... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №5
Загальновідомо, що одним з принципів, на яких повинен базуватися процес законотворення, є принцип науковості, дотримання якого передбачає забезпечення вивчення соціальної обумовленості та об’єктивних потреб підготовки та прийняття нормативних актів, залучення до їх розроблення фахівців у відповідній галузі науки та практики, врахування результатів наукових досліджень, правил законодавчої техніки, використання вітчизняного та зарубіжного досвіду правотворчості. Цей принцип безумовно поширюється і на законотворчу діяльність у сфері кримінальної-правової політики держави.
Однак, той резонанс, який викликала у наукових колах реформа кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, свідчить про інше. Зокрема, йдеться про запровадження інституту кримінальних проступків, про що було проголошено у Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженій Указом Президента України від 08 квітня 2008 р. № 311 (далі – Концепція), закріплено у новому КПК України і запропоновано у проектах законів України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків» (№ 10126 від 28 лютого 2012 р.) та «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» (№ 10146 від 3 березня 2012 р.).
Основними суспільно-політичними цілями реформування системи кримінальної юстиції проголошені гуманізація кримінального законодавства, удосконалення норм кримінально-процесуального та адміністративного законодавства як засоби підвищення ефективності забезпечення захисту прав і свобод людини. Основним завданням Концепції визначається створення науково обґрунтованої методологічної основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримінальної юстиції. Це передбачає, перш за все, розробку проблем на доктринальному рівні, у подальшому – на концептуальному і лише після цього – законодавчому рівнях Але у випадку запровадження інституту кримінальних проступків (як, до речі, і в ряді інших випадків створення законів) здійснена спроба поставити “віз перед конем” – спочатку створити закон, а вже потім під нього підганяти теоретичну базу, і це при тому, що вітчизняна кримінально-теоретична думка вже тривалий час розробляє цю проблему [1, с. 5].
При аналізі положень вищезазначених законопроектів та пояснювальних записок до них складається враження, що їх автори при створення відповідних законоположень не визнали за доцільне використати результати численних наукових досліджень інституту кримінальних проступків, здійснених вітчизняними та зарубіжними фахівцями. Цілком справедливим є зауваження, висловлене провідними науковцями-криміналістами, що, зокрема, автори законопроекту № 10146 не довели соціальної обумовленості запропонованих ними змін і не подали на суд наукової громадськості концепцію запропонованих ними новел, у зв'язку з чим головна ідея та основні положення законопроекту у своїй більшості залишаються невизначеними, безсистемними, неузгодженими і суперечливими [2]. 
Включившись у широке обговорення проблем запровадження інституту кримінальних проступків, науковці висловили багато обґрунтованих зауважень і, що головне, цінних рекомендацій та пропозицій щодо реформування кримінального законодавства у зв’язку окресленими у Концепції цілями й завданнями. Не заперечуючи в цілому важливість і необхідність впровадження у національне законодавство інституту кримінальних проступків, вчені наголошують, перш за все, на поспішності такого впровадження, на неготовності суспільства до його сприйняття, на відсутності державно-правової визначеності у цьому питанні та відповідних конституційних засад, на які треба спиратися при розробці та прийнятті законодавчих рішень такого масштабу та значимості [1; 2]. 
Поспіх, з яким автори законопроектів намагаються запровадити інститут кримінальних проступків (якщо зважити на запропоновану у Прикінцевих та перехідних положеннях обох проектів дату набрання чинності Закону – «з 1 січня 2013 року, але не раніше набрання чинності КПК України та Кодексу України про адміністративні проступки») без серйозної науково-теоретичної експертизи, викликає щонайменше здивування. Адже йдеться не тільки про невизначеність концептуального підходу до форми та структури законодавчого закріплення інституту кримінальних проступків, його співвідношення із законодавством про адміністративні правопорушення, невизначеність в головному питанні про критерії розмежування злочинів, кримінальних проступків та адміністративних правопорушень, а про їх очевидні змістовно-юридичні та спеціально-юридичні вади, на які звертають увагу як досвідчені правники, так і молоді юристи, які ще не мають вагомого наукового досвіду. Зокрема, йдеться про недоопрацьованість та порушення правил законодавчої техніки щодо положень про стадії кримінального проступку, співучасть у ньому та множинність кримінальних проступків, окремих положень призначення покарання за кримінальні проступки тощо. Що говорити, якщо навіть відсутність судимості у осіб, які будуть піддані кримінальній відповідальності за проступок, як основна відмінність кримінального проступку від злочину та як основний проголошений показник гуманізації відповідальності, не знайшла відображення на рівні відповідних норм вказаного законопроекту. 
Більшість проблемних питань щодо кримінальних проступків, які не вирішені у законопроектах, ще до оприлюднення останніх досліджувалися і дискутувалися у кримінально-правовій науці, вивчалися їх історичні та порівняльно-правові аспекти тощо [3; 4; 5]. В першу чергу це стосується непростих спірних питань про місце кримінального проступку в системі правопорушень та визначення чітких критеріїв розмежування злочинів та кримінальних проступків. Наразі не можна категорично стверджувати, які конкретно діяння треба віднести до кримінальних проступків. Для визначення їх кола, необхідно продовжувати відповідні дослідження щодо критеріїв розмежування, а вже після того і здійснювати поділ кримінальних правопорушень на злочини і проступки. Це вимагатиме суттєвого перегляду Особливої частини КК. 
Як випливає із запропонованих законопроектом № 10146 змін до КК України та пояснювальної записки до нього, до кримінальних проступків віднесені окремі діяння, що за чинним КК України відносяться до злочинів невеликої тяжкості та передбачені чинним КУпАП діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю. Науковці ж застерігають, що віднесення до категорій кримінальних проступків групи адміністративних правопорушень, які мають на сьогодні судову юрисдикцію, та механічне включення їх у КК важко визнати науково виправданим, оскільки призведе до фактичного визнання кримінальними значної кількості діянь, які за своїми характеристиками аж ніяк не можуть бути визнані такими. Цей шлях призвів би до невиправданої криміналізації значного кола діянь, що мало би суттєві суспільно негативні наслідки [6, с.430]. В такому разі про яку гуманізацію кримінальної відповідальності може йтися, якщо адміністративні правопорушення перетворювати на кримінальні. Це неприйнятно через ще більшу криміналізацію як пропонованого законопроекту, так і суспільства в цілому.
Отже, реформування кримінального права в частині запровадження інституту кримінальних проступків потребують більш ретельного врахування сучасних наукових досягнень у галузі кримінального, кримінального-процесуального та адміністративного права та кримінології.
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний проступок – нова правова реалія // Юридичний вісник України. – 2012. – № 25. – С.5.
2. Проблеми впровадження інституту кримінального проступку: матеріали Всеукр. інтернет-конференції, 15-20 червня 2012 р. / Всеукраїнська громадська організація «Асоціація кримінального права»; Інститут вивчення проблем злочинності НАПрНУ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ivpz.org/golovna-konferents
3. Фріс П.Л. Ознаки та склад кримінального проступку / П.Л. Фріс, І.Б. Медицький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – 2007. – №2. – С. 166-171. 
4. Дмитрук М.М. Гармонізація КК України із практикою Європейського суду з прав людини як чинник впровадження кримінального проступку / М.М. Дмитрук // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. / [редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін.]. – О.: Юридична література, 2010. – Вип. 55. – С. 98-101. 
5. Коліушко І. Запровадження інституту кримінального проступку як необхідна складова реформи кримінальної юстиції в Україні / І. Коліушко, О. Банчук // «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матеріали міжн. наук.-прак. конф., 13-15 квітня 2007 р.: У 2-х ч. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч. 1. – С. 189-194.
6. Хавронюк М.І. Щодо відмежування злочину від кримінального проступку / М.І.Хавронюк, А.М. Хавронюк // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань : тези доповідей учасників Міжн. симпозіуму, 23-24 вересня 2011 р. / Львівський держаний університет внутрішніх справ. – Львів: Львів. держ. ун-т вн. справ, 2011. – С. 429-432. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція