... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 12.12.19 - СЕКЦІЯ №3
Наукова значимість та актуальність цієї теми обумовлюється збільшенням ролі договору в умовах суспільного та державного життя України. Сьогодні ми бачимо не достатньо чітке формулювання процедури укладання та припинення договору дарування, хоча кількість укладення договорів дарування помітно зросла.
Суспільна значущість договору дарування була підставою для аналізу його самобутньої правової природи та створення в науці різних часів окремих концепцій цього договору. Зокрема, соціально-правова сутність договору дарування розкривалася такими зарубіжними вченими, як: Т. Каплоу, Дж. Карієр, Д. Чіл, К. Грегорі, Р. Фьорс , С. Бейлі, Х. Блек. 
Однак договір дарування не завжди знаходився в центрі уваги цивілістів. Так, за радянських часів аналізу норм щодо договору дарування було приділено небагато уваги, що пояснюється домінуванням у той період ідеї про нетиповість безоплатного передання майна у власність. Цим проблемам присвячено деякі роботи З.І. Шкундіна, М.І. Бару, І.Б. Новицького, К.І. Граве.
Відносини, що виникають при безоплатному переданні майна у власність іншій особі, опосередковуються, зокрема , договором дарування [1, с. 717]. 
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. 
Різноманітні аспекти такого договору були предметом наукових досліджень у сучасній цивілістичній літературі, зокрема в працях О. Дзери, М. Галянтича, В. Новикової, А. Ісаєва та ін.
Правова природа будь-якого договору дарування визначена його метою. Мета договору безоплатне передання майна у власність іншій особі. Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи. Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Виділяють: договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723, 724 ЦК України); договір дарування з обов’язком обдарованого на користь третьої особи (ст. 725, 726 ЦК України); договір про пожертву (ст. 729, 730 ЦК України). 
У ст. 717 ЦК договір дарування визначається як договір, за яким дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно дарунок у власність, можна дійти висновку, що він має вважатися реальним, а за певних обставин — консенсуальним.
Одарований має право в будь-який час до прийняття подарунка, відмовитися від нього. Ст. 718 ЦК України предметом договору дарування можуть бути рухомі речі, в томі числі й гроші, цінні папери, а також нерухомі речі. Подарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому [2].
У науковій літературі дискусійним є питання про розмежування договору дарування і пожертви у призмі регуляції ЦК України та Закону України «Про благодійницьку діяльність та благодійні організації». Законодавець розмежовує поняття дарування і пожертви, і водночас, на думку авторів, робить спільне правове регулювання останнього з благодійницькою діяльністю. Так, за ознаками ст. 729 ЦК України пожертва є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим ч. 1 ст. 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Ч. 1 ст. 6 Закону України «Про благодійницьку діяльність та благодійні організації» передбачає, що благодійною пожертвою визнається безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності, відповідно до цього закону» [3].
Нотаріус відповідно до Закону України (Далі – ЗУ) «Про нотаріат» виступає уповноваженою державою фізичною особою, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Юридична вірогідність полягає у тому, що нотаріально посвідчений договір отримує визнання з боку держави, і додатковий захист порівняно з договорами, які укладаються у письмовій чи усній формах [4].
У ході нотаріального посвідчення договору нотаріус стикається з багатьма проблемами. Нотаріальний процес складається з певних стадій, які в свою чергу поділяються на етапи. С.Я. Фурса виділяє три стадії нотаріального процесу: відкриття нотаріального провадження, підготовка до вчинення нотаріального провадження та безпосереднє вчинення нотаріальної дії [5, с. 360], в даному випадку посвідчення договору дарування та видача його заявнику.
Законодавець не визначив зміст та обов’язкові реквізити заяви, яка подається нотаріусу для нотаріального посвідчення договору дарування, в ній має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові заявника, дата, підпис, дані про адресата, викладення фактів та причин, на підставі яких особа звертається до нотаріуса.
Також можна зазначити, що законом прописані причини відмови. Проте, ніде не відзначено, що в разі необізнаності, недостатності кваліфікації нотаріус може відмовити особі, не пояснюючи дійсних причин, оскільки не має достатніх знань, як правильно, наприклад, посвідчити договір дарування з відкладальною умовою.
Погоджуюсь з думкою М. Дякович, що найкращим засобом для охорони (захисту) прав і законних інтересів громадян, які звертаються до нотаріуса, буде створення єдиної бази (реєстру) осіб, які обмежені у дієздатності або визнані судом недієздатними [6, с. 132].
Договір дарування займає значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків, належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг, а також досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини. 

Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я.М. Шевченко. Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. 896 с. 
2. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): Навчальний посібник. Видання третє, перероблене та доповнене / За ред.. Харитонова Є.О., Дрішлюка А.І., Калітенко О.М. Харків: ТОВ «Одісей», 2005. 576с. 
3. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон України від 05 липня 2012 року № 5073-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 25. Ст. 252. 
4. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39. Ст. 383.
5. Теорія нотаріального процесу: [науково-практичний посібник] / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Вид. Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 360 с.
6. Дякович М.М. Встановлення нотаріусом правосуб’єктності осіб як передумова охорони їх прав та інтересів. Мала енциклопедія нотаріуса. № 6 (72). 2013. С. 132. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
August
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція