... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 12.12.19 - СЕКЦІЯ №1
Актуальність дослідження. Розвиток суспільства дає підстави стверджувати, що захист прав і свобод дитини є основним чинником у формуванні правосвідомості й культури майбутнього покоління та забезпечує правову основу формування правової держави і громадянського суспільства. Саме правове закріплення дитинства найбільш ефективно впливає на демографічну проблему в Україні.
За твердженням М. Кравчука права і свободи людини, включно й права дитини, є важливою системою умов і засобів буття людини. Ось тому права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. І це положення закріплене в Основному законі – Конституції, має вищу юридичну силу, тобто наділене найвищою обов’язковістю, сенсом у суспільному житті [1].
Дитина, як суб’єкт суспільних відносин має особливий статус. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю, залежністю та можливістю зловживань з боку інших осіб. Забезпечення прав та свобод дитини передбачає ряд відповідних загальних та спеціальних гарантій для їх реалізації, як системи узгоджених соціально-економічних, політичних, культурних (духовних), юридичних умов, засобів і способів, спрямованих на охорону, реалізацію й захист прав та свобод дитини. Гарантії захисту прав та свобод дитини є одним із найважливіших елементів системи її правового статусу, чинником фізичного, психічного розвитку, становлення високого рівня правової культури та свідомості. Тому існує потреба у створенні дієвого юридичного механізму захисту законних прав та інтересів дитини, адже діти, маючи рівні права з дорослими членами суспільства, фактично володіють значно меншими можливостями для їх реалізації та захисту [2].
Мета роботи. Аналіз стану забезпечення прав дитини та проблем їх захисту, формування на його основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України.
Стан дослідження. Питання захисту прав дитини стало предметом досліджень багатьох вчених. Можемо виділити таких науковців як Л. Артюшкін, О. Вінгловська, Л. Волинець, О. Карпенко, М. Кравчук, Л. Кривачук, Н. Крестовська, О. Марцеляк, В. Мироненко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, Л. Савченко, О. Скакун та інші.
Виклад матеріалу. Теперішнє становище дітей в Україні дає змогу зрозуміти низку проблем у сфері охорони дитинства. Формування та здійснення державної політики у цій сфері здійснюється часто фрагментарно та безсистемно. Це обумовлює необхідність дослідження механізмів реалізації державної політики у сфері охорони дитинства в Україні, зокрема, їх змістове наповнення, з’ясування особливостей функціонування, здійснення їх теоретичного обґрунтування та створення підходів до вдосконалення цих механізмів.
На замовлення Уповноваженого Президента України з прав дитини у 2012 році Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка проведено соціологічне дослідження «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності» [3], за результатами якого:
− кожна друга дитина зазначає порушення або недотримання тих чи тих прав, які мають бути гарантовані в сучасному суспільстві;
− 56 % дітей вважають, що в нашій країні порушується право на захист від жорстокості, знущання, брутального поводження;
− 54 % вказали про порушення права на повноцінне харчування. Основними порушниками діти вважають батьків;
− 53 % респондентів зазначили про порушення права на отримання медичної допомоги. Це право найчастіше порушується медичними працівниками;
− 52 % вважають, що існують випадки сексуальної експлуатації дітей;
− 48 % вважають, що держава не завжди турбується про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, або турбується не повною мірою;
− 48 % вважають, що порушується право дітей висловлювати власну думку, кожен третій зазначив, що це право порушується батьками, кожен четвертий — учителем/викладачем;
− 44 % вважають, що порушується право дітей на вільне спілкування з друзями, родичами, батьками й отримання корисної інформації;
− 48 % знають про порушення права дітей на освіту;
− 48 % засвідчили порушення права дітей на любов та піклування з боку батьків. Особливо гостро це відчувають діти 10–13 років (52,6 %);
− 47 % вважають, що діти піддаються трудовій експлуатації;
− 43 % знають про випадки, коли діти, які вчинили злочин, піддавалися тортурам та приниженню.
На сьогоднішній день ситуація не надто змінилася. Останнім часом увага держави до захисту прав дітей соціально вразливих категорій суттєво послаблена. І маємо на увазі не тільки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а й дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, дітей, які є особами без громадянства, біженцями, дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні. Невдачі у соціальній адаптації дітей та несприятливість до нових соціально-економічних умов є причиною дитячої злочинності, наркоманії, алкоголізму, бездомності.
Фахівці небезпідставно звертають увагу на те, що: «відсутність поширення в Україні сучасних світоглядних підходів до розуміння ролі й місця дитинства в суспільстві призводить до порушення принципу забезпечення інтересів дитини та її прав на особливе піклування й допомогу» [4, с. 195], а також на тому, що державним установам не завжди вдається координувати свою діяльність і процедури із забезпечення якнайкращого захисту прав дітей [5].
У зв’язку з цим наболілим є питання формування системи реального захисту прав дітей, що сприяє забезпеченню правових та економічних гарантій для кожної дитини.
Досліджуючи державно-управлінську діяльність у сфері соціально-правового захисту дітей, Л. Кривачук підкреслює, що її ефективність залежить як від законодавчого закріплення механізмів дотримання прав дітей та їх захисту, так і від рівня професійної компетентності державних службовців, які працюють у даній сфері [6, с.142]. І з цим важко не погодитися, адже якість кадрового забезпечення у будь-якій галузі є одним із визначальних чинників успіху.
Науковці стверджують, що дієвий спосіб забезпечення і гарантування прав, свобод і законних інтересів дитини не може обмежуватися лише його правовим або законодавчим виміром. Так, Н. Оніщенко, С. Сунєгін, Н. Опольська справедливо вважають, що механізм забезпечення прав і свобод дитини передбачає взаємодію не лише нормативно-правових засобів, що створюють належні передумови для реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів дитини, а й загальносоціальних засад [7]. З огляду на це гарантії прав і свобод дитини повинні розглядатися в контексті узгодження соціально-економічних, правових, культурно-духовних, політичних умов, засобів і способів, що спрямовані на постійне вдосконалення прав і свобод дитини, фактичну реалізацію, охорону та захист у разі їх обмеження або порушення.
Звичайно, вивчаючи питання щодо прав дитини, варто розглянути положення Конституції України. Але, як це не прикро визнавати, норми Конституції здебільшого спрямовані на охорону прав і свобод людини та громадянина, і лише у статті 52 конкретизується незначна кількість належних саме дитині прав: рівність незалежно від походження; право на захист від насильства та експлуатації; право на піклування з боку держави.
Сімейний кодекс України закріплює особисті і майнові права дитини. Проте ці права є певною мірою специфічними, оскільки їх здійснення забезпечується конкретно визначеними та зобов’язаними законом особами – батьками (іншими законними представниками). Сімейним кодексом України передбачено право на сімейне виховання, на спілкування з батьками, право на ім’я, право на майно, на утримання від батьків тощо. 
Законодавчими актами України передбачено широкий спектр різних прав дітей, різноманітні заходи щодо охорони цих прав. Серед таких актів слід назвати закони України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та ін. [8].
Аналіз законодавчих приписів дозволяє стверджувати, що в Україні напрацьована достатня нормативна основа, що встановлює додаткові гарантії захисту прав дитини. Однак більшість проблем щодо дотримання прав дитини виникає тому, що українське законодавство має почасти декларативний характер і не має системного підходу до створення дієвих процедур захисту прав дитини. Реалізація права дитини на найкраще забезпечення її інтересів може здійснюватися лише за умов не тільки повної імплементації до галузевого законодавства України міжнародних та європейських стандартів прав дитини, а й формування спеціалізованих служб та органів із захисту прав дитини, зразком для яких можуть стати органи ювенальної юстиції в європейських країнах.
За загальними уявленнями, система ювенальної юстиції в Україні має включати ювенальні (спеціалізовані) суди, спеціальні органи профілактики, контролю і захисту, спеціалізовані органи досудового слідства, установи відбуття покарання, установи реабілітації та соціальної адаптації.
Висновок. Законодавство держави, передусім у таких стратегічних напрямах, як охорона дитинства, має важливе значення, особливо в теперішніх умовах. Можна з упевненістю стверджувати, що в Україні сформована правова база для здійснення заходів щодо охорони дитинства. Та є інша сторона медалі. На жаль, стан дотримання та захисту прав дитини свідчить про те, що існуюча система не цілком ефективна, уповноважені державою суб’єкти владних повноважень нездатні своєчасно виявити та усунути порушення прав дитини, а відтак існує нагальна потреба в удосконаленні існуючих, розробці та впровадженні нових, більш ефективних механізмів захисту прав дітей. Подолання негативних явищ у сфері забезпечення та охорони прав дитини – процес складний, але не безнадійний. І наявністю лише належної законодавчої бази ці проблеми не вирішити. Необхідно об’єднати зусилля держави, суспільства, сім’ї, батьків у забезпеченні дітям належного дитинства.

Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Вид. 3-є, переробл. й доповн. Тернопіль: ТНЕУ, 2018. 524 с.
2. Кривачук Л.Ф. Удосконалення механізму реалізації державної політики щодо дітей в Україні: дослідження становища дітей. Держава та регіони. Державне управління. 2011. № 3. С. 103—110.
3. Захист прав дитини: підсумки першого року діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини Ю. Павленка (серпень 2011 – серпень 2012). Київ, 2012. 164 с.
4. Державна політика у сфері охорони здоров’я: кол. моногр.: у 2 ч. Київ: НАДУ, 2013. Ч. 1. 396 с. 
5. Крестовська Н. Міфи про ювенальну юстицію. Віче. 2010. № 15. URL: http://www.viche.info/journal/2126/ (дата звернення 4.0.2019 р.) 
6. Кривачук Л. Удосконалення державно-управлінської діяльності у сфері соціально-правового захисту дітей. Ефективність державного управління. 2011. Вип. 28. С. 138—144.
7. Оніщенко Н. Права дитини: піклування сім’ї, стурбованість суспільства, допомога держави, увага науковців. Віче. 2013. № 17. URL: http://www.viche.info/journal/3840/
8. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III. Редакція від 09.08.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція