...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 12.12.19 - СЕКЦІЯ №2
Детально дослідив процедурне адміністративне деліктне законодавство окремих європейських держав О. Банчук. Зокрема, він установив таке. Належність правовідносин щодо порушення порядку в Німеччині до широкого карного права зумовлює поширення загальних положень Карного процесуального кодексу на провадження у справах про порушення порядку, яке сам Закон про порушення порядку йменує «провадженням з накладення штрафу». У цій країні Закон про порушення порядку встановлює велику кількість обмежень для поліції, адміністративних органів і прокуратури порівняно з карною процедурою в застосуванні заходів примусу.
Провадження в справах про адміністративні проступки в Австрійській Республіці регулюється положеннями Закону «Про загальну адміністративну процедуру» від 1991 р. У Законі «Про адміністративні покарання» встановлюються особливості відповідного провадження. Адміністративні органи за австрійським законодавством мають значні повноваження щодо застосування заходів примусу під час адміністративного карного переслідування, зокрема примусовий привід особи, визначення обвинуваченому зобов’язання внесення будь-якого виду забезпечення з метою запобігання ухилення від переслідування чи покарання (внесення грошової суми, застава речі тощо). Розмір забезпечення не може бути більшим 2 180 євро чи грошового штрафу, який може бути призначений за вчинений проступок [1, с. 149–152]. Внесення будь-якого виду забезпечення з метою уникнення ухилення порушника від переслідування чи стягнення також є позитивним досвідом запобігання та протидії правопорушенням, який у перспективі, пов’язаній із стабілізацією соціально-економічного життя, може бути впроваджений у вітчизняну юридичну практику. Карно-правова природа порушень порядку в Португальській Республіці зумовила поширення нормативних актів у сфері кримінального процесу і на процедуру стосовно цих порушень, щоправда з деякими винятками та особливостями. Одним із дозволених заходів примусу є встановлення особи (її ідентифікація).
У Чеській та Словацькій республіках до особи адміністративний орган має право застосовувати тільки один примусовий захід – вилучення предмета [1, с. 181‒183]. Регулюванню процедури накладення санкцій за вчинення проступків у Республіці Словенія присвячена переважна частина Закону «Про проступки». Належність законодавства про проступки до широкого карного законодавства зумовлює й поширення загальних положень Закону про карне провадження на провадження стосовно проступку (п’ятий абзац ст. 45 та ст. 67 Закону «Про проступки»). У Словенії не допускається застосування будь-яких заходів примусу без дозволу суду. Така процедура і повноваження суду є зрозумілими, з огляду на співвідношення між законодавством про проступки та карним законодавством.
Позитивним досвідом, про який щойно згадувалося і який може бути запозичений для України, є також досвід Словенії щодо затримання особи, що перебуває під впливом алкоголю або інших психоактивних засобів у випадках, коли існує небезпека продовження протиправного діяння. Таким чином, здійснюється запобігання вчиненню особою нових правопорушень.
Основними принципами політики Європейського Союзу щодо власності на землю, зокрема сільськогосподарського призначення, є забезпечення права на вільний рух капіталу, відкриття та ведення приватного бізнесу та відсутність дискримінації [2]. У більшості країн – членів Європейського Союзу – відсутні юридичні обмеження щодо володіння сільськогосподарськими землями (будь-яка фізична чи юридична особа може законно придбати сільськогосподарську землю та володіти нею).
У країнах, що пізніше стали членами Європейського Союзу, як правило, вводяться обмеження щодо володіння сільськогосподарськими землями для іноземців (зокрема для громадян держав-членів Європейського Союзу). Так, у Чехії та Словаччині діє обмеження щодо іноземних фізичних та юридичних осіб, які не можуть купувати сільськогосподарську землю, що спрямовано на запобігання спекуляції сільськогосподарськими землями у державах-членах Європейського Союзу. У Болгарії проведення земельної реформи почалося на початку 90-х років XX сторіччя, коли право власності на землю отримали всі, хто міг довести, що був її власником до 1946 року.
Тобто досвід Болгарії є досить цікавим з точки зору адміністративно-правового захисту земель сільськогосподарського призначення [3]. Придбати землю тут можуть громадяни Болгарії, юридичні чи фізичні особи, які перебувають на території країни більше п’яти років, компанії з країн, з якими Болгарія уклала міжнародні угоди, а також з країн-членів Європейського Союзу.
Детально аналізуючи досвід країн-учасниць ЄС щодо адміністративно-правового захисту земель сільськогосподарського призначення, слід зосередитися на важливих аспектах досвіду такої країни, як Англія (Велика Британія).
  Ірландія має один із найбільш лібералізованих ринків землі у ЄС. Процес перерозподілу земель відбувався під контролем держави та з урахуванням субсидіювання, традиційно довгострокові позики видавалися селянам на 66 років.
Обмежень на купівлю землі в Ірландії для іноземців не існує. Лише для юридичних осіб – нерезидентів ЄС – вимагається одержання дозволу земельної комісії [4]. Обмежень щодо мінімальної чи максимальної площі, яка може перебувати у власності однієї особи, немає.
Цікавою з правової точки зору та позитивних аспектів використання досвіду країн-учасниць ЄС щодо адміністративно-правового захисту земель сільськогосподарського призначення є Німеччина.
Схожі проблеми існують і в США, Канаді, Японії, Китаї та в більшості інших країн-учасниць ЄС [5]. Щоб цьому запобігти, упродовж останніх десятиліть посилюється роль держави в земельному адмініструванні. Усі види землевпорядної документації здебільшого розробляються за участю й під контролем органів державної та місцевої влади, враховуючи суспільні інтереси.
Останніми роками закордонні вчені доводять необхідність державного адміністрування використання та охорони земель (земельного адміністрування) – як основи для втілення в життя земельної політики держави [6].
  З точки зору прогресивних положень, досить цікавою є практика Румунії щодо адміністративно-правового захисту земель сільськогосподарського призначення.
У Румунії відбувся процес передання землі з державної власності в приватну шляхом дистрибуції та часткової реституції.
Після вступу країни до ЄС 2007 року було запроваджено мораторій строком на сім років для продажу земель нерезидентам [7].
Отже, у багатьох країнах Західної Європи адміністративно-деліктне право фактично відсутнє і питання попередження, зокрема, запобігання та протидії правопорушенням регулюються нормами кримінального та кримінально-процесуального права, проте, як і в українському законодавстві, для громадян та громадських об’єднань діє принцип «дозволено те, що не заборонено законом».

Список використаних джерел:
1. Банчук О.А. Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні. Київ: Книги для бізнесу, 2007. 912 с.
2. Krzysztof Gawroński K., Kuryltsiv R., Hernik J. Racjonalne użytkowanie oraz ochrona gruntów rolnych w Polsce i na Ukrainie. Infrastruktura i Ekologia Terenów Wiejskich. 2017. URL: http://yadda.icm.edu.pl/yadda/element/bwmeta1.element.agro-3036c887-b6c0-4fda-bdf6-ce5902ff9a38/c/0217.pdf
3. Ustawa z dnia 3 lutego 1995 r. o ochronie gruntów rolnych i leśnych. Kancelaria Sejmu. 2017. URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/ WDU19950160078/U/D19950078 Lj.pdf
4. Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07; Київський національний економічний ун-т. Київ, 2004. 201 с.
5. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2001. 220 с.
6. Добрянська Н.В. Актуальні питання законодавчого регулювання адміністративної відповідальності та її систематизації. Фінансове право. 2012. № 3. С. 31—34. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Fp_2012_3_11.pdf
7. Штанько А.О. Правопорушення як вид правової поведінки: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2009. 272 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція