... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №5
Як відомо, кримінальна політика будь-якої соціальної та правової держави орієнтована на захист прав та свобод особи від злочинних посягань, реалізацію державного примусу стосовно осіб, які їх вчинили, а також індивідуальної та загальної профілактики злочинів.
Для запобігання злочинним посяганням, реалізації державного примусу стосовно злочинців та профілактики злочинів, держава використовує різні засоби, в числі яких є такі кримінально-процесуальні засоби, як запобіжні заходи. 
Кримінальний процес, як галузь права, орієнтований на реалізацію правосуддя, проте така реалізація була б неповною без запобіжних заходів, які виконують іноді не одну, а одночасно декілька важливих функцій, розкриття яких буде проведено нижче.
Запобіжні заходи є інститутом кримінально-процесуального права, і діляться на такі види: підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командування військової частини, віддання неповнолітніх обвинувачених під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а неповнолітніх обвинувачених, які виховуються в дитячій установі, - під нагляд адміністрації цієї установи, затримання підозрюваного. А згідно Проекту Кримінально-процесуального кодексу України (далі Проект КПК України) запобіжні заходи діляться на такі види: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи [3].
Враховуючи зазначений вище перелік запобіжних заходів, слід зазначити, що кожен з них є різним по ступеню суворості, і критерієм для відбору того чи іншого запобіжного заходу виступає ступінь тяжкості інкримінованого особі злочину, характеристика такої особи.
Мету запобіжних заходів визначає ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України), відповідно до якої, запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. 
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність [4].
З поміж перерахованого вище, вагоме місце займає такий запобіжний захід, як взяття під варту, оскільки він є найтяжчим серед інших запобіжних заходів і виконує визначені функції запобіжних заходів в основному стосовно більш небезпечних осіб. 
Сутність цього запобіжного заходу полягає в позбавленні волі на певний строк обвинуваченого, підсудного, засудженого (а у виняткових випадках і підозрюваного) і триманні їх у місцях попереднього ув'язнення.
Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним, воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотриманні загальноправових принципів, виходячи із критеріїв розумності, необхідності та домірності. Саме тому взяття під варту повинно обиратися при неможливості забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та виконання ним процесуальних обов’язків іншими, більш м`якими запобіжними заходами [5, с. 263]. 
Зокрема, підтвердженням винятковості застосування запобіжних заходів у виді взяття під варту відповідає п. 3 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, відповідно до якого «взяття під варту осіб, котрі чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом» [1]. А відповідно до п. 6.1 Токійських правил «попереднє ув`язнення застосовується в судочинстві по кримінальних справах як надзвичайний захід за умови належного врахування інтересів розслідування правопорушення та захисту суспільства і жертв злочинів» [2]. Згідно ч.1 ст. 183 Проекту КПК України «тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу» [3].
Запобіжний захід у вигляді взяття під варту, враховуючи положення законодавця, займає досить вагоме місце і може забезпечувати реалізацію правопорядку як по одному так і одночасно по декількох напрямках: 
 незастосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, при наявності підстав для цього, може призвести до такого негативного наслідку, як перешкоджання встановленню істини в справі, що може унеможливити розслідувати справу і таким чином притягнути винну особу до відповідальності, чи викривить істину і особа, якщо її вина була доведена, буде нести меншу відповідальність за злочин, що їй був інкримінований або таке перешкоджання взагалі може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи тощо;
 цілком ймовірно, що особа, якій інкримінується вчинення певного злочину, може ухилитися від дізнання, слідства та суду, що в результаті призведе до таких негативних наслідків, як незабезпечення принципу невідворотності покарання та реалізації правосуддя над винною особою, виправлення такої особи і проведення профілактики вчинення нових злочинів, зростання недовіри в соціумі до держави, та зростання криміногенної ситуації в країні із-за того, що не має над ким, в результаті ухилення від відповідальності, проводити профілактичні заходи; 
 коли мова йде про попередження вчинення нових злочинів, взяття під варту є одним із засобів для такого попередження, так як унеможливлює вчинення нових злочинів в суспільстві, через ізоляцію особи в місця попереднього ув'язнення. 
Тому, враховуючи зазначене вище, значення запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виражається в тому, що він є одним із імперативних засобів, який застосовує держава в особі уповноважених органів для проведення повного та об`єктивного розслідування злочинів; запобігання спробам ухилитися від дізнання, слідства та суду; профілактики вчинення нових злочинів.
 
Список використаних джерел:
1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. / ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08 ) від 19.10.1973 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
2. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций в отношении мер, не связанных с тюремным заключением (Токийские правила) (Приняты 14.12.1990 Резолюцией 45/110 Генеральной Ассамблеи ООН) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_907.
3. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.01.2012 за №9700. – Внесений Президентом України В.Ф.Януковичем / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?pf3516=9700&skl=7
4. Кримінально-процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою УРСР 28.12.1960 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1002-05/page2.
5. Кримінальний процес / [Грошовий Ю.М., Мирошниченко Т.М., Гриненко С.О. та ін.]; за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2010. – 680 с. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
April
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція