... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Через недостатній рівень впливу народу на функціонування органів влади у державі завдяки основним формам безпосередньої демократії, почався розвиток її додаткових форм. У теперішній час мітинги, походи та демонстрації стали невід’ємною складовою у реалізації народом права на владу, а також способом впливу на органи державної влади.
На сьогоднішній день спостерігається процес становлення й збільшення ваги інших (допоміжних) форм безпосередньої демократії, які починають відігравати дедалі важливішу роль у реалізації народом права на владу.
Стан наукового дослідження. Дослідженням теоретико-правових аспектів допоміжних форм безпосередньої демократії займалися такі науковці як: Бособород П.А., Михайлов М.Б., Средницька І.Ю., Федоренко В. та ін.
Виклад основного матеріалу. Зростання ролі допоміжних форм безпосередньої демократії, передусім обумовлене динамікою розвитку демократичних процесів. Крім того, слушною видається думка П.А. Бособород, що кризові явища в демократії є наслідком нездатності владних структур своєчасно та адекватно реагувати на вимоги суспільства, що зростають. А наслідком такого ігнорування з боку держави першочергових суспільних потреб стає криза довіри [1, с. 28]. З даною думкою погоджується М.Б. Михайлов, який стверджує, що саме це породжує нові види суспільних відносин, які формуються під впливом різноманітних проявів безпосередньої демократії, під якими, зокрема, він розглядає діяльність суспільства, яка полягає у вираженні його волі, що спрямована на здійснення впливу на державно-владні відносини [2, с. 134].
На сьогоднішній день науковцями все активніше обґрунтовується важливість для забезпечення реальності прав народу на владу, для збереження демократії, відстоювання демократичних цінностей та для функціонування правової держави таких форм безпосередньої демократії, як збори, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народна законодавча ініціатива [4, с.82].
На думку Кравчука В.М., мирні зібрання (мітинги, демонстрації, походи) є формами виявлення публічній владі політичної незгоди, масовості та масштабності суспільного занепокоєння чи заперечення конкретних управлінських рішень [5, с. 58].
Доволі поширеною формою безпосередньої демократії у наш час є мітинг, під яким розглядають захід, що може відбуватись з метою підтримки вимог, резолюцій, інших звернень у заздалегідь визначеному відкритому місці. Поряд із тим, специфічними різновидами мітингу є демонстрації та пікетування. Так, демонстрація є однією з безпосередніх форм демократії, яка, зазвичай, проводиться у вигляді організованого пересування учасників за заздалегідь встановленим маршрутом і під час якої активно застосують транспаранти, плакати та інші засоби наочної агітації. Іншим специфічним видом мітингу є пікетування, яке відбувається поблизу споруди, будинку чи іншого об’єкта, в яких розташовуються підприємства, установи, організації, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які, на думку його учасників, можуть сприяти вирішенню висловлених ними вимог [4, с.82]. Варто відзначити, що зважаючи на особливість функціонування сучасних органів державної влади, задля вирішення якихось нагальних суспільних чи державних проблем слід застосовувати не одну із зазначених форм безпосередньої демократії, а їх комплекс. Крім того, як доводить практика, доволі часто одна із таких форм може перерости у іншу (наприклад демонстрація у пікетування). 
Похід у науковій літературі визначається як захід у вигляді масового організованого руху вулицями та дорогами за заздалегідь встановленим маршрутом. Під зборами громадян розуміють форму безпосередньої демократії, що, як правило, проводиться, у спеціально відведеному та пристосованому для нього місці задля колективного обговорення і вирішення соціально-побутових, організаційних, професійних та інших питань з метою подальшої аргументації своєї позиції щодо них перед органами державної влади чи місцевого самоврядування [4, с.82].
У сучасних правових державах (передусім у Європейському Союзі) також активно застосовується така форма безпосередньої демократії як народна законодавча ініціатива. Її вважають самостійною формою безпосереднього народовладдя і, водночас, способом ініціювання громадянами, які мають право голосу, обов’язкового розгляду нормативного акту у представницькому органі державної влади задля ефективного реалізації суспільних інтересів, вирішення актуальних суспільних проблем та забезпечення формування національної законодавчої бази [3, с.15].
Цікавою видається теорія співіснування в межах національної правової системи двох конституцій (державної й «громадянської»), яку було запропоновано Сільвією де Конко. Суть даної теорії полягає у тому, що державній конституції, яка є актом найвищої юридичної сили, протиставляється «громадянська конституція», в якій закріплюється своя система механізмів впливу на реальні суспільні відносини, до яких, наприклад, можуть належати моральні та релігійні норми. При цьому, на її думку, чинна система права постійно перебуває під тиском «громадянської конституції», яка прагне інтегрувати до неї свої елементи [2, с.135]. На наш погляд, дана теорія має право на існування. Крім того, її підтримує М. Михайлов, який вважає, що вона виражається у виникненні та розвитку допоміжних форм безпосередньої демократії. На думку науковця, після виникнення нетипових форм безпосередньої демократії, саме завдяки «громадянській конституції» вони інтегруються у правову систему, а їх правове регулювання закріплюється у національному законодавстві [2, с.135].
В історії нашої держави можна виявити три випадки, коли народ використовував такі форму демократії як право народу на опір насильству антидемократичного режиму та на революцію: 1) беззбройний опір у період здобуття Україною незалежності у 1991 р.; 2) революційно-беззбройний опір під час президентських виборів наприкінці 2004 – початку 2005 рр. (так звана «оксамитова революція»); 3) наприкінці 2013 – початку 2014 рр., коли вирішувалася доля стосовно подальшого напряму розвитку нашої держави (так звана «революція гідності»). Останні дві революції в Україні ще отримали неофіційну назву «Майдан» та «Євромайдан» відповідно. При цьому, якщо у 1991 р. безкровним шляхом український народ прагнув здобути незалежність, то у 2004 р., також революційно-мирним шляхом, він уже прагнув захистити своє право на реальне втілення форм безпосередньої демократії (виборів) в Україні. Події на Євромайдані стали наслідком протидії прагненням В.Ф. Януковича та його оточення закріпити в Україні злочинно-авторитарний режим. Ті події характерні тим, що саме тоді український народ застосував своє право на збройний опір відверто злочинній владі, використавши виняткову форму безпосередньої демократії. У зв’язку із цим, можна констатувати, що в Україні втілилась теорія Сільвії де Конко стосовно «громадянської конституції», а також те, що народ використав одну із найрадикальніших форм безпосередньої демократії – революцію (протестно-революційну). Тому, ми вважаємо, що у класифікації форм безпосередньої демократії слід виокремлювати іще одну групу – виняткові, куди і доцільно віднести революції, а також право народу на збройний опір.
Висновки. Таким чином, у правовій державі сьогодення все важливішу роль відіграють додаткові та виняткові форми безпосередньої демократії. Це обумовлено тим, що вони виходять із принципу народного суверенітету і забезпечують змогу народу впливати на основні інститути державної влади. Разом з тим, вони ж можуть набувати руйнівних обертів, тому подальші дослідження цієї тематики є вкрай актуальними.

Список використаних джерел:
1. Бособород П.А. Демократия как исторический и теоретический феномен: автореф. дисс. … канд. полит. наук : спец. 23.00.01. Санкт-Петербург, 2015. 30 с.
2. Михайлов М.Б. Особливості морфогенезу нетипових (допоміжних) форм безпосередньої демократії. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 11. С. 133—137.
3. Средницька І.Ю. Народна законодавча ініціатива: зарубіжний досвід та перспективи запровадження в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Одеса, 2016. 24 с.
4. Федоренко В. Політичні права та свободи людини і громадянина в Україні: поняття, види, характеристика. Історико-правовий часопис. 2016. № 1. С. 80—87.
5. Кравчук В.М. Право народу на громадську непокору та опір у забезпеченні сучасної демократії. Публічне право. 2017. № 2. С. 55—63. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція