... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.12.2012 - Секція №4
Підставою застосування юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства є правопорушення, вчинені у галузі природокористування, відновлення і охорони навколишнього природного середовища, їх можна назвати екологічними правопорушеннями. Необхідно підкреслити, що екологічне правопорушення законодавчо виділене у самостійне правопорушення. Так, у ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» згадується екологічне правопорушення і екологічний злочин [1, с. 4].
Формування стійкого і стабільного екологічного правопорядку викликає необхідність існування певних способів зміцнення такого правопорядку. До найефективніших правових засобів зміцнення екологічного правопорядку належать заходи юридичної відповідальності, які застосовуються до осіб, винних у порушенні екологічного законодавства [2, с. 213-214].
Правовий інститут відповідальності є обов’язковим елементом механізму правового регулювання суспільних відносин. Він спрямовує поведінку право зобов’язаного суб’єкта і уповноваженої особи до належної поведінки. Способи і заходи такого спонукання різноманітні. Вся їхня сукупність становить загально правову категорію юридичної відповідальності. Крім того, існують міжгалузеві, галузеві та інші її види [3, с. 317]. Правова доктрина найчастіше розглядає декілька основних видів юридичної відповідальності: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, майнову [4, с. 449]. Однак науковці вказують на існування ще й інших видів. Наприклад, заходи відповідальності, які застосовуються до порушників законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, подекуди розглядаються як еколого-правова відповідальність. Необхідність у захисті навколишнього природного середовища правовими засобами привернула увагу багатьох науковців-юристів до дослідження проблем відповідальності за екологічні правопорушення.
Одним із перших, хто звернув увагу на необхідність виділяти цю форму юридичної відповідальності, був проф. В.В. Пєтров, висловивши думку, що еколого-правова відповідальність – це комплексний міжгалузевий інститут різних галузей права, що складається з двох груп норм і відповідних правовідносин: а) які виникають з приводу порушення норм природоохоронного законодавства; б) які тривають у зв’язку із застосуванням санкцій (кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності) за допущені порушення [5, с. 215]. Згодом учений дійшов висновку, що еколого-правова відповідальність – це комплексний міжгалузевий інститут екологічного права, оскільки він охоплює норми різних галузей права, зберігаючи при цьому їх внутрішню єдність. Отже, якщо за правопорушення в галузі екології застосовуються традиційні види відповідальності (кримінальна, адміністративна, майнова чи дисциплінарна), то сукупність цих видів відповідальності, як вважає В.В. Пєтров, можна назвати еколого-правовою відповідальністю.
Тепер проблематиці еколого-правової відповідальності приділяють достатньо багато уваги і науковці, і практики. Опубліковано багато наукових статей, в яких висвітлюються ті чи інші аспекти проблеми. З-поміж них можна виділити праці В.І. Андрейцева, А.І. Бобилєва, С.Б.Гавриша, В.І. Івакіна, С.М. Кравченко, В.Л. Мунтяна, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка та ін. 
Відповідальність за екологічні правопорушення – це один із видів юридичної відповідальності, за допомогою якого держава забезпечує добровільне або примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, режиму використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та інших обов'язків визначених законом.
Існує багато поглядів на правову природу такого виду юридичної відповідальності, як еколого-правова – від тих, що цілковито заперечують цей правовий інститут, до тих, що його абсолютно визнають як самостійний правовий інститут. В юридичній літературі обґрунтовується самостійність еколого-правової відповідальності з таких підстав: «По-перше, зазначений вид юридичної відповідальності відповідає всім загальним ознакам, які притаманні усім видам юридичної відповідальності, по-друге, існують обставини, які підкреслюють особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення» [6, с. 115]. 
Вже сама ідея необхідності запровадження еколого-правової відповідальності є, безперечно, кроком уперед у розвитку теорії екологічного права. Практично у всіх наукових публікаціях, присвячених проблемам еколого-правової відповідальності, вона визначається як комплексний міжгалузевий інститут, що наповнюється нормами різних галузей права, якими і регулюється застосування традиційних форм юридичної відповідальності.
Важливою ознакою юридичної відповідальності, на яку звертають увагу багато фахівців з теорії держави і права, є зв’язок юридичної відповідальності з державним примусом. Який би вид юридичної відповідальності ми не розглядали, насамперед, вона виступає у вигляді санкцій за правопорушення, тобто державного примусу до виконання вимог правових норм. 
Кожна форма юридичної відповідальності забезпечує реалізацію норм певної галузі матеріального права, якою і передбачені відповідні види правопорушень і санкції за їх вчинення, тобто юридична відповідальність втілюється у певній процесуальній формі, зокрема шляхом встановлення об’єктивного факту вчинення правопорушення. 
Термін «екологічне правопорушення» вперше був введений у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25червня 1991 р., але поняття «еколого-правової відповідальності» там не застосовується.
Підставою екологічної правової відповідальності за екологічне правопорушення, яким є винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов'язані з ними інші права людини і вимоги екологічної безпеки. 
Екологічне правопорушення характеризується такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність [7, с. 174].
Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на:
1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;
2) порушення у сфері права природокористування;
3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;
4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;
5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;
6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;
7) порушення норм екологічної безпеки;
8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);
9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.
Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути:
- еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;
- еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;
- еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;
- екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.
Усі перераховані правопорушення іменують екологічними тому, що об’єктом посягання є компоненти навколишнього природного середовища. Але саме екологічне правопорушення, маючи різні властивості, визначає специфіку відповідної форми відповідальності. Кожне вчинене правопорушення характеризується не тільки об’єктом, на який воно посягало, а й іншими показниками, які включають суб’єктивну, вольову сторону порушення, а також характер наслідків протиправного діяння. Один і той же об’єкт навколишнього природного середовища може бути предметом різних правопорушень.
Серед додаткових підстав для існування концепції відповідальності за екологічним правом виділяють такі її ознаки, як самостійний об’єкт правовідносин відповідальності, засоби покарання, порядок їх реалізації і результат правовідносин відповідальності.
Форма юридичної відповідальності виражається єдністю матеріальних і процесуальних норм. Така єдність обумовлена тим, що матеріальні норми, які визначають санкції за вчинене, можуть втілитися в реальності через норми процесуальні. Лише єдність екологічних матеріальних норм і еколого-процесуальних норм здатна забезпечити реальне існування цієї нової форми юридичної відповідальності.
Отже, необхідність виділення еколого-правової відповідальності як окремого комплексного правового інституту обумовлена тим, що:
- еколого-правова відповідальність – це комплексний міжгалузевий інститут екологічного права, оскільки він охоплює норми різних галузей права, зберігаючи при цьому їх внутрішню єдність;
- ознакою цього виду юридичної відповідальності є те, що вона застосовується за вчинення саме екологічного правопорушення;
- юридична відповідальність є однією з форм державного примусу;
- юридична відповідальність за екологічні правопорушення покладається, як правило, у певній процесуальній формі: кримінально-правовій, адміністративно-правовій, цивільно-правовій, еколого-правовій та іншій, встановленій законодавством;
- існуючі форми юридичної відповідальності не здатні забезпечити відшкодування екологічної шкоди, спричиненої правопорушенням природному об’єкту, тобто відновити порушений екологічний правопорядок; 
- еколого-правова відповідальність – це врегульований нормами еколого-процесуального права процес, в ході якого реалізуються матеріальні норми, що ними встановлені заходи державного примусу для осіб, котрі вчинили екологічне правопорушення, та який має на меті відшкодування спричиненої екологічної шкоди;
- відповідальність характеризується тим, що володіє спеціальними еколого-правовими заходами впливу на правопорушників.
 
Список використаних джерел:
1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. (із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 4.
2. Духно Н.А. Екологический правопорядок: понятие, структура, управление, способы защиты / Н.А. Духно. – М., 2000. – 301 с.
3. Чубуков Г.В. Земельное право России: Учебник / Г.В. Чубуков. – М., 2003. – 645 с.
4. Матузов Н.И. Теория государства и права: Учебник / Н.И. Матузов, А.В. Мальcко. – М., 2004. –545 с.
5. Петров В.В. Экология и право / В.В. Петров. – М., 1981. – 315 с.
6. Социально-правовые проблемы охраны окружающей среды в современных условиях (Материалы междун. научно-практ. конференции, г. Уфа, 6–7 октября 2004 г.) // Аграрное и земельное право. – 2005. – № 2. – С. 112-119.
7. Гетьман А.П. Екологічне право / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. – Х., 2005. – 374с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція