... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №2
Відомо, що в законодавстві сучасних демократичних держав право на недоторканість приватного життя є обов’язковим елементом правового статусу людини і громадянина. Не є виключенням і Україна. З метою вдосконалення вітчизняної законодавчої бази у сфері забезпечення таємниці приватного життя виникає необхідність дослідження всієї сукупності правових норм, які регулюють відносини у зазначеній сфері на вітчизняному рівні.
Перш за все варто наголосити на значному впливі в регулюванні суспільних відносин у сфері охорони приватного життя ратифікованих Верховною Радою України міжнародних актів. Так, значну роль відіграють положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [1], Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які визнають право кожного на повагу до приватного і сімейного життя,  забороняють не тільки свавільне, а й незаконне втручання в особисте і сімейне життя людини. 
Переходячи до аналізу системи національного законодавства, варто згадати положення Конституції України, які гарантують кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), забороняють незаконне втручання в особисте і сімейне життя людини, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом (ст. 32) та інше [2].
Щодо конкретизації права на таємницю приватного життя, то воно більш детально визначене у цивільному законодавстві. Так, ст. 270 Цивільного кодексу України, визначаючи види особистих немайнових прав фізичної особи, встановлює право на недоторканість особистого і сімейного життя, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, які за своєю сутністю виступають елементами приватного життя людини. Зазначені права більш детально врегульовані у ст.ст. 278 (заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права), 286 (право на таємницю про стан здоров’я), 301 (право на особисте життя та його таємницю), 303 (право на особисті папери), 306 (право на таємницю кореспонденції), 307, 308 (захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок),  311 (право на недоторканність житла) тощо [3].
Аналіз норм Кримінального кодексу України [4] надає змогу продовжити характеристику особистих немайнових прав інституту приватного життя, закріплених у цивільному законодавстві, але в руслі відповідальності  за їх порушення. Відповідно до положень ст. 182 КК України, вітчизняний законодавець під «порушенням недоторканості приватного життя» розуміє «незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється чи в засобах масової інформації». Проте в даному кодифікованому акті окремо встановлено кримінальну відповідальність за порушення недоторканності житла (ст. 162), порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168), яке теж можна розглядати як порушення недоторканості приватного життя людини. 
Таким чином, встановлюючи кримінальну відповідальність за порушення недоторканості приватного життя особи, вітчизняне законодавство, зокрема кримінальне, не надає змогу розмежування поняття приватного життя як об’єкта посягань та його окремих складових елементів. 
Так, встановлені у КК України норми демонструють відсутність системного підходу з боку законодавця до правового визначення змісту категорії приватного життя. Зміст даної категорії знаходить свій вираз в окремих його елементах, які виражаються через окремі права особи (право на фізичну недоторканість, недоторканість житла, сімейного життя, комунікації тощо), які знаходяться у нерозривній єдності та доповнюють сутність поняття приватного життя як окремої правової категорії. У розглянутих нормах навпаки поняття приватного життя та його елементи відокремлені одне від одного, характеризуються своєю спрямованістю нібито в окремих напрямах.
Зазначені недоліки у вітчизняному законодавстві не надають змоги чітко та в повному обсязі виділити приватне життя в якості особливої правової категорії, яка покладається в основу відокремленої сфери регулювання суспільних відносин. Звідси – недосконалість правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення таємниці приватного життя та неналежний рівень його охорони.
З метою вдосконалення урегульованості суспільних відносин у сфері охорони недоторканості приватного життя варто переглянути відповідні норми та спрямувати законотворчу діяльність на їх систематизацію та згрупування в межах певного структурного елементу Кримінального кодексу. Зокрема це може мати вираз в об’єднанні складових приватного життя в одну статтю, яка б розкривала сутність даної категорії та встановлювала відповідальність за порушення недоторканості приватного життя особи у разі незаконного посягання на нормальний стан його окремих елементів.
 
Список використаних джерел:
1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 груд. 1966 р., ратиф. Україною у 1973 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/995_043.
2. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
3. Цивільний кодекс України від 16 січ. 2003 р., № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квіт. 2001 р., № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція