... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №1
Одним з важливих питань будь-якої науки є питання методології, адже від  адекватності відповіді на це питання залежить результативність наукового пізнання та об’єктивність, усебічність та повнота отриманої інформації. На жаль, і до сьогодні питання методології правничої науки залишається своєрідною terra incognita вітчизняної правничої науки, що визначає актуальність винесеного у назву цієї роботи положення.
Слід зауважити, що окремі аспекти методології правничої науки висвітлюють такі вітчизняні вчені як А. Кучук (монографічне дослідження якого «Теоретичні основи правового поліцентризму» є методологічним за своєю сутністю та у якому автором піднімаються значимі для правової доктрини проблеми необхідності зміни методологічної парадигми у контексті її відходу від усталеного догматичного підходу з поділом на філософські, загальнонаукові та спеціально наукові (а подекуди і приватно наукові) методи та намаганням бачити право лише як результат діяльності органів публічної влади, ототожнюючи його тим самим з прескриптивним текстом [1]), М. Савчин (у монографії якого «Сучасні тенденції конституціоналізму у контексті глобалізації та правового плюралізму» «розкрито основні методологічні аспекти розвитку сучасного конституційного права у контексті конституційної ідентичності, глобалізації та правового плюралізму. З точки зору основоположних цінностей і принципів розглядається зміщення акцентів у діяльності публічної влади та засад взаємодії між державами на міждержавному та наднаціональному рівнях» [2, с. 3]. При  цьому автором теж акцентується увага на необхідності зміни вітчизняної парадигми пізнання права).
Зазвичай у вітчизняній навчальній (як і у науковій) правничій літературі методологія визначається як «1) система методів пізнання; 2) вчення про систему методів пізнання» [3, с. 20-21]. Викладення цього розділу навчально-методичних видань здійснюється через дескрипцію системи методів, що можуть бути використані для пізнання державно-правових закономірностей та їх класифікації, як ми зазначили вище, на філософські, загальнонаукові та спеціально наукові або/та приватно наукові.
Наголосимо, що у зарубіжній, зокрема європейській, навчальній літературі питання методології правознавства не розглядається, що пов’язано з природою самого досліджуваного феномену – права. Ґрунтуючись на положеннях праць зазначених нами вчених, такий підхід видається правильним, зважаючи, зокрема, на наступні положення.
1. Правничі науки є науками гуманітарними і виокремлення у досліджуваній ними соціальній дійсності закономірностей є доволі дискусійним. Так, А. Кучук зазначає, що у науковій літературі розмежовуються поняття «закономірності» та «тенденції». І оскільки об’єктом гуманітарних наук є людина, а її поведінка не є повністю детермінованою, людині іманентна свобода, тому у гуманітарній сфері знань доцільно вести мову про тенденції [4, с. 10]. Що у свою чергу зумовлює необхідність усталеного догматичного підходу до пізнання будь-якого правового явища та ставить під сумнів отримання універсального наукового знання про право. Цей висновок підтверджується самою правничою наукою, яка досліджує сучасні системи права. Жоден правник не заперечує наявність різних типів систем права, зокрема, загального права, континентального права, релігійний і звичаєвий (традиційний) типи системи права тощо, наявність яких є свідченням того, що в їх межах різні явища розглядаються як право. Тому цілком логічним є питання: а чи можна суто логічними методами пізнати право в межах релігійного типу системи права.
2. Якщо право сприймати лише як текст нормативно-правового акту (що властиво нормативістському розумінню права і не властиве природно-правовому), то, дійсно, можна вести мову про систему методів наукового пізнання права. Водночас, якщо право розглядати через призму інших підходів, то таке розуміння методології не дозволяє адекватно відобразити систему засобів пізнання цього соціального явища. Черговий раз згадаємо релігійний тип системи права. А якщо мова йде про природно-правове розуміння права, у межах якого право частково ототожнюється з мораллю, то цілком логічним є висновок про те, що сама мораль не може бути пізнана лише раціональними засобами. Як зазначає О. Мінченко: «ще відомий французький математик і філософ Анрі Пуанкаре стверджував, що мораль не може ґрунтуватися на науці, не може бути ніякої наукової моралі. … Приписи права не можуть бути істинними чи неістинними, поняття істини до них не застосовне» [5, с. 150].
Таким чином, відхід вітчизняної правничої думки від нормативізму є фактором, що зумовлює необхідність зміни методологічної парадигми правознавства.

Список використаних джерел:
1. Кучук А.М. Теоретичні основи правового поліцентризму. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2017. 312 с.
2. Савчин М.В. Сучасні тенденції конституціоналізму у контексті глобалізації та правового плюралізму. Ужгород: РІК-У, 2018. 440 с.
3. Теорія держави і права: підруч. / кол. авт.; кер. авт. кол. Ю.А. Ведєрніков. 3-є вид. перероб. і доп. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016; Ліра ЛТД.  480 с.
4. Кучук А.М. Теорія держави і права. Частина 1. Теорія держави: навч.-метод. посіб. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2018. 111 с.
5. Мінченко О.В. Загальнотеоретичні та методологічні засади системи юридико- лінгвістичних знань. Київ, 2019. 382 с. 

 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
October
MoTuWeThFrSaSu
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція