... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №1
Одним з найнебезпечніших суспільних явищ в сучасному світі є корупція. Виключний деструктивний характер корупції зумовлений високим рівнем її латентності, масштабністю розповсюдження та стійкими руйнівними наслідками як для суспільства в цілому, так і для окремих соціальних підсистем. Широке розповсюдження корупційних проявів у різних сферах українського суспільства вимагає адекватного державного реагування шляхом розробки і впровадження системної антикорупційної політики.
Антикорупційна політика має здійснюватися з урахуванням новітніх тенденцій розвитку права і владних відносин, відображати сучасну модель взаємодії держави і громадянина. Процеси глобалізації призводять до багатьох соціальних наслідків, у тому числі змінюють форми і механізми традиційної нормативної та владної ієрархії. У наукових дослідженнях останнього десятиліття акцентується увага на переході від ієрархічного принципу суспільних (у тому числі публічно-владних) відносин до сітьового принципу, сітьових (мережевих) структур. В таких умовах держава для збереження свого місця у публічних відносинах має стати «вузлом більш широкої мережі влади» [1, с. 518-519]. Як вказує І.О. Василенко, в умовах розвитку сітьових структур «централізація породжує лише новий рівень вищої бюрократичної ієрархії, котрий через некомпетентність у складних спеціалізованих питаннях породжує чергові управлінські проблеми... Традиційні інститути політичної влади занадто повільно приймають рішення, щоб відповідати темпу змін інформаційного суспільства» [2, с. 77-78].
Мережевий підхід змінює розуміння держави як основного агента політики. На противагу ідеї домінуючої ролі держави у виробленні політики, мережа привносить розуміння ролевої рівності державно-владних інститутів поряд з іншими суб’єктами у розробці політичних рішень. Держава у концепції політичних мереж втрачає свою відносну незалежність у політиці, оскільки змушена вступати у взаємодію з інститутами громадянського суспільства та обмінюватися з ними своїми ресурсами [3, с. 315-318]. Сама мережа представлена комплексом державних, громадських організацій, приватних осіб, які мають певний спільний інтерес. Вона формується з метою досягнення згоди у процесі обміну ресурсами, якими володіють вказані суб’єкти. Фінансові, організаційні, інформаційні ресурси, влада та легітимність визначають місце акторів у мережі та стратегії, яку вони використовують у досягненні спільних цілей. Незважаючи на можливий нерівномірний розподіл ресурсів, учасники свідомо беруть на себе зобов’язання вступити у взаємодію, визнають ресурсну залежність та сповідують культуру консенсусу [4].
Якщо перевести вказані тенденції у площину антикорупційної політики, то слід усвідомити, що задля ефективної протидії корупційним мережам необхідно створювати відповідні антикорупційні аналоги, своєрідні управлінські субсистеми, що об’єднують представників держави, бізнесу, неурядових організацій та функціонують на основі механізмів координації. Американські дослідники стверджують, що урядові мережі США з’явилися внаслідок необхідності адекватного протиставлення терористичним мережам. Продемонстрована ними ефективність у сфері національної безпеки сприяла їх швидкій популяризації та була поштовхом до активного впровадження мереж у інших напрямах урядової діяльності. Це є цілком закономірним, оскільки, за словами О’Туула, жодна людина чи організація не має достатнього досвіду, повноважень та ресурсів, щоб ефективно виробляти та реалізовувати державну політику [5, с. 167-169].
Формами реалізації мережевої взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства у сфері протидії корупції є : створення координаційного органу, у якому на паритетних началах представлені держава та громадянське суспільство; спільна розробка антикорупційної політики; залучення окремих науковців та громадських організацій до дослідження феномену корупції, систематизації корупційних практик, що розповсюджені у різних сферах суспільних відносин; моніторинг стану корупції, ефективності антикорупційних заходів, суспільної думки; антикорупційна експертиза нормативно-правових актів.
Таким чином, мережевий підхід до розробки та реалізації антикорупційної політики є вимогою часу, об’єднання зусиль державних та недержавних інститутів створює передумови забезпечення ефективності заходів протидії корупції.
 
Список використаних джерел:
1. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Дж. Ритцер. – СПб.: Питер, 2002. – 688с.
2. Василенко И.А. Политическая философия / И.А. Василенко. – М.: ИНФРА–М, 2010. – 320с.
3. Государственная политика и управление. Учебник в 2 ч. Ч.І. Концепции и проблемы государственной политики и управления / под ред. Л.В. Сморгунова. – М.: РОССПЕН, 2006. – 384с.
4. Ситник С.В. Мережева структура публічної політики та управління / С.В. Ситник // Державне управління: удосконалення та розвиток. – [Електронний ресурс]. – 2011. – № 5. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=283
5. Hanf K., O'Toole L.J. Revisiting old friends: networks and implementation structures and the management of inter-organizational relations / Kenneth Hanf, Laurence J. O'Toole // European Journal Of Political Research. – 1992. – Vol. 21, Issue 1–2. – Р.163–180. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція