... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №3
В Україні кількість дітей, які залишилися без батьківської опіки з кожним роком зростає. У зв’язку з цим велика увага приділяється усиновленню, яке допомагає дітям, які залишились без батьківського догляду, жити і виховуватись в сім’ї. Відповідно до ст. ст. 51 та 52 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Без батьківського піклування дитина може залишитись внаслідок дії різних обставин: у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, засудження до позбавлення волі, відмови батьків взяти дітей із пологових будинків та інші. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та напрямки захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері [2, с. 1]. 
У юридичній науці під усиновленням розуміють юридичний акт, в силу якого між усиновленим (та його нащадками) і усиновлювачем (і його родичами) виникають ті самі права й обов’язки, що й між родичами за походженням. Усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від обов’язків по відношенню до своїх батьків та їх родичів. Отже, усиновлення є прийняття в сім’ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які внаслідок певних причин не можуть ними виховуватись [4, с. 92]. 
Сімейний кодекс України під усиновленням визначає прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки та сина.
Проблематикою усиновлення займалися такі вчені як І.В. Жилінкова, І.В. Борисова, Л.М.Панова, С.Я. Фурса, О.Г. Драгневич, В.М. Борсукова, Л.М. Зілковська, Д.В. Боброва, А.С.Довгерт.
Європейська конвенція про усиновлення дітей визначає, що унаслідок усиновлення дитина стає повноправним членом сім’ї усиновлювача (усиновлювачів) і має стосовно усиновлювача (усиновлювачів) та його або їх сім’ї такі самі права й обов’язки, як і діти усиновлювача (усиновлювачів), батьківство яких установлено законом. Усиновлювач (усиновлювачі) мають батьківську відповідальність стосовно дитини [1, с. 90]. Таке рівноправне становище допоможе усиновленій дитині почуватися більш захищено і не відчувати соціального тиску з боку інших осіб. Отже, в результаті усиновлення відбувається певний обмін усіх особистих і майнових прав. З одного боку припиняються правовідносини дитини з кровними батьками, а з іншого – виникає правовий зв’язок з особами, що їх замінюють.
Основним завданням усиновлення є забезпечення стабільних та гармонійних умов життя дитини (ч.2 ст.207 СК України), подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, хоча у складі іншої сім’ї та іноді навіть і під іншим іменем. Воно відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім’ю замість втраченої, так і інтересам усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства.
Під інтересами дитини слід розуміти створення для неї сприятливих умов (як матеріального так і морального характеру) для виховання і всестороннього розвитку (у фізичному, психічному, духовному та іншому відношенні), умов, максимально наближених, якщо це можливо, до обстановки, звичної для дитини у втраченій сім’ї. При цьому не слід розуміти ці інтереси виключно як потребу забезпечити матеріальні та житлові умови. Головне, щоб відносини, котрі виникли внаслідок усиновлення, відповідали усім вимогам сім’ї як первинного так і основного осередку суспільства [3, с. 361]. 
Усиновлення спрямоване не лише на соціальну адаптацію, але і на професійне орієнтування дітей. Воно допоможе розширенню кола власних можливостей дитини, розкриттю у неї талантів, підліткові – у виборі професії, дасть йому додаткові шанси для самореалізації в суспільстві, спілкування з однолітками, продовження навчання у середніх і вищих навчальних закладах.
Кожна дитина має право жити і виховуватись в сім’ї. Сучасна правова теорія, вказуючи на форми влаштування дітей, що залишились без батьківської опіки, ототожнює їх з формами сімейного виховання дітей, які позбавлені батьківського піклування. Сімейний кодекс України при виборі форм влаштування дитини надає перевагу сімейним формам виховання: передача на усиновлення (удочеріння), під опіку (піклування), у прийомну сім’ю. У випадку, коли не має можливості передати дитину у сім’ю, законодавством дозволено її направлення до установ для дітей-сиріт і дітей, що залишились без догляду батьків, усіх типів (виховні установи, лікувальні установи, установи соціального захисту) [4, с. 92-93].
Важливе значення для процесу усиновлення має моральна поведінка та матеріальний стан усиновителів. Відповідно до ст. 212 Сімейного кодексу України усиновлювачами не можуть бути особи, які позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному або наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі особи не зможуть забезпечити усиновленій дитині сімейне виховання, всебічний та гармонійний розвиток. Матеріальний стан є важливою складовою, яка враховується під час усиновлення. Особи, які не мають постійного заробітку (доходу) не зможуть забезпечити дитину нормальним харчування, одягом та іншими необхідними речами. У зв’язку з цим до осіб, які бажають усиновити дитини ставляться такі жорсткі вимоги.
Отже, усиновлення є необхідним правовим інститутом. Воно допомагає вирішити цілу низку проблем, які існують в державі. Перш за все усиновлення сприяє тому, щоб у кожної дитини була родина. Тільки в сім’ї дитина зможе відчути справжню підтримку, любов і тепло. Також усиновлення задовольняє особисту мету усиновлювачів, особливо тих, хто не має власних дітей, зробити своє життя більш змістовним. 
Усиновлення є правовим інститутом, що має створити між усиновленою особою та усиновлювачами відносини, найбільш близькі до тих, що виникають між батьками і рідними дітьми. Одночасно з усиновленням припиняються правовідносини між усиновленим та його батьками і родичами. Усиновлення – це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності. Тому наша держава повинна приділяти усиновленню належну увагу, турбуватися про своїх громадян з метою захисту конституційних прав дитини, належного її виховання та повноцінного розвитку.
 
Список використаних джерел:
1. Європейська конвенція про усиновлення дітей. – Офіційний вісник України. – 2011. – №69. – Ст.2645.
2. Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03. «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Л.М. Зілковська – К., 2002. – 20 с.
3. Харитонов Є.О. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / за ред. Є.О. Харитонова. – Х.: Одіссей, 2006. – 551с. 
4. Устименко Н.М. Щодо питання усиновлення та осіб, які можуть бути усиновлювачами / Н.М. Устименко // Вісник ЧДІПСТП. – 2010. – №3. – Ст.91. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
February
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція