... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №3
Новітній етап розвитку українського суспільства пов’язаний з реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів, зокрема. Наразі існує потреба у науковому аналізі низки проблем, серед яких значне місце займають питання становлення та функціонування іпотеки в Україні.
Іпотека – правовий інститут, що застосовується в усіх правових системах як важливий інструмент ефективного розподілу власності, надійний засіб захисту інтересів кредиторів. Заставні операції із нерухомим майном поширені в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою і Україна не повинна бути винятком. З набуттям Україною незалежності та проголошення права приватної власності проблема іпотеки набуває дедалі більшої актуальності. 
Інститут іпотеки в Україні не є новим. Але, оскільки іпотека протягом тривалого радянського періоду в Україні не використовувалася, відсутній позитивний досвід її широкого застосування. Україна в цьому плані значно відстала від інших розвинутих країн. Рівень опрацювання проблем правового регулювання іпотеки є недостатнім, що не відповідає важливості цього інституту у розвитку цивільних правовідносин. Проблемні питання, пов’язані з прогалинами у законодавстві, залишаються не вирішеними на практиці, що зумовлює необхідність подальшого дослідження зазначеного напрямку.
На всіх історичних етапах свого розвитку основним завданням інституту іпотеки було надання гарантій виконання боржником зобов’язань, хоча обсяг його функцій у той чи інший період змінювався. Умови для зародження вітчизняного інституту іпотеки були на землях Північного Причорномор’я ще в VI - в останній чверті І ст. ст. до н.е., та продовжили свій розвиток з утворенням у IX ст. Київської Русі. Подальший його розвиток зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обороту, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності. 
У модифікованому вигляді іпотека використовувалася у російській імперії. Вона диференціювалася на заставу рухомого і нерухомого майна.
За радянських часів на першому етапі характерне регулювання застави цивільним кодексом союзних республік, прийнятими у 20 -х роках, так званий період непу, коли в цивільному обігу брав участь приватний капітал. Заставне майно, зокрема будівлі, згідно із законом, передавалося заставодержателю. Але за згодою сторін майно мало залишитися у боржника під замком та печаткою кредитора. Далі з розвитком радянського суспільства, панівною стала державна форма власності, що була закріплена у законодавстві 60-х років 20 сторіччя. Цивільні кодекси цього періоду виключили можливість переходу предмета застави у власність кредитора, оскільки встановили принцип задоволення його вимог, яке здійснювалося рішенням суду. Було встановлено, що закладені жилі будинки заставодержателеві не передаються.
На початку 90-х років економічна ситуація в Україні різко змінилася, інститути, що мали провідне значення під час існування Радянського Союзу, залишилися в минулому. На перше місце виходить інститут приватної власності, починають розвиватися економічні правовідносини, різко збільшується кількість кредитних договорів. Прийнятий Закон України «Про заставу» сприяв розповсюдженню заставних операцій, передбачив, на відміну від раніше діючого законодавства, різні види застави. Прийняті у 2004 році Цивільний кодекс України, закони України “Про іпотеку”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, врахували практику оформлення іпотечних правовідносин розвинених держав, здійснюючи інтегрування національного законодавства до законодавства Європейського союзу.
Поняття “іпотека” та “іпотечний кредит” пройшло тривалий шлях розвитку як за змістовим тлумаченням, так і за своїми сутнісними характеристиками та взаємозв’язком. Відповідно до Закону України "Про іпотеку", іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Окреслюючи основні проблеми іпотечних відносин в Україні, можна виділити наступні: 
 недосконалість правової бази;
 проблеми наповнення та функціонування новоствореного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
 малоефективна непередбачувана довготривала витратна для кредитора процедура звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду чи згідно виконавчого напису нотаріусу;
 відсутність законодавчого положення щодо функціонування вторинного іпотечного ринку іпотечних цінних паперів;
 відсутність можливості оформлення іпотеки під заставу земель сільськогосподарського призначення.
Прямуючи у напрямку удосконалення правових норм, що регулюють іпотеку, заслуговують уваги наступні питання.
Іпотека в Україні давно сформувалася як окремий правовий інститут. Іпотека – це самостійний вид забезпечення виконання зобов’язання, оскільки за Законом про іпотеку встановлено, що іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном. А відповідно до Цивільного кодексу України встановлено, що іпотека – це вид застави. Тому доцільним постає питання про виділення іпотеки як способу виконання зобов’язання в окремий розділ Цивільного кодексу України.
Нечіткість визначення поняття предмету іпотеки теж породжує певні протиріччя у застосуванні. Так, відповідно до статі 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору. Натомість ст. 331 Цивільного кодексу України визначає, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Отже, Цивільний кодекс України унеможливлює ототожнення об'єкта незавершеного будівництва з нерухомим майном.
Доповнення Закону України «Про іпотеку», а саме: ч. 10 ст. 5 положенням, згідно з яким предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна, та ототожнення такого права з нерухомим майном є досить неоднозначним з точки зору практичного застосування. Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про оренду землі” оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Тобто оренда – це певне право орендаря на володіння та користування. Згідно із ст. 675 Цивільного кодексу та ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майнові права, які можуть бути відчужені заставодавцем і на які може бути звернене стягнення. Закон України “Про іпотеку” жодних особливостей для передачі «права оренди» в іпотеку не встановлює, натомість прирівнює це право до нерухомості. Однак ототожнювати «право оренди» з об’єктом нерухомості, та застосовувати до нього аналогічні правила на практиці є не можливим.
Сучасний стан іпотечних відносин вказує на існування проблеми затягування процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок предмета іпотеки в межах судового та виконавчого провадження. В основу вітчизняного правового регулювання іпотеки покладено концепцію захисту прав боржника, а як наслідок, підвищується кредитний ризик банку, що в свою чергу, заважає розвитку вітчизняного іпотечного ринку. Це свідчить про необхідність розробки спеціального законодавчого положення з метою надання можливості кредитору швидко реалізувати предмет іпотеки, в разі порушення боржником забов’язань. Саме Закон України “Про іпотеку” повинен передбачати надійний захист як позичальників, так і кредиторів. 
Важливим питанням, що потребує вирішення є неможливість на даний час реалізувати право надання під заставу землі сільськогосподарського призначення. Це зумовлено тим, що на сьогодні ринок земель сільськогосподарського призначення не функціонує. Застава землі під одержаний кредит має передбачити можливість її відчуження шляхом продажу земельної ділянки в разі невиконання зобов’язання за кредитним договором. На практиці умов для цього немає, бо на відчуження земель сільськогосподарського призначення накладено мораторій і переважна більшість сільськогосподарських земель передана в оренду, які заставляти не можна.
Отже, іпотека землі вимагає існування узаконеного ринку землі, тому що при невиконанні умов позики грошових коштів їх відшкодування має здійснюватися за рахунок реалізації заставленої земельної ділянки. Ринок землі в Україні має бути організований і законодавчо унормований. Вкрай необхідним є вжиття заходів щодо: розгляду можливостей дострокового скасування обмежень права розпорядження земельною власністю; розроблення власних схем довгострокового кредитування під заставу земель; завершення формування законодавчої бази стосовно запровадження ринку земель в Україні.
Врегулювання потребують розбіжності у нормах Цивільного та Земельного кодексів, що передбачають перехід права власності на земельну ділянку, на якій розташовано предмет іпотеки. Так, згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України, при переході права власності на будівлю або споруду (у нашому випадку - при стягненні предмета іпотеки) право власності на земельну ділянку, або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод. Таким чином, Земельний Кодекс України не передбачає автоматичного переходу до іпотекодержателя права власності на землю при зверненні стягнення на предмет іпотеки – будівлю або споруду. У іпотекодержателя при переході до нього права власності на закладену нерухомість з'являється вибір: укласти договір на придбання землі у власність або ж користуватися нею на підставі договору оренди. У статті 377 Цивільного Кодексу України зазначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду (у нашому випадку – при стягненні предмета іпотеки), переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, однак розміри цієї ділянки встановлюються договором. Виходить, що цивільне законодавство відходить від принципу поділу землі і нерухомості, що на ній знаходиться. Тому в разі переходу права власності на один з цих об'єктів право власності буде автоматично переходити і на інший. Проте такий підхід суперечить чинному Земельному Кодексу України.
Потребують законодавчого визначення норми, що регулюють можливість передачі в іпотеку підприємства як єдиного майнового комплексу. Необхідно деталізувати порядок передачі в іпотеку такого майна, враховуючи всі види майна, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, оскільки після оформлення іпотечного договору в результаті господарської діяльності майно (в тому числі сировина, продукція, право вимоги тощо) такого підприємства може змінюватися, в тому числі збільшуватися або зменшуватися, що може призвести до зміни іпотечної маси. 
Окремими нормами в Законі України “Про іпотеку” варто врегулювати особливості передачі в іпотеку морських та повітряних суден.
Виходячи з вищесказаного, можна дійти висновку, що вирішення найбільш актуальних проблем правового регулювання іпотечних відносин в Україні тісно пов’язане з вдосконаленням законодавчої бази. Зараз інститут іпотеки знаходиться на етапі становлення, розвитку та застосування на практиці, цей етап характеризується недоліками, прогалинами, неузгодженістю як у теорії так і у практиці, що потребує всебічної уваги, наукового вивчення та вдосконалення законодавства. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція