... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №4
У структурі джерел господарського права науковці виділяють [1, с. 155-156] три блоки, до яких відносять: 1) формально-юридичні (інституційні), джерела, що збігаються із формою права як способом внутрішньої організації та зовнішнього виразу правил поведінки, які містяться в нормах права [9, с. 40]; 2) інші соціальні джерела, що існують в якості певних фактів соціальної дійсності; 3) судову практику, яка займає особливе місце в системі джерел господарського права, і є результатом судового регулювання та впливає на правозастосування, що, в своє чергу впливає на фактичне формування страхових відносин в суспільстві, і як наслідок, може впливати на формування страхового законодавства. Два останні блоки доктрина господарського права відносить до поза-юридичних джерел.
Питання формування та розвитку страхового законодавства не одноразово ставали предметом наукового дослідження [4; 11; 14, 6]. Натомість проблематика поза - юридичних джерел страхового права, визначення їх видів та змісту жодного разу не піддавалися ґрунтовному науковому аналізу у галузевій юридичній літературі. 
Сучасні дослідники Зайчук О.В. та Оніщенко Н.М. вказують, що категорія «джерело права» у юридичній літературі визначається у декількох аспектах: 1) в контексті соціальної категорії - як джерело виникнення права; 2) у генетичному розумінні - як умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права; 3) у юридичному значенні - як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (що є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика); 4)як діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси [3].
Не зважаючи на існуючи дослідження основна науково-теоретична проблема полягає в тому, що до цього часу ні в науці, ні в правозастосовчій практиці не досягнуто єдиної думки відносно того, що розуміти під «джерелом права» [5]. 
Необхідність дослідження категорії джерела права визначається у двох аспектах: теоретичному і практичному. У теоретичному аспекті чітке уявлення про поняття і зміст джерел права слугує передумовою для такого ж чіткого уявлення про нерозривно пов’язані з ним і у значному ступені залежні від нього категорії і поняття, як характер і зміст права, галузь та інститут права, система прав, певним чином норма права, правовідношення. У практичному аспекті чітке уявлення про джерела права створює умови для подальшого удосконалення і відповідно підвищення ефективності правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності, воно дозволяє зорієнтувати учасників страхових правовідносин на конкретні норми права, їх закріплення, використання, вдосконалення.
З огляду на викладене науковці роблять висновок про те, що джерело права – це як заснований на принципі верховенства права легітимний спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм у легальних і доступних формах [10]. Вказане визначення джерела права цілком може бути застосовна для розуміння сутності джерел страхового права.
Проте виникає питання чи підпадають під дане визначення поза-юридичні джерела страхового права до яких, перш за все, відносять звичаї ділового обороту та судову практику.
Прийняття нового Цивільного кодексу України [15] і Господарського кодексу України [2] фактично змінило перелік джерел цивільного і господарського права. Якщо раніше таке поняття, як звичай ділового обороту застосовувався лише до зовнішньоекономічних відносин і в чітко визначених випадках до господарської діяльності, то на сьогодні сферу застосування звичаю значно розширено [12].
У римському праві вказані джерела позначалися як неписані закони. Натомість сучасна наука поіменовує їх як правові звичаї, тобто звичаї, санкціоновані державою, як правило, шляхом закріплення у відповідних нормативно-правових актах можливості використання таких звичаїв для регулювання певних відносин [16, с. 568]. 
Науковці виділяють наступні риси, які притаманні звичаю як джерелу права: 
1) це загальновизнане правило поведінки, що склалося внаслідок неодноразового і тривалого, однакового застосування; 
2) не є обов’язковою фіксація звичаю у документах, що виходить із системного тлумачення ст.7 ЦКУ. 
Доктрина цивільного права [15, с. 13] за формою вираження звичаї поділяє на дві групи: 1) звичаї, що зафіксовані у відповідних документах; 2) звичаї, що не зафіксовані у відповідних документах, тобто правові аксіоми. 
Доктрина господарського права наголошує на тому, що норми звичаїв є результатом практичної діяльності членів суспільства та їх спільнот при цьому під звичаєм розуміє соціальну норму, яка склалася внаслідок постійного та уніфікованого її застосування (повторення) в певній сфері людської діяльності, має правозобов`язувальну структуру, тобто визначає взаємні права та обов`язки учасників цієї діяльності, і інтерпретується ними як загальнообов`язкова для застосування (дотримання) [1, с. 235]. 
О.А. Беляневич ґрунтуючись на системному тлумаченні норм статей 4, 7, 175 ГК та 7 ЦК вказує, що: головною умовою застосування звичаю ділового обороту як джерела господарського договірного права є відсутність в законодавстві норм, які б регулювали відповідні господарські відносини; сфера застосування звичаю ділового обороту обмежується лише майново-господарськими та організаційними відносинами за участю суб`єктів господарювання, які знаходяться у стані рівності [1, с. 243-244]. 
З урахуванням наведених положень законодавства та вітчизняної правової доктрини звичай ділового обороту, що є джерелом страхового права, визнається і широко застосовується в практиці страхової діяльності. 
До звичаїв ділового обороту у страховій діяльності слід віднести, зокрема: Кодекс етики в страховій діяльності, який визначає правила поведінки страховиків – Члени Ліги страхових організацій України; застереження Інституту лондонських страховиків з окремих видів страхування, які використовуються в авіаційному та морському страхуванні, при страхування вантажів; базисні умови страхування вантажів, підготовлені Інститутом лондонських страховиків (який був заснований у 1848 році) у відповідності з нормами міжнародного права тощо. 
Окремо слід зупинитися на професійній страхової термінології, зокрема: «адентум», «бонус», «ліміт відповідальності страховика», «страхове покриття», «абандон», «аджастер», «андеррайтер», «франшиза», «диспаша», «сюрвейєр» тощо. Вказану термінологію, як зазначав ще Л.А. Лунц, можна віднести до звичаями міжнародного торгового обороту, які не є правовими нормами і джерелами права, але повинні бути прийняті до уваги при тлумаченні угод, бо у разі сумніву належить вважати, що сенс даного волевиявлення відповідає змістом, який вважається звичайним в торговому обороті [8, с. 216-217].
В юридичній літературі зверталася увага на те, що звичаї ділового обороту виступають засобом заповнення договірних і нормативних лакун [1]. З наведеним ми погоджуємося, адже при регулюванні страхової діяльності джерела страхового права відіграють подекуди першочергову роль у врегулюванні страхових правовідносин.
Що ж стосується судової практики, то, на наш погляд, вона не є джерелом страхового права. Так, В.С. Нерсесянц справедливо вказав, що автори, які дотримуються подібної позиції, не враховують той факт, що судова практика у всіх її проявах являє собою не правотворчу, а лише правозастосовчу діяльність. Зауважимо, що вітчизняна правова система є континентальною, в ній, на відміну від англосаксонської системи права, судова практика джерелом страхового права бути не може [10].
Однак роль судової практики в правовому регулюванні відносин у сфері страхової діяльності незаперечна. Судовою практикою виробляється однакове розуміння і застосування страхового законодавства судовими органами. У цьому зв'язку викликає інтерес Лист Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» [7]. 
Матеріали, надані судами для проведення зазначеного аналізу, свідчать про наявність неоднакової судової практики при розгляді цієї категорії спорів і помилок при застосуванні судами норм матеріального та процесуального права. Предметом дослідження у вказаному Листі є найбільш поширені форми зазначеної категорії спорів, а саме: добровільне страхування та обов'язкове страхування, що регулюються Законом України «Про страхування» [13 ].
Лист містить рекомендації для судових органів по численним актуальним і дискусійним питанням страхування, зокрема що стосуються наявності інтересу у збереженні майна, що впливає на дійсність договору страхування майна; істотних умов договору страхування, його укладення і дійсності; співвідношення договору страхування, заяви на страхування, страхового полісу та правил страхування; відмови у здійсненні страхової виплати; суброгації; перестрахування і т.п.
Висновки. Аналіз законодавства України про страхування свідчить про те, що одним із найважливіших чинників розвитку страхового права та страхової діяльності, зважаючи на її велике соціально - економічне значення для нормального існування економіки країни, є становлення і розвиток нормативної бази, яка б відповідала змісту і завданням даного сегмента економіки, і забезпечувала задоволення інтересів усіх учасників страхових правовідносин. При цьому, ефективність функціонування держави пов'язана з існуванням та дією правових засобів регулювання суспільних відносин, в якості яких виступають поза-юридичні джерела права.
 
Список використаних джерел:
1. Беляневич О.А. Господарське договірне право України: теоретичні аспекти: [монографія] / О.А. Беляневич. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року / Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – ст.462.
3. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник / О.В.Зайчук, Н.М. Оніщенко; За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
4. Источники страхового права [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  uristrus.narod.ru›ucheb/Strahovoe.lekcia_02.doc
5. Ісмайлов К.Ю. Конкуренція термінів «джерело права» і «форма права»/ К.Ю. Ісмайлов // Європейські перспективи. – № 1 (ч.2.). – 2011. – С. 103. 
6. Кутыгин М.А. Правовое регулирование института страхования в России: эволюция, преемственность и проблемы совершенствования: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / М.А. Кутыгин. – Ростов-на-Дону, 2007. – 31 с.
7. Про судову практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування: Лист Верховного Суд України від 19.07.2011 року / Вісник Верховного Суду України. – 2011. – №8(132).
8. Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть / Л.А. Лунц. – М., 1975. – 268 с.
9. Марченко М.Н. Источники права: учеб. Пособие / М.Н. Марченко – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. –760 с.
10. Нерсесянц В.С. Суд не законодательствует и не управляет, а применяет право / В.С.Нерсесянц // Судебная практика как источник права. – М., 1997. – С. 34-41.
11. Пацурія Н.Б. Правове регулювання страхової справи в Україні (організаційно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; арбітражний процес» / Н.Б. Пацурія. – К., 2000 – 20 с.
12. Перспективи та практичні аспекти застосування звичаїв ділового обороту у судовій практиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/archive/?aid=158&jid=25
13. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№18. – Ст.78.
14. Твердомед К.М. Законодавство про страхування в Україні в період нової економічної політики (1921–1929 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / К.М.Твердомед. – Х., 2004. – 21 с.
15. Цивільний кодекс України. Коментар. / За загальною редакцією Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. Х.: Видавництво “Одісей”. – 2003. – 855 с.
16. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 2: Д-Й. – 744 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція