... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 12.12.19 - СЕКЦІЯ №1
Вивчення мови законодавства стоїть на стику мовознавства та юриспруденції, оскільки запорукою законного й обґрунтованого застосування норми права є правильне її з'ясування суб'єктом правотлумачення за допомогою одночасно лінгвістичного та юридичного аналізу. Саме усвідомленням цього факту й зумовлений інтерес науковців обох напрямків в цій сфері. 
На стику юриспруденції та мовознавства зароджується нова наука – юрислінгвістика. З'являються нові терміни – «лінгвоюристика», «юридизація природної мови», «юрлінгвістична експертиза», розробляються принципи і методи юрлінгвістичних експертиз текстів законодавчих актів. При цьому юридичний аспект мови – предмет юрислінгвістики, а мовні аспекти права – лінгвоюристики [4, с. 5]. Багато в чому ці роботи поки мають лише теоретичне значення, оскільки не розглядають власне юридичну мову як форму вираження норм права, зважаючи на всю його специфіку та особливості. Проте це тільки початок шляху. Спільними зусиллями можливо освоїти юридико-лінгвістичний простір і розробити ефективні рекомендації для правозастосовної практики, що обумовлює актуальність теми дослідження.
Закони представляють собою певні писані тексти і мають важливі особливості, зокрема, відповідний стиль. Функціональному призначенню законодавчих актів відповідає діловий стиль мовлення. Офіційно-діловий стиль: тип мовлення – переважно міркування; форма реалізації стилю – найчастіше монолог; мета мовлення – регулювання офіційно-ділових відносин; вид комунікації – суспільна. 
Стильові характеристики: імперативність, гранична точність викладення, що не допускає двозначності при тлумаченні, стандартизованість (суворо визначена композиція тексту, точний відбір фактів і способів їх подачі), стандартна лексика, складні речення, відсутність емоційності. Разом з нейтральними і загальновживаними словами (дитина, життя, річ) використовуються слова і словосполучення, які можна віднести до професійної термінології (податок, підрядник, позовна заява), а також канцелярські штампи, вживання яких в офіційно-діловому стилі є не недоліком і тим більше не помилкою, а спеціальною стилістичною нормою (належний, вищевикладений, в цілях поліпшення, набрати чинності, за минулий період, довести до відома) [3, с. 8] Окрім вказаних особливостей, даному стилю властиві і деякі структурні ознаки. Наприклад, велику роль грає рубрикація. Рубрикація на текстовому рівні пов'язана з діленням тексту на пункти і підпункти, які в документах позначаються як арабськими, так і римськими цифрами. Вибір того або іншого варіанту нумерації залежить від вмісту тексту, його об'єму, складу, композиційної структури.
Лаконічний і нейтральний стиль викладу тексту закону має бути позбавлений не лише розмовних і тим більше жаргонних або діалектних слів, але і літературних слів, що характеризуються емоційно-експресивним забарвленням. У офіційно-діловому стилі часто вживаються складноскорочені слова та іменники, утворені від дієслів (зберігання, недотримання), оскільки для цього стилю характерна явна перевага іменника над дієсловом.
Головна функція офіційно-ділового стилю – комунікативна (передача інформації).
Однак, є підстави вважати, що в самій системі правових приписів існують суттєві лінгвостилістичні особливості, що пов'язані з предметом та методом правового регулювання. 
Як відомо, існують принципові відмінності в процесі регулювання приватноправових та публічно-правових відносин, тобто якщо сфера публічного права базується в цілому на правових зобов'язаннях та заборонах, то приватноправова сфера дозволяє широке використання правових дозволів [2, с. 256-257].
Тепер після аналізу стилістичних особливостей мови закону було б доцільно зупинитися на її лексико-граматичних особливостях.
При тлумаченні норм права у першу чергу необхідно з'ясовувати граматичний зміст слів, які вживаються у законі, словосполучень, термінів і виразів. Це пов'язано з тим, що саме з текстуального пізнання починається процес ознайомлення з відповідною нормою особи, яка її реалізує. Таким чином, саме лексико-граматичний спосіб тлумачення завжди є першим етапом у розкритті смислу правового припису.
Як уже було вказано, сутність цього способу тлумачення полягає в аналізі лексичної, морфологічної, синтаксичної складової текстів. Тому необхідним видається виділення двох етапів лексико-граматичного тлумачення норм права. Перший етап – лексико-морфологічний, на якому встановлюється значення лексичних одиниць норми права – окремих слів, виявляється їхнє понятійне значення. Другий етап – синтаксичний, у процесі якого здійснюється вивчення словосполучень і речень, що формують текст у цілому.
Кожне слово як одиниця мови служить для називання, позначення окремих предметів, явищ, якостей, дій. Т.В. Губаєва – відомий учений у галузі лінгвістичної проблематики в праві – у своїх працях закликає особливо обережно ставитися до використання слова в юридичній мові. Не можна забувати, – пише вона, – що через слово і законодавець, і правозастосовник отримує доступ до специфічних механізмів управління мисленням і переконаннями людей, до влади над суспільною свідомістю. Від того, якими способами законодавець конструює правові поняття, залежить інтенсивність інформаційного впливу права та ефективність правового регулювання в цілому [1, c. 27].
Одним з основних видів використання слова в нормативно-правовому акті є відображення словом (або кількома словами, словосполученнями) відособлених спеціальних об'єктів дійсності. Таким чином з'являється особливий вид слова або поєднання слів – термін.
Термін – це словесний вираз поняття. Значення понять розкривається за допомогою дефініцій, що відображають їх найбільш істотні ознаки. У законодавчому тексті будь-яке поняття має бути чітко визначене. Саме чітко сформульовані поняття надають узгодженості правовому акту і створюють умови для однозначності в праві. 
Необхідно розрізняти поняття і терміни права і науки права. Перші функціонують у текстах законів та інших нормативно-правових актів, другі – у наукових працях. Право і наука права оперують спільними поняттями, які розкриваються через дефініції. Наукові правові поняття відіграють допоміжну роль у правозастосовному процесі. Тому якщо визначення понять права і науки права не збігаються за змістом і кількістю ознак, для правозастосовника при тлумаченні норм права юридично обов'язковим є поняття, сформульоване в нормах права. 
Кожен термін – слово, але не кожне слово є терміном. Багато юридичних термінів прийшло в науку, а через неї і в законодавство із загальнолітературної лексики. Відмінність терміна від «нетерміна» слід установлювати за дефінітивністю: якщо слово піддається чіткому науковому визначенню, то воно є терміном.
Будь-яка сфера науки і практики розробляє і використовує свою спеціальну термінологію для максимально точного, лаконічного, гранично ясного й однозначного смислу того чи іншого положення. У кожній галузі права також існує власна термінологія, яка становить основу термінологічної системи. У більшості термінів міститься визначення (дефініція) реалії, що позначається ним, тому терміни є точною і водночас стислою характеристикою предмета або явища.
Юридичні та інші терміни становлять основу мови законодавчих актів, від їхньої точності й однозначності залежить ясність і логічність тексту законів. Інакше кажучи, системність і несуперечність законодавства ґрунтується на системності й несуперечності використовуваної в ньому термінології. У будь-якому науковому дослідженні можемо знайти частину розділу або параграфа, присвячених поясненню, оцінці термінології, її семантичному та етимологічному тлумаченню або дискусії з приводу визначення галузевої належності того чи іншого терміна. 
Звернення до питань термінології зумовлюється тим, що від точності та одноманітності використовуваної термінології залежить адекватне з'ясування смислу норми права в цілому і відповідно весь процес правозастосування.
Отже, мова права є не тільки знаковою системою, але й невід’ємною частиною правової системи з її традиціями, особливостями логіки і функціями. Безспірним є той факт, що без мови не може бути права, а мові права притаманні свої особливості. Правові поняття і норми можуть бути виражені лише через мову. Мова є важливим «інструментом» юриста, який має досить добре бути пристосованим для роботи з «робочим матеріалом», тобто з системою правових відносин, щоб забезпечити її функціонування. Граматичний спосіб тлумачення – це перший етап в розкритті змісту правового припису.
Крім того, коротко проаналізувавши лінгвістичні особливості мови права та тлумачення можемо зробити висновки про те, що вчені правознавці при вивченні проблем тлумачення недостатньою мірою використовують надбання лінгвістичної науки, а отже багато відомих загальномовних принципів і правил тлумачення тексту не використовується, що суттєво знижує якість тлумачення. Також немає наукового опису системи спеціальних засобів граматичного способу тлумачення права, а отже це відкриває широке поле для досліджень в цьому напрямку. 

Список використаних джерел:
1. Губаева Т.В. Язык и право. Искусство владения словом в профессиональной юридической деятельности / 2.е изд., пересмотр. Москва: Норма: Инфра-М, 2010. 160 с.
2. Загальна теорія держави і права / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін. За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України. В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.
3. Красивова А.Н. Деловой русский язык: Учебно-практическое пособие. Москва: Из-во МФА, 2001. 80 c. 
4. Кузнецов А.М., Бурдин Л.С., Солнцева Н.В. Юрислингвистика: Язык и право: Научно-аналитический обзор. Москва: ИНИОН, 2006. 69 с.
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція