... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №1
Глобальний вимір історико-правової реальності вимагає новітніх досліджень звичаєвого права народів світу, адже пізнання цього цінного досвіду дозволяє більш системно і комплексно розуміти право й ефективніше вирішувати сучасні проблеми реформування законодавства. Керуючись цими міркуваннями, варто більш докладно ознайомитись із історією звичаєвого права мордовського народу.
У сьогоденні Республіка Мордовія є суб'єктом Російської Федерації та входить до складу Приволзького федерального округу. Мордовію становить етнічна територія проживання мордви – народу угро-фінської групи, яка століттями проживає в басейнах річок Мокши та Сури, а також у межиріччі Волги та Білої. Мордовський народ складається з двох етнічних частин, які мають назву «мокша» й «ерзя». Перші згадки про мордовський народ датуються VI ст., коли історик Йордан повідомляв, що серед народів, підвладних державі ост-готів, був народ під назвою «морденс» [1].
Відсутність великих міст, торгових центрів і шляхів сполучення на мордовських землях дала можливість місцевому населенню майже цілковито уникнути масштабних війн і посягань загарбників на протязі довгого проміжку історії. Натомість близьке сусідство з державним центром Московського царства детермінувало швидке та фактично безопірне входження Мордовії до його складу, яке мало наслідком багатовікове перебування цих земель у державних утвореннях російської народу – Російської імперії, Союзу РСР і Російської Федерації. 
Водночас мордовському народу завдяки виваженості та консервативності свого національного менталітету вдалось зберегти протягом довгих століть чинність основних норм свого звичаєвого права. Як видається, привертають увагу та потребують більш детального розгляду такі правові звичаї мордовського народу: етносудочинство, фізичні покарання, оренда землі та правова ізольованість сім’ї.
Етносудочинство. Звичаєве право мордовського народу для свого існування та розвитку потребувало ефективного інституту застосування звичаєво-правових норм, а відтак забезпечення їх чинності. Таким звичаєво-правовим інститутом стало етносудочинство (вирішення судових справ на підставах і в порядку, передбачених національним звичаєвим правом), яке на різних етапах історії мордовського народу здійснювалось сільськими та волосними сходами, зібранням старійшин, судом сусідів тощо. 
Етносудочинство сприяло збереженню протягом тривалого часу архаїчних мордовських правових норм. Так, при розгляді судових справ сільськими ходами та судами старійшин застосовувались такі давні засоби доказування як «божі суди», жеребкування, клятви та ін. На засіданні сільського сходу судове журі приймало рішення про винуватість («чумо») чи невинуватість («аволь чумо») підсудного. Голосування проводилось підняттям рук, на які обов’язково одягались рукавиці. Крім кримінальних справ, органи мордовського етносудочинства вирішували також і цивільні (в т. ч. земельні спори). Дрібні цивільні спори належали до компетенції суду сусідів (шабрів) [2, с. 23-26].
Фізичні покарання. Важливе місце в правовому регулюванні кримінальної відповідальності за звичаєвим правом Мордовії посідав інститут фізичних покарань. До початку ХХ ст. такі злочини як дрібна крадіжка, нанесення образи, непослух щодо батьків або влади, несплата податків тощо карались ударами різок. Кримінальна відповідальність за тяжкі злочини (вбивство, бандитизм, конокрадство, підпал) передбачала можливість застосування як покарання побиття злочинця до смерті. До XVIII ст. на мордовських землях фізичні покарання могли застосовуватись у формі тілесних ушкоджень. Наприклад, за вчинення крадіжки винуватцю інколи відрубували руку, палець або кінцеву фалангу пальця. Водночас слід зауважити, що крім смертної кари та фізичних покарань у мордовському звичаєвому праві діяли й інші види покарання, до яких належали штрафи, вигнання з громади тощо [3, с. 31-32]. Очевидно, наявність інституту фізичних покарань у мордовському звичаєвому праві свідчить про складні умови, у яких довелось жити мордовському народу, а такі жорсткі заходи відповідали тогочасним потребам суспільного життя.
Оренда землі. Важливе місце в системі договірних цивільних відносин мордовського народу займав договір про оренду землі, укладення, зміст і форма якого визначались звичаєво-правовими нормами. Доволі часто траплялось, що селяни орендували землю в поміщика, виконуючи при цьому додаткові роботи по його господарству на безоплатній основі. При здачі землі в безстрокову оренду, її власник зберігав за собою право повернути відповідну ділянку у будь-який момент. Через матеріальні труднощі мордовські селяни рідко могли собі дозволити орендувати землю на довгий строк. Значно частіше практикувалась короткострокова оренда.
Норми звичаєвого права надавали можливість головам сімей і вдовам тимчасово користуватись державною землею і навіть здавати її в оренду сусідам, отримуючи від них певний дохід. Часто такі договори ставали прихованими правочинами, будучи насправді продажем землі. Звичаєве право дозволяло укладати договори про оренду землі як в усній, так і в письмовій формі із засвідченням у волосному правлінні. Бідні селяни при відсутності необхідних виробничих можливостей (коня, плуга тощо) здавали свою землю в оренду іншим, більш заможним селянам [4, с. 214-215].
Правова ізольованість сім’ї. Звичаєве право Мордовії передбачало відносну закритість сім’ї як структурної одиниці суспільства. Відтак правовідносини, що виникали між членами сім’ї регулювалися звичаєво-правовими нормами та зазвичай не підпадали під юрисдикцію громадських, а тим паче державних судових органів. Виносити сімейні конфлікти за межі дому вважалось непристойним і неприпустимим. Відтак спори між дітьми вирішував батько, а спори між членами родини – найстарший чоловік або найстарша жінка. Якщо в домі мало відбутись весілля, то кожен член сім'ї зобов'язувався забути про свої образи та порушення прав. Для вирішення важливих для сім'ї питань збирались сімейні наради [2, с. 32-33]. Представлені звичаєво-правові норми мордовського народу свідчать про ізольованість сім'ї від загальних правовідносин, яка виражалась у тому, що її члени не мали права представляти позови, заявляти скарги одне на одного тощо. Водночас внутрішньосімейний правовий лад надавав мордовцям альтернативні способи вирішення цих проблем. Значною мірою звичаєво-правова ізольованість мордовської сім'ї свідчила про збереження традицій родового устрою та його правових інститутів.
Таким чином, історико-правовий аналіз окремих правових звичаїв мордовського народу засвідчує наявність у нього певної правової традиції, яка ґрунтувалась на його світоглядному консерватизмі. Комплекс мордовських звичаєво-правових норм значною мірою відрізнявся від звичаєвого права сусідніх слов'янських народів, що пояснюється його угро-фінським походженням. Водночас неможливо заперечити значний вклад мордовського народу та його звичаєвого права в історичний розвиток загальноросійської правової системи.
 
Список використаних джерел:
1. Журкин М. О мордовском народе / М. Журкин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rossia3.ru/quotes/2993
2. Сушкова Ю. Н. Этноправосудие у Мордвы в конце ХIX – начале XXI в. Автореф. … докт. историч. наук (спец.: 07.00.07) / Ю.Н. Cушкова. – Чебоксары, 2009. – 47 c.
3. Мокшина Ю.Н. Традиционные способы наказания в системе обычного права мордовского народа / Ю.Н. Мокшина // Краеведческие записки. – Саранcк, 2004. – С. 30-34.
4. Спицина О.В. Нормы обычного права в хозяйственной деятельности русских Мордовии в конце XIX – начале XX века / О.В. Спицина // Известия Уральского государственного университета. – 2010. – № 6(85). – С. 212-216. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція