... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №1
Прийняття у 1991 р. Акту проголошення незалежності України стало для українського народу не лише визначальною подією, але й певним викликом. Одним з проблемних питань, яке доводиться вирішувати суверенній Україні, є визначення її місця на правовій карті світу. Існують різні думки з цього приводу: одні науковці говорять про повернення нашої країни до групи держав романо-германського типу, інші відстоюють позицію щодо створення самостійної правової групи (сім’ї) – слов’янської, східноєвропейської або євразійської. На наш погляд, задля належного усвідомлення проблеми ідентифікації правової системи України та її часткового прояснення слід звернутися до концепції «ментальної карти».
Поняття «ментальна карта» («mental map» або «cognitive Landkarte») вперше використав в 1948 р. американський психолог Е. Толмен для характеристики суб’єктивного уявлення людини про частини навколишнього простору. У подальшому ця ідея була розвинена і наповнена новим змістом. Зокрема, деякі автори дійшли висновку, що не лише окремі особи мають власну ментальну карту, у колективів і груп людей також формуються специфічні культурно-історичні уявлення про просторову структуру світу, у якому вони співіснують. При цьому ментальна картографія може змінюватися в залежності від того, в який час і з якою метою аналізуються певні території [1, с.4]. У зв’язку з цим О. Ю. Дроздов говорить про феномен геополітичної свідомості як форму відображення (ментальної репрезентації) подій та явищ «політичного світу» крізь призму «географічного світу». На думку автора, відбувається своєрідна «семантична інтерференція», коли географічні поняття стають політичними (ідеологічними) та навпаки [2].
Приміром, в античні часи у Європі існувала традиція поділу світу на Південь та Північ, причому перший оцінювався позитивно, розглядався як цивілізований, а друга сприймалася як дикунська і ворожа, оскільки «ареал» поширення варварських племен знаходився північніше центрів античної цивілізації. Образ «ворожої Півночі» зберігав свої значення і пізніше, під час регулярних набігів вікінгів (норманів), а також під впливом вторгнень на італійські землі германських племен. Наприкінці XVIII ст., завдяки зусиллям французьких філософів-просвітників, відбувається світоглядна переорієнтація Європи з осі «північ–південь» на новий панівний поділ «захід–схід». Критерієм віднесення держав на східні і західні стало не стільки географічне розташування, скільки рівень прогресу і місце на шкалі історичного розвитку, де Захід позначений в якості беззаперечного стандарту. У ХІХ ст. М. Я. Данилевський звертав увагу на те, що терміни Європа, Азія, Захід та Схід є скоріше категоріями історико-культурними, ніж географічними [3, с.45]. В сучасних умовах поняття Схід і Захід стали невід’ємною складовою політичного дискурсу, вони перетворилися на базові культурно-цивілізаційні маркери, які дозволяють ідентифікувати ту чи іншу державу в контексті європейської системи цінностей.
Вказані поняття використовуються також у загальнотеоретичній юриспруденції, у порівняльному правознавстві. Західноєвропейська та східноєвропейська традиції права згадуються в роботах Ю. М. Оборотова, О. І. Харитонової, Є. О. Харитонова та багатьох інших вчених. Знову ж таки, акцент при цьому робиться не на географічних чинниках, а на особливостях культури, цінностей і менталітету. Україну традиційно розглядають як східноєвропейську або євразійську державу, досить часто розглядаючи вказані поняття як взаємозамінювані. З географічної точки зору це не викликає особливих заперечень, але що така ідентифікація означає з ціннісно-смислової позиції?
Слід зазначити, що концепти «Східна Європа» та «Євразія» мають суттєві змістовні відмінності. Як відзначає американський історик Л. Вулф, образ Східної Європи був штучно створений представниками Просвітництва, щоб продемонструвати переваги європейського Заходу. Східна Європа сприймалася ними як перехідна територія між культурним Заходом і диким Сходом, яка перебуває на шляху до цивілізації, але в своїй глибині має досить відчутну варварську основу [4]. В сучасних умовах таке негативне сприйняття Східної Європи дещо пом’якшилось, але фактично воно залишилось у суспільній свідомості європейців у вигляді поділу на «багату» і «бідну» Європу. До речі, відображення рубежу між Заходом і Сходом у суспільній свідомості громадян різних європейських країн суттєво відрізняється. Наприклад, для німців він проходить за східним кордоном ФРН, в той час як серед поляків поширена думка про те, що Східна Європа починається на схід від Польщі, а самі поляки є центральноєвропейцями.
Що стосується ідеї Євразійства, то вона акцентує увагу на особливому історичному шляху слов’янських народів, на гармонізації, синергії, поєднанні в них позитивних ментальних і культурних особливостей Європи та Азії. Дана концепція досить неоднозначно сприймається різними вітчизняними науковцями. Одні вважають, що вона по своїй суті є ворожою українському національному рухові, ідея єдиного євразійського простору сприймається ними як проект Москви, яка прагне відновлення імперії та домінування російської політики і культури. Приміром, Л. А. Луць зазначає, що створення на основі пострадянських правових систем особливої слов’янської або євразійської правової сім’ї сприятиме в першу чергу розв’язанню російських геополітичних завдань [5, с.104]. Інші впевнені у тому, що «євразійська ідея у її прийдешньому образі є конечна реалізація української ідеї». Зокрема, так вважає О. Халецький, який вбачає коріння євразійства у месіанізмі Кирило-Мефодіївського товариства та переконаний, що ідея нерозривної єдності, гармонії «азійських витоків і європейського завершення» більше стосується України, ніж Росії [6].
Отже, всі ці міркування свідчать про неоднозначність питання ідентифікації правової системи України. Складність його розв’язання обумовлена тим, що поряд з юридичними критеріями типології правових систем (особливості джерел права, правових інститутів і процедур) існують ментальні проблеми, особливості індивідуальної і масової свідомості, ідеологічно забарвлені авторські позиції, які суттєво впливають на формування наукових уявлень про правову карту світу.
 
Список використаних джерел:
1. Шенк Ф.Б. Ментальные карты: конструирование географического пространства в Европе / Ф.Б. Шенк; пер. с нем. А. Жоровой // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. – 2001. – Вып. 4. – С. 4-17.
2. Дроздов О.Ю. Інтерференція політичних та географічних категорій у суспільній геополітичній свідомості / О.Ю. Дроздов // Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. – 2012. – № 2. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Vnadps/2012_2/12doysgs.pdf
3. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения Славянского мира к Германо-Романскому / Н.Я. Данилевский. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета; Изд-во Глаголь, 1995. – 552 с.
4. Вулф Л. Винайдення Східної Европи : Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва / Ларі Вулф; пер. з англ. С. Біленького. – К.: Вид-во Часопис «Критика», 2009. – 592 с.
5. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу / Л.А. Луць. – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2003. – 247 с.
6. Халецький О. Євразійство як здійснення української ідеї / О. Халецький.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unso.tripod.com/ideay.html 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція