові правові документи, можна диференціювати на дві групи:
– закони в матеріальному сенсі – все правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;
– закони в формальному сенсі – правові акти, які прийняті в особливому порядку законодавчої владою (закони; міжнародні договори, які затверджуються законами).
В юридичній літературі немає однозначного визначення поняття «законодавство», а існує кілька трактувань. Найбільш поширені з них такі:
Широке трактування законодавства – нормативно-правові акти вищих органів державної влади і управління: закони і постанови парламенту, укази президента, постанови уряду.
Вузька трактування законодавства – закони та інші акти, прийняті законодавчою владою в особливому порядку.
Законодавство держави (англ., legislation) – система всіх чинних законів цієї держави, упорядкованих певним чином, а також міжнародних договорів, затверджених: (ратифікованих) законами парламенту, тобто законодавство – це система всіх законів держави тобто законодавство може бути представлено через систему діючих актів, які його складають.
При визначенні поняття «законодавство» конкретної держави слід керуватися його Основним законом або спеціалізованими законами про правові акти, в яких міститься перелік і характеристики нормативно-правових актів і пов’язаних з ними термінів і їх поняття. Таким в Україні є Основний закон – Конституція і її офіційні тлумачення [2, с. 407-409].
Рішення конституційного суду України № 12-рп/98 від 9 липня 1998 року (витяг): термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України [3].
Ще необхідно наголосити що, система законодавства – це цілісна, внутрішньо узгоджена сукупність чинних нормативно-правових актів.
Структура законодавства – це організація нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженості, диференціації та об’єднанні у структурні підрозділи. Структура законодавства має декілька структурних зрізів, виокремлення кожного з яких залежить від певного критерію. Вирізняють горизонтальну (галузеву), вертикальну (ієрархічну) і функціональну структури системи законодавства [4, с. 188, 190].
Що стосується поняття державні інституції то його змістовне визначення можна зробити шляхом висновку за результатами аналізу багатьох джерел: нормативних актів, словників, публікацій, праць, монографій і підручників де вживається цей термін, і прийти до такого висновку що, державні інституції – це ієрархічна і функціональна сукупність виражена в чіткій структурі органів державної влади і управління, парламенту (законодавчого органу) і його комітетів, правоохоронних органів (поліція, прокуратура), спеціальних служб (СБУ, розвідка, контррозвідка), судів, державних підприємств, установ та організацій, а також (за широким тлумаченням) органів місцевого самоврядування: місцевих рад їх виконавчих комітетів та будь яких структурних підрозділів створених конкретною радою.
Вважаю що наведений мною висновок охоплює найбільш широко це поняття у контексті його реформування. 
Що стосується поняття реформування то воно похідне від слово реформа, і тому необхідно звернутися за визначенням до найбільш популярного джерела сучасного людства - вільної енциклопедії «Вікіпедія». 
Отже реформа (лат. Reformo) – зміна правил в сфері людського життя, що не зачіпає функціональних основ, або перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема, процес перетворення держави, починає влада в разі потреби. Кінцева мета будь-якої реформи – зміцнення та оновлення державних засад, що, однак, не завжди несе за собою поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат і навпаки - збільшення доходів.
Реформа може трактуватися як «re-» і «form», тобто зміна форми, зміна змісту або суті чого-небудь (якогось об'єкта реалізації реформи). Реформа передбачає суттєві зміни в механізмі функціонування об'єкта, можлива зміна основоположних принципів, що ведуть до принципово новому результату і отримання принципово нового об’єкта. Не варто плутати поняття «реформа» і «удосконалення» або «модернізація». Реформа в такому випадку, по суті, корінний перелом усталених процесів, традицій. Саме таке, більш жорстке трактування поняття «реформа», використовується в історичному аспекті: Скасування кріпосного права, Столипінська аграрна реформа, реформа російської орфографії 1918 року, реформа РАН інші подібні приклади [5].
Роблячи висновок з цього визначення в контексті специфіки реформування саме законодавства та державних інституцій можна сказати, що реформування – це процес який включає в себе всі етапи починаючи з удосконалення, переходячи до модернізації і завершуючи безпосередньо реформою як кінцевою стадією та фінальною метою. 
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 18 грудня 2018 року № 1102-затвердив нову редакцію «Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року» та «план заходів з її реалізації на 2019-2021 роки», схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 474.
Стратегію та план заходів з її реалізації оновлено за результатами проведення у 2018 році експертами програми SIGMA оцінки стану державного управління, аудиту комплексної реформи державного управління Рахункової палати України та з урахуванням консультацій із заінтересованими сторонами.
Стратегія з урахуванням Принципів державного управління визначає такі напрями реформування:
– формування і координація державної політики (стратегічне планування державної політики, якість нормативно-правової бази та державної політики в цілому, включаючи вимоги щодо формування державної політики на основі ґрунтовного аналізу та участь громадськості);
– модернізація державної служби та управління людськими ресурсами;
– забезпечення підзвітності органів державного управління (прозорість роботи, вільний доступ до публічної інформації, організація системи органів державного управління з чітким визначенням підзвітності, можливість судового перегляду рішень);
– надання адміністративних послуг (стандарти надання та гарантії щодо адміністративних процедур, якість адміністративних послуг, електронне урядування);
– управління державними фінансами (адміністрування податків, підготовка та виконання державного бюджету, система державних закупівель, внутрішній аудит, облік та звітність, зовнішній аудит) [6; 7].
Згідно офіційного урядового звіту про виконання у 2018 році вказаної стратегії, у розділі «загальний прогрес у реалізації стратегії реформування державного управління» у вигляді конкретної статистики позитивних зрушень наведені досягнення. А саме: одним із кількісних показників впровадження Стратегії є кількість виконаних заходів та завдань відповідного Плану заходів. У 2018 році його реалізація становила 63%, що є кращим результатом у порівнянні з 55% у 2017 році. Цей результат варто розглядати, враховуючи відносно нову інституційну архітектуру, що підтримує процес реформування, та паралельне здійснення комплексної оцінки стану системи державного управління та оновлення Стратегії у 2018 році. План заходів з реалізації Стратегії РДУ на 2016-2020 роки (до оновлення) налічував 27 завдань та 105 заходів, необхідних для їх виконання. Термін виконання до 31 грудня 2018 року мають 79 заходів. Станом на кінець 2018 року в повному обсязі виконані 50 із 79, або 63% запланованих заходів [8].
Згідно Концепції реформування публічної адміністрації в Україні яка є проектом аналітиків «Центру політико-правових досліджень» (який є неурядовою, неприбутковою правозахисною, громадською організацією, яка працює на загальнодержавному рівні) – метою реформи (концепції) є формування ефективної системи публічної адміністрації, що надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні, що відповідає європейським стандартам, забезпечувати оптимальне використання публічних коштів та буде здатна вчасно і адекватно реагувати на соціально-економічні, зовнішньополітичні та інші виклики. 
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення повинна впроваджуватись ідеологія «служіння суспільству» як принципу функціонування публічної адміністрації та мають бути вирішені завдання щодо: 
1) формування стабільної та ефективної організації і діяльності виконавчої влади, насамперед, шляхом інституційного розмежування політичних та адміністративних функцій в системі виконавчої влади; 
2) організації професійної, політично нейтральної та відкритої публічної служби шляхом відмежування політичних посад від сфери публічної служби, встановлення правових механізмів захисту публічних службовців від незаконних політичних впливів, запровадження відкритого конкурсного прийняття на публічну службу та службового просування тощо; 
3) створення системи спроможного місцевого самоврядування шляхом децентралізації публічних завдань (повноважень) та ресурсів, створення економічно самодостатніх суб’єктів місцевого самоврядування у сільській місцевості; 
4) визначення перспектив та створення передумов для запровадження регіонального самоврядування; 
5) зміцнення статусу приватних осіб у відносинах з органами публічної адміністрації шляхом справедливого правового регулювання адміністративної процедури, впровадження нових організаційних форм та стандартів якості адміністративних послуг, удосконалення механізмів правового захисту приватних осіб у відносинах з органами публічної адміністрації;
6) гарантування підконтрольності публічної адміністрації політичній владі та суспільству шляхом посилення контрольних функцій парламенту, місцевих рад та фінансового контролю, розвитку системи адміністративного судочинства, залучення громадськості до участі в управлінні публічними справами. 
З метою досягнення європейських стандартів належного урядування організація та діяльність органів публічної адміністрації має будуватися на таких принципах: 
– верховенства права, зокрема, як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації; 
– законності як діяльності публічної адміністрації відповідно до повноважень і в порядку, визначених законом; 
– відкритості як оприлюднення та доступності для громадян інформації про діяльність та рішення публічної адміністрації, а також надання публічної інформації на вимогу громадян; 
– неупередженості як обов’язку публічної адміністрації та її посадових осіб безсторонньо ставитися до усіх учасників правовідносин, заявляти про конфлікт інтересів, у разі його наявності, та вживати заходів для його подолання; 
– пропорційності як вимоги щодо обмеження рішень публічної адміністрації метою, якої необхідно досягти, умовами її досягнення, а також обов’язку публічної адміністрації зважати на негативні наслідки своїх рішень, дій та бездіяльності; 
– ефективності як обов’язку публічної адміністрації забезпечувати досягнення необхідних результатів у вирішенні покладених на неї завдань при оптимальному використанні публічних ресурсів; 
– підконтрольності як обов’язкового внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю публічної адміністрації, в тому числі судового;
– відповідальності як обов’язку публічної адміністрації нести юридичну відповідальність за прийняті рішення, дії та бездіяльність [9]. 
Що стосується реформування законодавства то це виключна прерогатива Верховної ради як єдиного органа який більшістю депутатів приймає закони. Виражається процес і результат реформування перш за все в розробці, провадженні та прийняті нових та якісних головних законодавчих актів в кожній із сфер права – які повинні замінити застарілі радянські кодекси з їх неприйнятними правовими доктринами та підходами до людини, держави, права і докорінним чином змінити українську юриспруденцію. Мова їде перш за все про новий кодекс праці, кодекс адміністративних правопорушень, доповнення карного кодексу таким видом кримінального правопорушення як проступок, комплекс конституційних законів, змін і доповнень в Основний закон. Саме ці актуальні нововведення наразі активно обговорюються в правовій і політичній спільності і є порядком денним сучасного реформування українського законодавства. 
У висновку треба розкрити основну думку назви статті та ясно пояснити співвідношення реформування законодавства та державних інституцій з ефективною дією (роботою). Будь яка реформа ставить мету підвищення ефективності, тобто отримання більшого позитивного результату при оптимальних затратах (сенс), або більш легшого, простого, швидкого, корисного результату. Крім цього причиною реформування влади, законів, держава часто стає її неефективність. Тому залежність між цими поняттями прямо пропорційна, ефективність це мета, а реформа інструмент та засіб. 

Список використаних джерел:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос.  Харків: Консум, 2001. 656 с.
2. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. Харьков: Эспада, 2005. 840 с.
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»): № 12-рп/98, від 09.07.1998. Офіційний вісник України (офіційне видання) від 27.08.1998. 1998 р., № 32, стор. 59, стаття 1209, код акту 5855/1998.
4. Теорiя держави i права: Пiдручник / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородинський та iн.; за ред. О.В. Петришина. Харків: Право, 2015. 368 с.
5. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» стаття «реформа», електронний ресурс https://ru. wikipedia.org/wiki/Реформа (мова російська, режим доступу цілодобовий, дата звернення 30.05.2019).
6. Стратегія реформування державного управління України на період до 2021 року від 24.06.2016 № 474-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-2016-р (дата звернення 30.05.2019).
7. Деякі питання реформування державного управління України: Розпорядження КМУ від 24 червня 2016 р. № 474-р. Київ зі змінами і доповненнями у 2018) URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/474-2016-р/page (дата звернення 30.05.2019).
8. Звіт про виконання у 2018 році стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки. URL: https://kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/reform%20office/ 03_zvit_ukr_web.pdf (дата звернення 30.05.2019).
9. Концепція реформування публічної адміністрації в Україні. URL: http://pravo.org.ua/ files/stat/Concept_public_administration.pdf (дата звернення 30.05.2019). 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція