... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №5
Аналіз кримінального процесуального законодавства свідчить, що упродовж тривалого часу свого розвитку кримінальне процесуальне законодавство і наука кримінального процесу не містили однозначного наукового і законодавчого визначення поняття “слідча дія”, його змісту та різновидів слідчих дій, незважаючи на той факт, що вказане питання було предметом дискусій та досліджень провідних теоретиків і практиків.
У той же час, вперше законодавчо вирішено вказане дискусійне питання, наданням дефініції поняття “слідчі дії”, лише з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України, глава 20 якого має назву “Слідчі (розшукові) дії”.
Так, згідно з п. 1 ст. 223 Кримінального процесуального кодексу України, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні [1]. 
Відповідно до наданого законодавцем визначення поняття “слідчі (розшукові) дії”, останні розуміються як основний інструмент процесу доказування у кримінальному провадженні, що, згідно з п. 2 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України, полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів із метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, а отже забезпечення реалізації завдань кримінального судочинства щодо повного, швидкого та неупередженого розслідування кримінального правопорушення. 
Законодавче закріплення визначення поняття “слідчі (розшукові) дії” вирішило й інше дискусійне у теорії кримінального процесу питання щодо визначення самого змісту, ролі слідчих дій у процесі доказування. 
Слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірки вже отриманих доказів, тоді як сам процес доказування розкривається через функції збирання, перевірки та оцінки доказів. 
Так, відповідно до ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених кодексом. 
Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій. Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань [1].
Отримання (збирання) доказів, як функція слідчих (розшукових) дій, є комплексним поняттям і складається з системи дій, спрямованих на виявлення, фіксацію і збереження доказів та їх процесуальних джерел. 
Слідчі (розшукові) дії своєю метою мають не тільки отримання (збирання) доказів, а й перевірку вже отриманих доказів, що полягає у детальному дослідженні зібраних доказів та їх процесуальних джерел з точки зору їх придатності (належності, достовірності та допустимості) для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, отриманні нових для підтвердження або спростування раніше зібраних доказів [3].
Перевірка здійснюється шляхом проведення нових чи додаткових слідчих (розшукових) дій за результатами логічного аналізу і дослідження змісту кожного доказу окремо та їх зіставленні з іншими доказами у кримінальному провадженні.
У той же час, необхідно зазначити про відсутність в кримінальному процесуальному кодексі України самих законодавчих визначень процесу отримання (збирання) та перевірки доказів, внаслідок чого узагальнене поняття щодо сутності вказаних структурних елементів слідчих (розшукових) дій можливо отримати лише внаслідок загального аналізу норм кримінального процесуального законодавства щодо процесу доказування та мети проведення окремих слідчих (розшукових) дій. 
Аналізуючи дефініцію поняття слідчих (розшукових) дій не можна не звернути увагу на новелу Кримінального процесуального кодексу України, який запровадив нове поняття “слідчі (розшукові) дії”. 
Так, упродовж багатьох років у колі процесуалістів неоднозначно вирішувалось питання щодо визначення поняття розшукової діяльності слідчого, а отже і тотожності понять “слідчі дії” – “розшукові дії” або їх суттєвої відмінності. 
Деякими науковцями розшукова діяльність слідчого зводиться до встановлення місцезнаходження відомих осіб та інших об’єктів, що мають значення для розкриття та розслідування злочину, щодо яких слідчий володіє відомостями, які дозволяють їх індивідуалізувати [4].
Інші зводять розшукову діяльність слідчого суворо до розшуку підозрюваних, обвинувачених, місцезнаходження яких не встановлено, тобто тих, які підлягають розшуку або оголошені у розшук, та свідків, потерпілих, які ухиляються від явки до органів слідства для проведення слідчих дій [5]. 
У той же час існує і точка зору з приводу того, що розшукова діяльність слідчого зводиться не лише до встановлення місцезнаходження відомих осіб та різних відомих об’єктів, але і невідомих злочинців, потерпілих, свідків, викраденого майна, отримання інформації, яка ще не відома, тобто розшуку будь-яких осіб та об’єктів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні [6]. 
Як свідчить запроваджуване кримінальним процесуальним кодексом України поняття “слідчі (розшукові) дії” законодавцем ототожнюються поняття слідчі та розшукові дії слідчого, що передбачає надання слідчим діям активного пошукового характеру. 
Окрім того, про пошуковий характер слідчих (розшукових) дій свідчить і запровадження абсолютно нового поняття “негласні слідчі (розшукові) дії”, які, згідно згідно зі ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України, є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб [1].
У законодавстві не надано визначення розшукових дій, їх характеру, завдань та співвідношення з оперативно-розшуковими діями, відсутній їх перелік. У той же час, переважною є думка про відмінність між розшуковими та оперативно-розшуковими діями в суб’єкті та методах їх проведення, оскільки розшукові дії носять гласний характер, не потребують шифрування методів та способів отримання інформації, тоді як оперативно-розшукові дії здійснюються з застосуванням гласних та негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів [ 2, 7].
Зазначення у п. 2 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України, що підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій є випадки, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб, свідчить про спрямованість слідчих (рошукових) дій для отримання (збирання) та перевірки доказів не лише для доведення або спростування вини відомих у кримінальному провадженні осіб, але і встановленння невідомих злочинців, потерпілих, свідків, викраденого майна, отримання інформації, яка ще не відома, тобто швидкого та повного досудового розслідування кримінального провадження.
Отже, підсумовуючи можна зробити висновок, що слідчі (розшукові) дії є основним та найефективнішим інструментом доказування на досудовому розслідуванні, способом отримання (збирання) та перевірки доказів, що носить активний пошуковий характер для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, а отже і виконання завдань кримінального судочинства. 
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с. 
2. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради України від 02.06.1992. – 1992. – № 22, стаття 303 (зі змінами та доповненнями від 13.04.2012 № 4652-VI).
3. Стахівський С.М. Слідчі дії як основні засоби збирання доказів: Науково-практичний посібник / С.М. Стахівський. – К.: Атіка, 2009. – 64 с. 
4. Коновалов Е.Ф. Розыскная деятельность следователя. Учебно-практическое пособие / Е.Ф. Коновалов. – М. 1973. – 57с.
5. Закатов О.О. Криминалистическое учение о розыске: Учебное пособие / О.О. Закатов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – 24 с.
6. Косенко А.С. Розыскные действия в советском уголовном процессе: Учебное пособие / А.С. Косенко. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1989. – 43 с. 
7. Становлення системи негласного розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України: Матеріали круглого столу (07.11.2011р. в м. Київ) / МВС України. НАВС. Каф-ра кримінального процесу. Каф-ра ОРД. – К.: Вид. Ліпкан О.С., 2011. – 167 с.
8. Горбачов В.П. Прийняття процесуальних рішень та проведення слідчих дій: Навчальний посібник / В.П. Горбачов, Л.І. Шаповалова, А.О. Шульга, [та ін.]; за ред. В.П. Горбачова. – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2012. – 364 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція