... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №1
В умовах сучасних глобальних політико-правових процесів права і свободи людини перестали бути виключно справою держави. Сьогодні в кожному демократичному суспільстві створюються умови для застосування норм міжнародного права з питань захисту прав людини, керуючись принципами і правилами, які офіційно закріплені в документах міжнародних, зокрема, європейських організацій.
Належна ефективність захисту прав людини може бути досягнута лише з відповідною юрисдикційно-контрольною діяльністю [1, с. 122]. Саме таку діяльність здійснює Європейський суд з прав людини (далі – Суд) – одна з установ Ради Європи, створена для контролю та дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Конвенції про захист прав і основних свобод людини і громадянина 1950 року (далі – Конвенція). З листопада 1998 р. цей міжнародний судовий орган, згідно до Протоколу № 11 до Конвенції, замінив Європейську комісію з прав людини [2]. Європейський суд з прав людини є єдиним у світі міжнародним судом, до якого особа може звертатися зі скаргою на державу щодо порушення прав людини. Станом на сьогоднішній день під юрисдикцією суду перебуває близько 800 мільйонів людей.
Основним завданням Суду є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм Конвенції державами-учасниками. Суд здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг, які можуть подаватися фізичними особами та юридичними особами приватної форми власності. Можлива також подача скарги на порушення Конвенції державою-учасницею Ради Європи з боку іншої держави-учасника. Обов’язковість виконання рішень Суду передбачена ст. 46 Конвенції [2].
Практику Суду можна вважати офіційною формою інтерпретації основних прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства та у зв’язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні. 
Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні регламентується Конвенцією про захист прав і основних свобод людини і громадянина, Регламентом Європейського суду правам людини, Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, Законом України “Про виконавче провадження”, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України та іншими нормативно-правовими актами.
Обов’язковість виконання рішень Суду передбачається ст. 46 Конвенції. Згідно положення ч. 4 ст. 55 Конституції України Європейський суд є міжнародною судовою установою, куди за захистом своїх прав і свобод може звертатися кожна людина, що використала в Україні всі гарантовані законодавством засоби правового захисту [2]. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” виконання рішення може проводиться в двох формах: перша полягає у вжитті заходів загального характеру; друга – у виплаті стягувачу відшкодування та вжиття додаткових заходів  індивідуального характеру [4]. Стаття 84 Закону України “Про виконавче провадження” встановлює, що порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами та законами України. Згідно зі ст. 3 цього Закону, виконання рішень Суду має відбуватись з врахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини” [5]. Водночас, спеціальний закон, який би регулював порядок виконання рішень Європейського суду з урахуванням певних особливостей, передбачених Конвенцією, відсутній [6, с.115; 7, с.7].
Згідно процесуального порядку роботи Суду його рішення вступає в силу остаточного через три місяці з дня винесення за умови, що сторони не звернулися з клопотанням про перегляд рішення Великою палатою Суду (ст. 43 Конвенції), або в день відхилення такого клопотання палатою з п’яти суддів [2]. За рішенням Суду не видається виконавчий лист, особа не зобов’язана самостійно пред’являти рішення до виконання або будь-яким чином стимулювати таке виконання. Держава-відповідач зобов’язана сама виконати рішення Суду на користь особи-позивача. На виконання рішення, де встановлено одне або кілька порушень Конвенції, державу-відповідача залежно від обставин справи може бути зобов’язано вжити певних заходів індивідуального або загального характеру.
Заходи індивідуального характеру – це заходи щодо зобов’язання держави відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати. Виплата цих сум є обов’язковою, чітко визначеною у рішенні Суду (ст. 41 Конвенції) [2]. Виплата має здійснюватися в кожній справі впродовж трьох місяців із дня набуття цим рішенням юридичної сили. У випадку невчасної виплати суми, вказаної в рішенні, нараховується пеня, розмір якої прив’язується до річної позичкової ставки Європейського Центрального Банку.
Відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” з 1 квітня 2004 р. виконання рішень Суду покладено на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Лише за період 2004 – 2005 років відділом прийнято до виконання і фактично виконано за рахунок коштів Державного бюджету України в терміни, передбачені Конвенцією, вісім рішень Суду на загальну суму стягнення близько 5 млн. грн. Станом на 2011 р. цей показник становив 25 млн. грн. Немає точних цифр щодо виплат за 2012 р., але, як відомо з офіційної інформації Міністерства юстиції України, на виплати з державної казни було виділено 40 млн. гривень [8].
Також на виконання рішень Суду передбачено додаткові заходи індивідуального характеру: відновлення (в межах можливого) попереднього юридичного стану, яким володів стягувач до порушення норм Конвенції (restitutio in integrum), що може здійснюватися у формі повторного розгляду справи національним судом, включаючи відновлення провадження у справі, а також у повторному розгляді справи адміністративним органом (при цьому обмежується встановленням загального порядку застосування зазначених заходів індивідуального характеру); б) заходи, передбачені в рішенні Суду щодо дружнього врегулювання [7, с. 7].
Опублікування рішення Європейського суду в офіційних вісниках для інформування громадськості є ще одним заходом загального характеру, який застосовується під час виконання кожного рішення Європейського суду з прав людини, в якому констатується порушення державою-відповідачем положень Конвенції. Це найменш затратний спосіб, який, до речі, сприяє кращому застосуванню положень Конвенції в державі.
Заходи загального характеру передбачені рішенням Суду і спрямовані на усунення можливості аналогічного порушення щодо інших осіб (виправлення порушеного права). На відміну від заходів індивідуального характеру, Суд не вказує державі, які спеціальні заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника та стосовно запобігання подальшим порушенням, оскільки згідно з Конвенцією держави мають право самостійно обирати заходи індивідуального та загального характеру.
З метою запобігання новим порушенням Конвенції, подібним до тих, які констатовані у рішенні Європейського суду, держава зобов’язується усунути проблеми у внутрішньому правопорядку. У випадках, коли порушення є результатом проблем конкретних законів або відсутності належного законодавства, держава на виконання рішення має внести зміни до існуючих нормативно-правових актів або прийняти відповідні закони.
Рішення Європейського суду з прав людини у більшості європейських держав є актами прямої дії, тому вони доводяться до відома судів та відповідних органів, дії яких призвели до порушення, і такі заходи є достатніми для запобігання подальшим порушенням подібного характеру. Оскільки для проведення законопроекту через парламент потрібен час, в інших державах Європи не законодавці, а найвищі судові органи, верховні чи конституційні суди відіграють основну роль в усуненні причин, які призвели до порушення прав людини у конкретній ситуації [9, с. 201].
Варто зазначити, що в європейських країнах існують різні підходи до кваліфікації юридичної природи і наслідків рішення Суду в національній системі права. Загальна тенденція є такою, що розвинуті західноєвропейські країни з усталеними традиціями демократії, високим рівнем правової та політичної культури, значним досвідом виконання рішень Суду, який вимірюється десятиліттями (наприклад, Німеччина, Австрія, Великобританія), визнають його рішення елементом передусім міжнародного права, а не елементом національного правопорядку [7, с. 7].
Тому система виконання рішень Суду в Україні істотно відрізняється від поширеної західноєвропейської практики. Зокрема, відповідно до п. 10 ч. 2 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження”, рішення Суду є виконавчим документом, який підлягає виконанню державною виконавчою службою з врахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” [5]. В Україні рішення Суду фактично має особливий статус “супер-виконавчого” документа [6, с.115].
Отже, в Україні створена система виконання рішень Європейського суду з прав людини, за якої кожне його рішення має бути обов’язково виконане державою, незалежно від будь-яких об’єктивних чи суб’єктивних обставин. Така система підкреслює те, що виконання цих рішень є насамперед елементом міжнародних політико-правових відносин між Україною та потужними європейськими політико-правовими інституціями (насамперед, Радою Європи).
Звичайно така ідеалістична картина правового гарантування виконання рішень Європейського суду не виключає практичних проблем її впровадження. Наявні певні особливості виконання рішень Європейського суду, в яких визнається порушення ст.3 Конвенції – це заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження або покарання, чим часто зловживають представники вітчизняних правоохоронних органів. Нерідко спостерігається затягування процесу перегляду справ засуджених осіб у зв’язку з рішенням Суду. При цьому людини отримує компенсацію за незаконний арешт чи інші обставини порушення її прав, але продовжує залишатися за гратами. Тому існують проблеми загального рівня правової культури відповідних владних органів. Для усунення згаданих порушень мають вживатися комплексні заходи в установах пенітенціарної системи з метою додержання стандартів, визначених Конвенцією.
Існують численні проблеми з виконанням рішень Суду щодо невиконання Україною виплат своїм громадянам у порядку надання численних соціальних пільг. У 2011 р. Суд призупинив на два роки ухвалення рішень за такими скаргами і надав владі Україні можливість виправити ситуацію. Однак, як зазначають фахівці, сьогодні значна частина рішень суду залишаються невиконаними [9, с. 201]. 
Водночас, незважаючи на наявні проблеми, з можна стверджувати, що застосування практики Європейського суду сприяє утвердженню національного судочинства як такої системи правосуддя, що відповідає міжнародним стандартам захисту прав і свобод людини. Тільки забезпечивши якісне правозастосування на національному рівні, можна скоротити кількість заяв, що надходять до Європейського суду з прав людини від громадян і тим самим покращити репутацію України на міжнародній арені.
 
Список використаних джерел:
1. Мельник М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: [навчальний посібник] / М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: “Атіка”, 2010. – 512 с. 
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua 
3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст.141 (із змінами, внесеними згідно із Законом №2952-VI від 01.02.2011 // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №10. – Ст. 68. 
4. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006р. №3477-IV. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
5. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 24. – Ст. 207.
6. Якобчук М.А. Європейський Суд у механізмі захисту прав людини / М.А. Якобчук // Правова України очима майбутніх фахівців. Збірник тез доповідей ІХ Всеукраїнської студентської конференції (Тернопіль, 16 березня 2012 року). – Тернопіль, 2012. – С. 114-116.
7. Тісногуз В. Виконання рішень Європейського суду з прав людини / В. Тісногуз // Юстініан. – 2005. – № 4. – С. 7.
8. Сайт Міністерства юстиції України. Розділ “Захист інтересів держави в європейському суді з прав людини” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/9329
9. Ківалов С. Забезпечення життєдіяльності Страсбурзького суду. Інтерв’ю Голови комітету Верховної Ради України з питань правосуддя / С. Ківалов // Право України. – 2012. – № 7. – С. 200-202. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція