...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №1
Науковий аналіз звичаєвих норм, що діють у польському публічному праві, викликає значний інтерес у сьогоденні. Він передбачає вивчення у тому числі реакції держави на звичаєве регулювання суспільних відносин публічного характеру і меж її втручання у цей процес. Звісно, позиції звичаєвого права у згаданій сфері не можуть мати домінантного значення в умовах Центрально-Східної Європи, однак певні завдання цього регулятора все ж таки присутні та відповідно реалізовуються. Прояви наведених тенденцій спостерігаються у різних публічно-правових галузях Республіки Польща – праві конституційному, адміністративному, фінансовому, кримінальному тощо. Традиційно важлива роль належить звичаю в міжнародному публічному праві, однак це питання перебуває поза межами предмету дослідження даної публікації.
Розділ ІІІ Конституції Республіки Польща під назвою «Джерела права» не включив звичай у вичерпний каталог чинних джерел польського права [1, s. 17-18], поставивши у такий спосіб під сумнів юридичне значення звичаю у цій державі. Попри наведену обставину, правові звичаї у Польщі не тільки діють de facto, але й були санкціоновані окремими законами. Крім того, чимало дослідників припускають, що ст. 87 Конституції стосується тільки польського законодавства, а не всього права, що існує в цій державі [2, s. 26].
Конституційному праву європейських держав загалом притаманні відповідні звичаї, юридична дія яких часто визнається у доктрині та проявляється в практиці правозастосування. Конституційне право Республіки Польща не є винятком із цієї тенденції навіть попри вказівки ст. 87 чинної Конституції. А. Прейснер звертає увагу на те, що наприкінці ХХ ст. значення звичаю не тільки не зменшувалося, але й зростало в конституційному праві Польщі. Найбільш яскравим прикладом польського конституційного звичаю є дисконтинуація діяльності парламенту, яка полягає в тому, що після обрання нового складу парламенту попередня каденція закриває всі свої провадження (за винятком деяких) і не передає їх новому складу Сейму. Відповідна практика не передбачена ні Конституцією, ні іншими актами законодавства, але є достатньо усталеною і тривалою. На думку згаданого автора, компетентним органом, який може визначати наявність або відсутність конституційного звичаю є Конституційний Суд Республіки Польща. Правознавець стверджує, що наповнення конституційного права значною кількістю звичаїв з одного боку здатне ослабити юридичне значення самої Конституції, а з іншого – зробити конституційні норми більш гнучкими та динамічніше реагувати на зміну суспільних умов [3, s. 194-195].
Практиці Конституційного Суду Республіки Польща відомі не тільки посилання на звичай загалом, але і вказівки безпосередньо на конституційний звичай. Так, у рішенні від 24 березня 2004 р. Конституційний Суд постановив, що «поняття поправки варто визначати шляхом системного та функціонального тлумачення самої Конституції (з урахуванням усталених звичаїв і парламентської практики)» [4, s. 176-177].
Як і у багатьох інших державах світу, в адміністративному праві Республіки Польща простір для застосування звичаєвих норм мінімізується існуванням масштабної бази підзаконних нормативно-правових актів, утвореної внаслідок адміністративної правотворчості [5, с. 73-74]. Попри цю обставину, дослідники визнають значення звичаю для регулювання публічно-управлінських відносин у Республіці Польща. Разом із тим слід наголосити на тому, що аж ніяк не всі звичаї, утворені практикою публічного управління, є правовими, а лише ті, що регулюють саме найбільш важливі (правові) суспільні відносини. Крім того, не можуть претендувати на статус джерела права суспільно шкідливі управлінські звичаї, пов’язані корупцією, надмірною бюрократією, службовою недбалістю, дискримінацією певних груп населення та ін. [6, s. 159].
У європейській науці адміністративного права загалом і польській доктрині зокрема звичаєві норми поділяються на звичаї адміністрованих і звичаї адмініструючих суб’єктів, а також на внутрішні (діють всередині організації, наділеної владними повноваженнями) та зовнішні (формуються у відносинах між кількома організаціями чи суб’єктами). Адміністративно-правовий звичай також тісно пов’язаний із доктриною обґрунтованих очікувань, оскільки в разі подібних управлінських дій в аналогічних фактичних обставинах, особа має обґрунтовані підстави очікувати, що стосовно неї буде прийняте таке ж рішення. Відтак, звичай може виступати коректором меж адміністративного розсуду владного суб’єкта, а також засобом тлумачення оціночних понять [7, s. 188-189].
Для фінансового права Республіки Польща звичаєві норми, як правило, становлять виняткове явище. Принцип правової визначеності звів до мінімуму їхню роль у класичних блоках фінансового права – бюджетному, податковому та митному. Натомість еволюція предмету цієї галузі права впродовж останніх десятиліть все ж таки зумовила присутність звичаєвих правил поведінки в системі правового регулювання. Йдеться зокрема про відносно нову підсистему фінансового права – правове регулювання фінансового ринку. Для регулювання згаданого ринку вкрай важливими є інструменти soft law (м’якого права). Серед них особливо вирізняються так зв. Кодекси добрих практик – письмові зібрання усталених і рекомендованих моделей поведінки в певній сфері діяльності, укладені авторитетними організаціями. Незважаючи на те, що ці документи носять насамперед рекомендаційний характер, de facto вони істотно впливають на відносини учасників фінансового ринку в Республіці Польща [8].
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 39 закону «Про оборот фінансових інструментів» маніпуляцією такими інструментами серед іншого вважається надання доручень чи укладення трансакцій, які спричиняють неприродне або штучне формування ціни одного чи кількох фінансових інструментів за винятком випадків, коли підстави для таких дій були правомірними, а надані доручення або укладені трансакції не порушили прийнятих ринкових практик на даному регульованому ринку [9]. 
Відповідно до ч. 1 ст. 44 вказаного закону прийнятою ринковою практикою є поведінка, якої обґрунтовано можна очікувати на одному чи кількох фінансових ринках, і яка була підтверджена ухвалою Комісії фінансового нагляду. Ця комісія перевіряє та підтверджує прийняті ринкові практики на підставі критеріїв, визначених законодавством. Також ч. 4 ст. 45 згаданого закону передбачає те, що нова чи така, що перебуває в ході формування, ринкова практика може застосовуватися навіть тоді, коли вона не підтверджена ухвалою Комісії фінансового нагляду [10, s. 226]. Прийняті ринкові практики, передбачені польським законом про оборот фінансових інструментів, є близькими за значенням зі звичаєвими нормами. 
У кримінальному праві Республіки Польща й інших держав Континентальної Європи правовий звичай має вкрай обмежене застосування. Така ситуація зумовлена домінуванням з ХІХ ст. концепції визначеності законодавства про кримінальну відповідальність (nullum crimen sine lege та ін.). Однак повне заперечення присутності звичаю в польському кримінальному праві теж було б помилкою [11, s. 130]. Зокрема польські правознавці звертають увагу на те, що кримінально-правовий інститут помилування врегульовано надто загально на законодавчому рівні, а тому він містить чимало звичаєвих норм [4, s. 178-179].
До звичаю інколи звертається сторона захисту, щоб пояснити відсутність складу злочину або некараність діяння підсудного. Наприклад, у Польщі існує звичай обливного понеділку (відомий як шміґус-динґус). Він полягає у тому, що в понеділок після свята Воскресіння Господнього (у Польщі його називають також «Велика ніч»), хлопці обливають молодих дівчат холодною водою. Такі вчинки не вважаються протиправними, хоча в інші дні року аналогічні дії могли би бути кваліфіковані як посягання на особисту недоторканість особи, що потягнула б за собою юридичну відповідальність згідно з польським законодавством [11, s. 130].
За переконанням М. Іваньського, у польському суспільстві звичай давання дрібних подарунків працівникам медичної служби та вчителям трансформувався у звичаєве право, норми якого дозволяють давати та приймати при визначених обставинах такі речі. При цьому вказані дії не вважаються протиправними та не мають наслідком притягнення до кримінальної відповідальності. Для виключення юридичної відповідальності за подарунок працівнику медичної служби чи вчителю в польській доктрині кримінального права виокремлюють такі критерії: критерій часу (подарунок надається лише після виконання відповідних дій працівника медичної служби та вчителя, а не до того чи під час); критерій відсутності обіцянки, вимоги чи примусу; критерій легальності (подарунок не може надаватися взамін за дії, що суперечать законодавству); критерій предмету (подарунок повинен полягати в скромному почастунку чи врученні недорогої речі, але в жодному випадку не у грошовій винагороді); критерій вартості (вартість подарунку не повинна перевищувати 100 злотих за винятком випадків, коли дії лікаря врятували життя пацієнта); критерій мети (подарунок повинен бути вручений лише із вдячності, а не задля інших цілей) [12, s. 220-222].
Таким чином, варто відзначити, що звичай становить важливий регулятор публічних правовідносин у Республіці Польща, функціонує у відповідних галузях права (конституційному, адміністративному, фінансовому, кримінальному) і застосовується компетентними суб’єктами. Його значення є порівняно меншим, ніж у приватних галузях польського права, проте звичаї доповнюють публічно-правову сферу регулювання, забезпечують її еластичність, створюють умови для стабільності та розвитку правової системи. 

Список використаних джерел:
  1. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. Kraków, 2015. 48 s.
2. Polański P. Zwyczaj w okresie rewolucji technologicznych. Państwo i Prawo. 2007. Nr. 12. S. 24—38.
3. Preisner A. Zwyczaj i prawo zwyczajowe. Charakter i struktura norm Konstytucji / red. nauk. J. Trzciǹski. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 1997. S. 185—195.
4. Kowalski G.M. Zwyczaj i prawo zwyczajowe w doktrynie prawa i praktyce sądów miejskich karnych w Polsce (XVI–XVIIIw.). Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2013. 202 s.
5. Бедрій М.М., Сирко М.В. Теоретичні основи адміністративного права / відп. ред. В.П. Кіселичник. Львів: Сполом, 2018. 120 с. 
6. Zimmerman J. Prawo administracyjne. Warszawa: Wolters Kluwer, 2016. 567 s.
  7. Mazur A. Doktryna uzasadnionych oczekiwań a zwyczaj w prawie administracyjnym. Internetowy Przegląd Prawniczy TBSP UJ. 2017. 8. S. 183–190. 
8. Chłopecki A. Zakres, sposób i skutki stosowania «miękkiego prawa» jako alternatywy dla regulacji ustawowych – na przykładzie rynku finansowego. Wiadomości Ubezpieczeniowe. Numer specjalny. 2013. 3. S. 33—40.
9. O obrocie instrumentami finansowymi: ustawa z dnia 29 lipca 2005 r. URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU20051831538/U/D20051538Lj.pdf.
10. Lic J. Zwyczaje i prawo zwyczajowe. System prawa handlowego / pod. red. Stanisława Włodyki. T. 1. Prawo handlowe – część ogólna. Warszawa: Wydawnicto CH Beck, 2009. S. 146—273.
11. Karabowicz A. Custom and Statute: A Brief History of Their Coexistence in Poland. Krakowskie Studia z Historii Państwa i Prawa. 2014. 7 (1). S. 111—131.
12. Iwański M. Zwyczaj jako «okoliczność wyłączająca bezprawność» wręczania lub przyjmowania prezentów przez pracowników służby zdrowia i nauczycieli. Czasopismo Prawa Karnego i Nauk Penalnych. 2009. Rok XIII. Zeszyt 1. S. 193–224. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція