... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №2
У наукових колах не припиняються дискусії щодо сутності виконавчого провадження, правого статусу державного виконавця, змісту виконавчих правовідносин тощо. Одним із спірних питань є віднесення виконавчого провадження до цивільного чи адміністративного процесу. 
Виходячи з позиції, що відносини у виконавчому провадженні мають адміністративно-правовий характер, необхідною умовою їх реалізації повинна бути відповідна процесуально-правова форма. Однією з ознак процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні виступає той факт, що вони складаються заради чужого інтересу, що виник в матеріальних правовідносинах. Такий матеріальний інтерес мають сторони виконавчого провадження, а їх процесуальні відносини можливі лише з участю державного виконавця як владного суб’єкта правовідносин. Свої владні повноваження державний виконавець реалізує шляхом виконання адміністративно-юрисдикційних норм у процесі регулювання правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються [1, с. 86]. Як справедливо відзначається у наукових джерелах, виникаючи у ході розгляду й вирішенні конкретних справ, адміністративно-процесуальні відносини відбивають процес розвитку й впровадження матеріальних норм [2, с. 43]. Якщо матеріальні норми законодавства про виконавче провадження статично закріплюють організаційно-правові засади виконання рішень, то процесуальні адміністративно-юрисдикційні норми регулюють правовідносини, що виникають при виконанні судових та інших рішень. Такі відносини мають свої специфічні предмет та метод правового регулювання.
У теорії адміністративного процесу предметом правового регулювання визнається система суспільних правовідносин, що виникають між органами владних повноважень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами з іншого боку, щодо визнання, реалізації і захисту інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визначеному адміністративним процесуальним законодавством [3, с. 22]. У цьому загальному визначенні предмету адміністративного процесуального права містяться елементи, властиві виконавчим правовідносинам. Так, одним із основних учасників виконавчих (процесуальних) правовідносин є орган владних повноважень – державна виконавча служба та її посадова особа – державний виконавець. З іншого боку учасником виконавчих правовідносин виступають фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках також держава, які виступають в якості стягувача – уповноважена особа, та боржника – зобов’язана особа. Ініціатором таких відносин виступає стягувач або його представник, який реалізує своє право на реальний захист (відновлення) порушених прав та інтересів. Такий захист гарантує їм, зокрема, ст. 1 Закону «Про державну виконавчу службу», яка визначає завдання державної виконавчої служби, що полягає саме у повному виконанні рішень, передбачених законом. Реалізується це завдання через сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) [4, ст. 1]. 
Відносини, що складаються між державними виконавцями та іншими учасниками виконавчого провадження є публічно-правовими, оскільки державна виконавча служба є органом публічної влади. Всі ці відносини регулюються процесуальними нормами законодавства про виконавче провадження, які мають всі ознаки адміністративних процесуальних норм. На таку думку наштовхує і позиція Д. Бахраха, який називає загальними для адміністративного процесу, а значить і для будь-якого іншого, що входять до нього, проваджень такі стадії:
1) аналіз ситуації (в різних провадженнях вона називається по різному: адміністративне розслідування, перевірка скарги, обговорення правового акту тощо);
2) прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції) в якому фіксується воля суб’єкта влади;
3) виконання рішення [5, 155-156].
Кожна з цих стадій властива і виконавчому провадженню. Так, при отриманні заяви стягувача та виконавчого документа державний виконавець аналізує зміст виконавчого документа, перевіряє його на відповідність Закону. Інформація за результатами вивчення змісту виконавчого документа лягає в основу управлінського рішення державного виконавця, що згідно вище приведених критеріїв відповідає другій стадії адміністративного процесу. Таке рішення викладається у вигляді процесуального документа – постанови державного виконавця, в якій відображається його владна воля, що ґрунтується на відповідних правових нормах. За результатами вивчення виконавчого документа державний виконавець може прийняти одне з двох процесуальних рішень - винести постанову про відкриття виконавчого провадження або про відмову у його відкритті. У випадку відкриття виконавчого провадження обов’язковою дією державного виконавця буде рішення про закінчення виконавчого провадження. Тобто таку дію теж можна розцінювати як стадію виконавчого провадження, коли стягувач відмовився від виконання або виконавчий документ повертається на вимогу суду або органу, що його видав [4, ст. 37], чи боржник добровільно виконав рішення зразу ж після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що є підставою для закінчення виконавчого провадження. 
Таким чином, навіть такі дві дії державного виконавця слід кваліфікувати виконавче провадження як адміністративний процес, оскільки в них присутній такий основний елемент, як сукупність дій, що здійснює уповноважена особа державного органу [4, ст. 1]. Проте, у більшості випадків після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець переходить до третьої стадії адміністративного процесу – виконання рішення, механізм правового регулювання якого визначений процесуальними нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Побудовані на загальній моделі адміністративно-правових відносин у виконавчому провадженні вони, безумовно, мають свої особливості. У цьому контексті слушною є позиція С.Щербак щодо характеристики ознак виконавчих правовідносин, серед яких слід виділити владний, примусовий та процедурний характер правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні [6, с. 44-46]. Крім того, враховуючи обов’язкову участь у процедурі виконання органу публічної влади, яким є державна виконавча служба та уповноважена посадова особа - державний виконавець, його державно-владні повноваження та ряд інших ознак можна впевнено говорити про адміністративно-виконавчі (процесуальні) правовідносини і відповідно адміністративний механізм правового регулювання примусових дій.
     Особливістю правового становища державного виконавця є те, що він вступає в процесуальні відносини не тільки зі сторонами виконавчого провадження, які мають матеріальний інтерес у справі, але й в управлінські, адміністративно-правові відносини з іншими учасниками виконавчого провадження, або з особами, залучення яких може сприяти реальному виконанню рішень. Сутністю прав та обов’язків державного виконавця полягає у тому, що до зобов’язаних осіб він застосовує примусові заходи для забезпечення реального виконання рішень, а до інших осіб заходи владного управлінського впливу. Такими заходами є витребування необхідних пояснень, довідок та іншої інформації, щодо конкретного виконавчого провадження, залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, експертів та спеціалістів тощо. Способом залучення названих та інших осіб є адміністративно-процесуальний, оскільки рішення про залучення тих чи інших осіб обґрунтовується державним виконавцем і викладається у відповідному процесуальному документі – постанові. 
Отже, з викладеного можна сформувати окремі висновки щодо змісту адміністративно-виконавчих правовідносин виконавчого провадження. По-перше, відносини у виконавчому провадженні складаються між органами публічної влади в особі державної виконавчої служби та її посадової особи – державного виконавця. По-друге, змістом цих відносин є примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). По-третє, відносини виконавчого провадження оформлюється у вигляді процесуальних документів владних органів, що у сукупності з іншими ознаками придає цим відносинам адміністративно-процесуальну форму.
Предметом правового регулювання виконавчого процесу є адміністративно-процесуальні (виконавчі) правовідносини, що складаються між державним виконавцем, сторонами та іншими учасниками виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб). Методом правового регулювання виконавчих (процесуальних) відносин є адміністративний примус як форма імперативного методу, що властивий в цілому адміністративному методу.
На процесуальний характер виконавчих правовідносин вказує і зміст документів виконавчого провадження, якими є насамперед постанови державного виконавця, кожна з яких вказує на проведення конкретної виконавчої дії. Для виконавчого провадження характерна стадійність процедури виконання, першою стадією якого виступає відкриття виконавчого провадження, другою – практична реалізація виконавчих документів, а третьою – завершення виконавчого провадження, які в сукупності проявляються у вигляді юридичного процесу. Кожна з цих ознак, а тим більше в сукупності, вказують на адміністративно-процесуальний характер виконавчого провадження.
 
 Список використаних джерел:
1. Бородін І. Адміністративно-процесуальні норми – основа адміністративно-юрисдикційного процесу / І. Бородін // Право України. – 2006. – № 3. – С. 86-90.
2. Бандурка О.М. Административный процесс: Учебник для высш. уч. зав. / О.М.Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
3. Демський Є.Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб. / Є.Ф.Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.
4. Про виконавче провадження Закон України в редакції Закону України № 2677-VI від 04.11.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
5. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник / Д.Н. Бахрах. – М.: Изд. «БЕК», 1996. – 355с.
6. Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.07 / С.В. Щербак. – К., 2002. – 204 с. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція