... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №1
Дослідження поняття прав людини і громадянина були предметом наукових пошуків теоретиків права та переважної більшості вчених галузевих правових наук з найдавніших часів розвитку суспільства. I в умовах сьогодення, під час становлення України як повноправного члена Європейського співтовариства, права та свободи людини і громадянина залишаються центральною ідеєю, що формує нові демократичні стандарти в суспільстві. Разом з тим, слід наголосити, що права людини i громадянина – це її природне, невід’ємне надбання.
Важливість з’ясування концепту прав людини i громадянина, його загальних та спеціальних ознак, обумовлюють подальшу актуальність дослідження даної проблематики. Адже ґрунтовний аналіз поняття «права людини та громадянина» дозволить з найбільшою виваженістю і науковою обґрунтованістю підійти до визначення інших похідних правових категорій та понять.
Питання еволюції та сучасного стану поняття прав людини знайшли своє відображення у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. У даній царині працювали: М. Антонович, В. Андріїв, А. Колодій, Р. Дворкін, А. Олійник, Ж. Пустовіт, М. Мацькевич, П. Рабінович, І. Шумак та інші.
Права та свободи людини – це складне, багатоаспектне явище, пов’язане з ґенезою юридичних норм, які регламентують ці права та свободи. Становлення та розвиток прав і свобод людини має тривалу історію та супроводжується боротьбою доктрин і традицій, характерних для тієї чи іншої країни [1].
Загалом, ступінь і характер розвиненості прав людини визначається рівнем розвитку держави, права в певному суспільстві. Держава і право, з одного боку, та права людини і громадянина, з іншого, – це не різні за своєю сутністю, функціями та призначенням поняття, що функціонують незалежно одне від одного. Вони є принципово однопорядковими, взаємопов’язаними суспільними явищами і останніми десятиліттями дедалі частіше лунає думка про те, що права людини – це моральні вимоги до уряду, а не просто права, якими люди наділені від народження, не лише певні можливості, необхідні людині для її існування та розвитку [2, с. 96]. 
Власне концепт прав людини сформувався вченими Відродження та Реформації ще багато років до появи цього поняття в перших конституціях і законодавчих актах. Концепція невідчужуваності прав людини, якими вона наділена від природи, поряд з ідеєю про рівність людей, стали тим внеском прихильників ідей та ідеалів природного права, котрими вони збагатили гасла усіх революцій і війн за самовизначень, не лише у Європі, але i на інших континентах [1]. 
    Наразі, крім усталеного поняття «права людини» у міжнародних документах, які стосуються прав людини, у національному законодавстві та в юридичній літературі використовуються такі терміни, як «основні права людини», «основні (фундаментальні) права людини», «основоположні права людини», «суб’єктивні права», «конституційні права і свободи», позитивні і негативні права, активні і пасивні права тощо.
В українській юридичній науці права найчастіше визначаються як «певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах, які об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей», «можливості вибору особою певної поведінки для забезпечення свого нормального існування і розвитку, закріплені в законах, інших правових актах держави і міжнародних документах, обумовлені рівнем економічного, соціального, духовного і культурного розвитку суспільства», тобто права людини визначають через її можливості. 
Зарубіжні вчені інтерпретують це поняття ширше. Слово «right» («право») використовується як родове поняття і означає будь-який вид юридичної переваги, а саме: «claim» («вимога», «претензія»), «privilege» («привілей»), «power» («здатність», «можливість») чи «immunity» (пільга). У найвужчому сенсі термін «right» співвідноситься з терміном «duty» («обов’язок») i найближчим синонімом його є claim. Відповідно, й поняття «право», яке передається терміном «right», співвідноситься з поняттям «обов’язок» [3, с. 9]. 
Надалі серед правознавців було багато спроб тлумачення поняття «право», котрі підтвердили складність даної проблеми, а очевидно, і неможливість однозначного тлумачення даного поняття, оскільки воно може трактуватись із найрізноманітніших позицій та точок зору. 
Тлумачення аналізованого поняття в Black’s Law Dictionary підтверджує визнання багатоманітності значень поняття «право». Термін «right» трактується як «...в абстрактному сенсі означає справедливість, етичність або узгодження з нормами закону чи моральними принципами. В цьому значенні він відповідає одному із значень латинського терміна «jus» і означає право абстрактно, як основу всіх прав чи комплекс моральних принципів, що надають характеру справедливості всьому позитивному праву... В конкретному сенсі — можливість, привілей, здатність чи вимога однієї особи до іншої. Як правило, права визначаються як «можливості вільно діяти». Основні права належать людям від природи, як особистостям, й існують до їх визнання позитивним правом. ...В юридичному сенсі, «право» справедливо визначають як «здатність однієї людини контролювати з дозволу і за допомогою держави дії інших» [3, с. 11]. 
Щодо вітчизняних дослідників, то відомий український правознавець П. Рабінович стверджує, що нелогічно вважати правами людини її можливості. Адже можуть існувати й неусвідомлені (наприклад, малолітньою дитиною) права-можливості без будь-яких вимог. I також можуть бути вимоги фантастичні, наприклад, відвідати іншу планету, які правом, очевидно, не є. Тому, поняття «право» у тому сенсі, яке воно має в словосполученні «права людини», трактує поняття, що виходить за межі лише певних можливостей людини, необхідних для її існування й розвитку у певній історичній дійсності, умовах. Залежно від змісту, це поняття можна трактувати також як вимогу, претензію, привілей [4, с. 14].
Сучасні правознавці трактують поняття прав людини як ряд особливих засобів захисту від органів державної влади, якими є свобода слова, право приватної власності, заборона примусової праці, рабства, обмеження на переслідування та покарання злочинців, рівність перед законом, а також невтручання у приватне життя [5, с. 56].
На нашу думку, права людини – це певна сукупність можливостей, які надані людині від природи та необхідні їй, як для задоволення своїх першочергових життєвих потреб та інтересів, тобто матеріальних, так і для задоволення моральних необхідностей. Натомість, поняття прав громадянина окреслимо як сукупність закріплених у законодавстві певної держави природних невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для нормальної життєдіяльності і духовного розвитку.

Список використаних джерел:
1. Мацькевич М. Генеза прав людини: правовий та філософський аспекти. Науковий вісник ЛьвДУВС. 2014. №4. URL: http://www2.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/visnyky/nvsy/04_ 2014/14mmmtfa.pdf
2. Колодій А.М. Принципи права України. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 208 с.
3. Антонович Μ. Еволюція поняття прав людини та проблема їх класифікації. Наукові записки НаУКМА. 2005. Т. 45: Політичні науки. С. 9—16.
4. Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції. Укр. часопис прав людини. 1995. № 1. С. 14—22.
5. Rubin E.L. Rethinking Human Rights. International Legal Theory: Human Rights, 2015. Vol. 9. P. 5—78.
6. Дворкін Р. Серйозний погляд на права / пер з англ. А. Фролкін. Київ: Основи, 2000. 519 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
February
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція