... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 18.06.20 - СЕКЦІЯ №2
Межі адміністративно-правового регулювання охоплюють суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері державної діяльності органів виконавчої влади з керівництва економікою, соціально-культурною сферою, адміністративною діяльністю, та визначаються предметом галузі адміністративного права [1]. У той же час, адміністративно-правовому аспекту права особи на охорону здоров’я притаманні особливі риси, специфіка яких виявляється у наступному [2]:
1) розгалуженість об’єкту забезпечення – прав пацієнта, які є різноманітними, залежать від виду наданої медичної допомоги, напряму медичної діяльності, різних професійних та соціальних особливостей пацієнта; 
2) наявність значної кількості нормативних актів, що регламентують права пацієнта та порядок їх забезпечення; 
3) численність суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав пацієнта: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я, громадські правозахисні організації; 
4) багатовекторність повноважень суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав пацієнта (для прикладу, прийняття та виконання нормативних актів, здійснення контролю і нагляду за їх виконанням; захист прав пацієнта; розробка і реалізація загальнодержавних програм з питань розвитку та удосконалення системи охорони здоров’я; встановлення структури органів управління у сфері  забезпечення прав пацієнта, порядку їх організації та діяльності; визначення фінансування сфери охорони здоров’я); 
5) багатий арсенал засобів адміністративно-правового впливу на забезпечення прав пацієнта, серед яких: стандартизація медичної допомоги, ліцензування господарської діяльності з медичної практики, акредитація закладів охорони здоров’я, атестація медичних працівників.
Сучасна юридична наука має різні погляди та позиції щодо визначення «права людини на здоров’я». Так на думку Р. Стефанчука, право на здоров’я – це суб’єктивне право фізичних осіб, що виникає щодо здоров’я як нематеріального блага та забезпечує володіння, користування, розпорядження цим благом, а також його правову охорону [3, c. 24]. О. Пунда вважає, що право на здоров’я можна визначити як особисте немайнове право людини (фізичної особи), сукупність різного роду правомочностей, пов’язаних з регулюванням відносин по здійсненню споживання блага здоров’я – самостійно або за допомогою інших осіб у сфері приватного життя, що продовжується упродовж всього життя [4, c. 82]. Але при цьому, які б дефініції не надавались науковцями, право людини на здоров’я є абсолютним невід’ємним правом, яким вона наділена від народження та воно займає провідне місце в усій системі особистих прав людини та громадянина.
Окрім різних підходів до тлумачення дефініції «права людини на здоров’я» та дискусій щодо правової коректності використання цього терміну, актуальним виступає питання забезпечення цього права. На думку Бігуна В.С. забезпечити права людини означає створити умови, за яких права людини поважаються та визнаються – як державою, так і особою, та ефективно реалізуються, за потреби, захищаються за допомогою права [5, c. 18]. 
Розглянемо систему спеціальних принципів, на яких має ґрунтуватися адміністративно-правовий аспект права особи на охорону здоров’я. Серед них [2]: 
1) цілеспрямованість та послідовність реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в цілому та забезпечення прав пацієнтів зокрема; 
2) орієнтація на сучасні стандарти медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у сфері охорони здоров’я; 
3) наукова обґрунтованість та практична апробація засобів профілактики і лікування хвороб, прагнення до досягнення максимального рівня якості медичної допомоги; 
4) забезпечення безпеки та ефективності надання медичної допомоги; 
5) загальнодоступність медичної допомоги та виключення будь-якої дискримінації стосовно доступу до неї;
6) взаємоповага пацієнтів та медичних працівників; 
7) матеріально-технічна і фінансова забезпеченість, багатоканальність фінансування медичної допомоги;
8) попереджувально-профілактичний характер медичної допомоги; 
9) поєднання державних гарантій із заохоченням розвитку приватної медицини;
10) децентралізація державного управління та розвиток самоврядування медичних закладів; 
12) встановлення постійного контролю у сфері забезпечення прав пацієнта, забезпечення незалежної експертизи якості медичної допомоги;
13) громадський контроль за прозорістю та об’єктивністю застосування адміністративно-правових засобів забезпечення прав пацієнтів; 
  14) гарантування оперативного й об’єктивного розгляду фактів порушення прав пацієнтів та притягнення винних до відповідальності.
Хоча поняття «право людини на здоров’я» і «право людини на охорону здоров’я» семантично близькі, вони мають суттєві значеннєві відтінки та відмінності. Право людини на здоров’я охоплює широкий спектр явищ і практик, пов’язаних зі здоров’ям. До цього спектру безпосередньо належить й право на охорону здоров’я. Тож право людини на охорону здоров’я доцільно розглядати як частину права людини на здоров’я.

Список використаних джерел:
1. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк (кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. Харків: Право, 2010. 624 с.
2. Козаченко Ю.А. Принципи адміністративно-правового регулювання забезпечення прав пацієнтів в Україні. «Práva a slobody človeka a občana: mechanizmus ich implementácie a ochrany rôznych oblastiach práva» : zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, Paneur ópskavysoká škola, Fakulta práva, Bratislava, 19–20. septembra 2014. Bratislava. 2014. S. 255—257.
3. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: [навч. посіб.]. Київ: Прецедент, 2005. 448 с.
4. Пунда О.О. Поняття та зміст права на здоров’я. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Хмельницький, 2003. № 3–4 (7–8). С. 79—84.
5. Волков В.Д. Конституционное право на охрану здоровья советских граждан. Конституция СССР и правовое положение личности. Москва: Ин-т государства и права АН СССР, 1979. С. 98—103.
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція