... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №5
За останні два десятиліття в Україні досить відчутно загострилася криміногенна обстановка, виникли нові види службових злочинів, у тому числі хабарництво, яке набуло масового й часто організованого характеру. Хабарництво наносить серйозну шкоду суспільству, авторитету державних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб. Розмаїтість його форм, проникнення до різних сфер діяльності – економічної, фінансової, підприємницької та освіти – потребують нових способів організації боротьби з цими злочинними проявами, опрацювання рекомендацій, спрямованих на вдосконалення їх розслідування і попередження.
Хабарництво – родове поняття, яке включає в себе три самостійні склади злочину: одержання хабара (ст. 368 КК України), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).
Елементами криміналістичної характеристики хабарництва є: спосіб вчинення злочину, форми його вчинення, особа злочинця, предмет посягання, сліди злочину.
1. Типовими способами отримання хабара є:
– передавання предмета хабара з “рук у руки”; 
– перерахування грошових коштів на поточні рахунки в банках; 
– передавання хабара у вигляді подарунка на день народження; 
– виконання ремонтних робіт без сплати послуг; 
– надання туристичної путівки без сплати її вартості; 
– проведення робіт під виглядом трудової угоди; 
– передання за заниженими цінами державної власності комерційним структурам; 
– укладення збиткових для держави комерційних угод; 
– надання пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури; 
– видача банківського кредиту чи позики без отримання зобов’язань щодо їх повернення тощо [4, с. 148-149].
Найбільш розповсюдженими засобами винагороди або подяки є одержання особою-хабарником матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг, зокрема: а) сприяння у придбанні товарів за низькими цінами; б) запрошення у туристичні (у т. ч. закордонні), лікувально-оздоровчі поїздки як самих службових осіб, так і членів їх сімей за рахунок вітчизняних або іноземних юридичних осіб; в) фінансування комерційними структурами навчання дітей та родичів посадовців у навчальних закладах тощо.
Хотілося б зазначити, що це не вичерпний перелік, оскільки способи вчинення вказаного злочину постійно вдосконалюються.
2. Із криміналістичної точки зору хабарництво можна класифікувати за наступними формами: 
1) з вимаганням та без вимагання;
2) вчинене без посередників та з посередниками;
3) за попередньою змовою на одержання у певній формі одного хабара від конкретної особи та за попередньою змовою на систематичне одержання хабарів у різних формах протягом певного періоду від невизначеного чи певного кола осіб;
4) пов'язане із вчиненням незаконних дій (бездіяльності) на користь хабародавця та законних дій (бездіяльності) на користь хабародавця.
Залежно від часу передачі хабара за виконання дій (бездіяльності) в інтересах хабародавця можливо виділити такі дві форми хабарництва:
– підкуп (передача хабара передує виконанню дій, які цікавлять особу, що дає хабар);
– винагорода (коли передача хабара здійснюється після виконання службовою особою дій на користь особи, яка дає хабар). 
3. Особою, яка отримує хабар, може бути тільки службова особа, а особи, які дають хабар, та посередники можуть і не бути службовими особами [3, с. 151-153].
Для морально-психологічної характеристики хабарників спільним є негативне ставлення цих осіб до громадських інтересів, гіпертрофований пріоритет особистих потреб (найчастіше корисливих), прагнення до незаконного збагачення. У більшості випадків не матеріальні труднощі, а саме низький моральний рівень і нігілістичне ставлення до закону ставлять таких осіб на шлях хабарництва. Але при всіх вкрай негативних моральних якостях хабарникам властиві і неабиякі організаторські здібності та інші риси особистості, які супроводжували їх часто бездоганну в минулому кар'єру і об'єктивно сприяли просуванню по службі, а саме: діловитість, компетентність, старанність і енергія [1, с. 32-38].
В особистому житті службової особи на вчинення нею хабарництва може вказувати образ життя: значне перевищення видатків над офіційними доходами; встановлення фактів дорогого ремонту квартир, придбання особистого транспорту, будівництво дач, виконання інших робіт в інтересах службової особи за рахунок коштів підконтрольних чи підпорядкованих осіб; забезпечення службової особи, членів її сім’ї путівками, квартирами та іншими благами із фонду підприємства тощо.
4. Предметом хабара можуть бути майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, проведення робіт тощо) [3, с. 150-152]. Вартість предмета хабара не має значення для визнання його хабарем [2, с. 124].
5. Слідами вчинення хабарництва можуть бути: порушення чинного порядку отримання та проходження документів; недотримання черги при вирішенні питання чи прийняття рішення; порушення чинних правил оформлення документів; порушення порядку підготовки матеріалів та їх розгляду; порушення чи спрощення порядку прийняття рішення; недотримання існуючих вимог щодо повноти наданих матеріалів, необхідних для прийняття рішення; прийняття незаконного чи необґрунтованого рішення службовою особою чи органом.
На можливі ознаки вчинення хабарництва в тій чи іншій установі може вказувати також підбір та розстановка кадрів за принципом особистих зв'язків, встановлення фактів незаконних звільнень або звільнень за малозначними фактами осіб, які виявляють недоліки чи порушення прав та інтересів громадян, систематичне проведення інвентаризацій, аудиторських перевірок одними й тими ж особами чи фірмами тощо [5, с. 111].
Отже, хабарництво є досить небезпечним злочином, притаманним будь-якому суспільству. Ступінь ефективності боротьби з ним залежить від рівня розробки методичних рекомендацій щодо розслідування вказаних злочинів з боку криміналістичної науки. 
 
Список використаних джерел:
1. Квашис В.Е. Личность взяточников и некоторые особенности их преступной деятельности / В.Е. Квашис, С.Ш. Цагикян // Личность преступников и индивидуальное воздействие на них. – М., 1989. –С. 32-38.
2. Лукач М.Я. Предмет хабарництва. Проблемні питання / М.Я. Лукач // Розвиток української правової системи за роки незалежності: Тези доповідей і наукових повідомлень студентської наукової конференції за підсумками науково-дослідницької роботи 2004/2005 навч. року/ За заг. ред. проф. М.І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – 192 с.
3. Методичні розробки управління криміналістики. – К., 2003. – 332 с.
4. Мишков Я. Криміналістична характеристика хабарництва / Я. Мишков // Вісник Академії правових наук України. – № 1 (32), 2003. – C.147-153.
5. Шарбенко О.М. Криміналістична характеристика та початковий етап розслідування хабарництва / О.М. Шарбенко // Державно-правова реформа в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей і наукових повідомлень студентської наукової конференції за підсумками науково-дослідницької роботи 2004/2005 навч. року/ За заг. ред. проф. М.І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – 140 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція