... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №6
Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.
Адвокатура – це найважливіший правовий інститут будь-якої держави, який стоїть на захисті прав громадян і віддзеркалює стан і рівень демократії в країні. Від того, наскільки вона міцна, організована, законодавчо захищена, у значній мірі залежить впевненість кожного громадянина у своєму добробуті, в успішності підприємництва. В Україні ж при наявності традиційного правового нігілізму відношення до адвоката та адвокатури було й залишається у значній мірі негативним. Адвокат часто сприймається як особа, яка захищає злочинця. Але головне призначення адвокатури, як явища, полягає у здійснені високосоціально значимих юридичних послуг усьому суспільству та його членам у захисті прав та свобод громадянина та юридичних осіб. Адвокат захищає закон від свавілля, а тому діяльність адвоката відповідає як інтересам окремого громадянина чи установи, так і суспільно-правовим інтересам держави та суспільства, у чому й полягає актуальність теми дослідження, тим більше, що за останні роки відбулися значні зміни в соціальному й економічному житті країни, що привели до появи ряду проблем, що не знаходять цілком свого рішення в законодавстві та у науковій теорії.
Дослідженням такого правового інституту, як адвокатура у цивільному процесі займалися С. Алєксєєв, С. Погрібняк, С. Фурса, І. Диба, Л. Ковтун, В. Купрішин, Д. Ватман, В. Татаринцев та ін.
У цивільному судочинстві, як свідчить судова практика, від загального числа справ, у яких беруть участь представники сторін, більшість їх розглядається за участю адвокатів. Його участь в суді надає змогу особі, права та законні інтереси якої порушено, отримати кваліфіковану юридичну допомогу та повною мірою захистити свої права та законні інтереси. Правосуддя з цивільних справ певною мірою відбиває професіоналізм юридичної практики в цілому та ступінь захищеності суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян. Механізм правового регулювання правосуддя з цивільних справ не тільки визначає порядок реалізації конституційного права громадян на судовий захист відповідно до норм внутрішнього національного законодавства, а й є передумовою використання міжнародних судових інститутів захисту прав людини. Це особливо важливо у зв'язку із вступом України до Ради Європи та ратифікацією Європейської конвенції прав людини. 
Останнім часом серед фахівців та у засобах масової інформації йде жваве обговорення стану сучасної адвокатури. Дехто висловлює думку про необхідність створення в Україні іншої – сильної і кваліфікованої адвокатури. Лунають заклики до створення єдиної професійної організації і протилежні гасла – створення такої організації посягне на незалежність адвокатів, а тому членство в ній має бути добровільним. 
Високі професійні, етичні вимоги, що ставляться до адвоката, та особливості виникнення і розвитку цивільного процесу: диспозитивність, змагальний характер, – обумовлюють специфіку представницької діяльності адвоката в цивільному судочинстві.
На відміну від кримінального судочинства, у якому питання про вступ адвоката в процес не залежить від законності чи обґрунтованості позиції підзахисного, у цивільному процесі прийняття адвокатом доручення клієнта на ведення справи в суді залежить від наявності в ній правової позиції, що насьогодні загальновизнано в юридичній літературі.
Сьогодні до основних елементів правової позиції у справі ряд вчених відносить: законність вимог (заперечень) клієнта; наявність юридичних фактів, що обґрунтовують ці вимоги (заперечення), та можливість підтвердження їх допустимими доказами; а також юридичну перспективу справи [1, с. 12].
Іншої точки зору дотримується В. Єлізаров, який, посилаючись на те, що в ході судового розгляду можуть статися зміни в доказах (визнання іншою стороною факту договірних відносин тощо), зазначає, що адвокат вправі прийняти доручення клієнта і в тому разі коли вимоги або заперечення довірителя не можуть бути обґрунтовані допустимими доказами [2, с. 138].
Дискусійним у процесуальній літературі є питання про юридичну перспективу справи як елементу правової позиції. Так, якщо В. Купрішин, Д. Ватман та ряд інших вчених визнають юридичну перспективу складовим елементом правової позиції у справі і, відповідно, однією з умов для прийняття адвокатом доручення клієнта, то іншої думки дотримується В. Татаринцев який, не відносячи юридичну перспективу справи до елементів правової позиції, стверджує, що представництво адвоката у справі потрібніше більше там, де менше проглядається юридична перспектива [3, с. 15].
Таким чином, участь адвоката у цивільному процесі – досить складний аспект при захисті прав та інтересів громадян в суді: по суті задач, взаємовідносинам з органами та клієнтами, широкій сфері діяльності, особливостям правового та етичного регулювання. Інституту адвокатури характерна велика кількість проблемних питань, які виявляються у ході юридичної практики, але єдиним і беззаперечним залишається факт соціальної і правової значимості його існування і потребує значного реформування.
 
Список використаних джерел:
1. Диба І. Представник у цивільному процесі / І. Диба // Юридичний Вісник України. – 2006. – № 15. – С. 12.
2. Ковтун Л. Представництво в цивільному процесі: окремі проблеми / Л. Ковтун // Право України. – 2004. – № 1. – С.139-143.
3. Ковтун Л. Представництво у цивільному процесі / Л. Ковтун // Юридичний Вісник України. – 2003. – № 47. – С. 15. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
February
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція