...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №6
Кожна держава прагне удосконалити свою діяльність з реалізації відповідних функцій. Однією із форм такого удосконалення є проведення реформ. З часу проголошення незалежності в Україні було розроблено й прийнято низку концептуальних документів, законодавчих актів, спрямованих забезпечити реформування судової системи. Разом з тим досить часто заходи щодо судової реформи визначалися й реалізовувались без належного наукового обґрунтування, а науці відводилась роль теоретичного підтвердження вже здійсненого. 
Прийнято вважати, що особливості та перебіг здійснення реформи відображають певний рівень як загальнотеоретичної правової думки, так і стан концептуальних та доктринальних розробок цієї проблеми в юридичній науці. Тому важливо, щоб реформаторський процес розглядався як значуща наукова проблема. 
Зазвичай під судовою реформою найперше розуміється її зміст, напрямки реформування, і значно менше – механізм проведення. Це вказує на недостатній рівень осмислення управлінсько-правових проблем судового реформування. Разом із тим чи не першочергове значення для успішного проведення реформи має управлінська діяльність, що передбачає комплекс системних заходів, спрямованих на регулювання вказаного процесу. 
У ході проведення реформування варто пам’ятати, що у соціальних процесах завжди має місце реформа схоластичного та раціонального походження. Суспільство, як самодіяльне утворення, має два джерела удосконалення: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє відоме як процес самоорганізації, а зовнішнє – як процес організації. Об’єктивна багатоспрямованість еволюційних рішень вимагає відмови від силового тиску на соціальні системи. Як наголошує М.Курдюмов, досить важливо «навчитися замінювати управлінські команди, що йдуть від зовнішніх джерел на процеси самоорганізації системи, уміти збуджувати її внутрішні сили, які б швидко породжували адекватні даному соціальному середовищу структури, що тривко самопідтримуються та раціонально функціонують» [1, с. 268-270].
Прикладом певних елементів саморегуляції у вітчизняній судовій системі можна назвати реформу 1864 року. Визначальним фактором, що сприяв реформі, стала поява в адміністрації людей, здатних її підготувати і провести – чиновників-юристів, чиновників-управлінців, які, ставши суб’єктами управлінського процесу, брали участь у реформуванні і визначали його характер. Проте в ході впровадження сучасної судової реформи цей досвід не було враховано повною мірою. Хоча, як справедливо відзначають І. Коліушко та Р. Куйбіда, судова система не здатна сама себе реформувати, але думка суддівського корпусу в ході її розробки, безумовно, має враховуватись [2, с. 55]. 
Судова реформа, як і кожна державна широкомасштабна новація, потребує інформаційного забезпечення та підтримки з боку засобів масової інформації. Адже вони значно впливають на громадську думку, правову позицію громадян, формування правової культури населення тощо. Певною мірою кінцевий результат реформи також залежить від того, як суспільство сприймає закладені в основу реформи ідеї, якою мірою їх підтримує. До речі, історія впровадження судової реформи 1864 року має чимало позитивних прикладів взаємодії тодішньої преси і владних структур щодо висвітлення процесу реформування навіть за наявності офіційної цензури. 
Не викликає сумніву, що рівень довіри суспільства до судової влади потребує постійного адекватного реагування з боку самої судової влади. Вона має презентувати свою діяльність через комунікативну функцію, тобто діяти транспарентно. Транспарентність судової влади визначають як сукупність засобів та способів, що дозволяють інформувати населення про існування судових інстанцій, прийняті судові рішення, порядок діяльності судових органів та органів суддівського самоврядування [3, с. 228]. Варто додати, що одним із напрямків транспарентності має стати інформування суспільства й про реформування судової системи, починаючи від обґрунтування його необхідності і завершуючи оцінюванням впровадження реформи та її подальших перспектив.
У ході проведення судової реформ має застосовуватись системний підхід, тобто мова йде про так звані системні реформи. Системна реформа – це комплекс поступових змін, які забезпечують перехід суспільної системи від одного якісного стану до іншого, що є більш прогресивним, здійснюється мирним шляхом, послідовним залученням все більшої маси населення, яка більш активно утверджує себе як суб’єкт суспільного розвитку, та більшого спектру самих змін. При системному реформуванні всі складові реформи охоплені єдиною реформаторською ідеологією, зміни мають послідовний характер, здійснюються поетапно і поступово. У цьому сенсі слушним є зауваження науковців про те, що коли не вдається реалізувати повномасштабну судову реформу, то варто виділити в ній окремі пріоритети і втілювати їх почергово, відповідно до єдиного стратегічного плану. 
На важливості системних змін у сфері судового реформування наголошує і В. Онопенко, відзначаючи, що вдосконалення правосуддя може бути забезпечене лише за рахунок внесення системних змін, що мають стосуватися як судоустрою, так і судочинства [3, с. 2]. Якість системної реформи оцінюється за різними показниками, але найбільш часто використовуються соціальні наслідки для людини або форма та рівень взаємодії між системою державної влади і населенням. Названі показники є актуальними й при оцінюванні судової реформи.
Процес реформування має здійснюватися на основі певних загальних засад, тобто принципів реформування у судовій сфері. Варто визначити такі загальні принципи управління процесом реформування: системний взаємозв'язок із іншими державними реформами, поєднання державних і самоврядних засад, наукове підґрунтя її проведення судової, чіткий розподіл функцій та повноважень між органами судової влади, іншими державними органами, громадськими формуваннями, повноваження яких мають пряме відношення до судової діяльності тощо.
На основі вищеназваних принципів можливо визначити етапи впровадження реформи. Перший етап – початковий або підготовчий. У ході його має здійснюватися підготовка до процесу реформування, яку визначатимуть наступні заходи: всебічне вивчення стану функціонування судової системи на тлі соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку держави, наукове обґрунтування необхідності проведення реформи, розроблення і затвердження концепції реформування та вироблення конкретних заходів щодо втілення даної концепції в життя. Безумовно, що це спільна робота органів усіх гілок влади, науковців, самоврядних органів тощо.
Другий етап – правотворчий. На даному етапі має відбуватись правотворча діяльність компетентних державних органів зі створення правових норм і нормативно-правових актів. Звичайно, що це діяльність профільних комітетів Верховної Ради України, створення та діяльність робочих груп щодо розроблення відповідних законопроектів, робота самого парламенту щодо їх обговорення та прийняття. Цей процес має відбувався за участю широких верств громадськості, із залученням засобів масової інформації, проведенням роз’яснювальної роботи, круглих столів, семінарів, конференцій тощо. Важливо, щоб владні структури дали рівне право участі у цьому процесі опозиції, що не тільки уможливить покращення процесу реформування, а й сприятиме посиленню авторитету влади. Пасивність громадськості, зайняття позиції стороннього спостерігача часто приводить до того, що будь-яка реформа сприймається як реформа для влади. До речі, не менш важливим фактором є встановлення зворотного зв’язку між владою і громадськістю, бачення громадськістю реакції владних структур на її пропозиції, чого можна досягти шляхом обговорення та коментування надісланих пропозицій, рекомендацій конференцій представниками відповідних владних структур, фахівцями у засобах масової інформації, на веб-порталах, під час проведення телемостів тощо. 
Третій етап – це етап впровадження реформи. Процес впровадження, за необхідності, може здійснюватися поступово. Якщо це відбувається таким чином, важливо чітко визначити мету і завдання кожного із етапів, простежити взаємозв’язки між ними, володіти інформацією про досягнуті результати з метою корегування наступних дій. Моніторингу ходу впровадження реформи варто приділяти важливе значення. Це один із факторів, що забезпечить успішний процес її проведення, дасть змогу оперативно реагувати на певні проблеми і недоліки тощо.
Як свідчить практика, під час впровадження національних реформ у різних сферах життя саме цей етап був недостатньо відпрацьований, що призводило до самоплинного процесу проведення реформи, нівелювання її ідей та недосягнення результатів. Хід впровадження реформи також має бути відомий громадськості, широко висвітлюватись, коментуватись, обговорюватися в інформаційному просторі. Але для адекватного оцінювання процесу реформування необхідно виробити відповідні критерії його ефективності, що містили б оцінку досягнення мети і виконання поставлених завдань, діяльності відповідних державних органів, рівня її впровадження громадськістю, міжнародною спільнотою тощо. Саме на цьому етапі важлива взаємодія і співпраця всіх гілок влади, органів самоврядування, громадських структур. Звичайно, важлива роль відводиться судовій владі, яка у взаємодії з іншими гілками влади і втілює саму реформу в життя, і оцінює її ефективність, і вказує на необхідність коригування вказаного процесу. 
Останній етап варто визначити як етап корегування. Після відповідного оцінювання стану впровадження реформи, її позитивних рис і недоліків досить важливо оперативно провести корегування процесу реформування, визначити конкретні заходи, необхідні для ліквідації певних недоліків, спрогнозувати значення їх застосування та визначити пріоритети розвитку судової системи в майбутньому. На даному етапі важливо, щоб реформа не перетворилась у контрреформу, за якої нівелюються визначальні ідеї реформування. Це може бути і спеціально спланованим кроком, а може виникнути спонтанно, в ході роботи над заходами кореляції. Тому в ході їх впровадження варто не відходити від основної ідеї реформи, а заходи спрямувати в таке русло, щоб вони сприяли успішному досягненню її результатів.
Недосконалість концептуального бачення реформування судової системи часто породжує непослідовність, невиправдане зволікання, поспішність у її проведенні. Судова реформа час від часу ставала заручницею різних політичних сил. Хоча в ідеалі вона має ґрунтуватися на чіткій науково обґрунтованій стратегії. Тому досягнення якісних результатів судової реформи неможливе без цілеспрямованої та узгодженої роботи науковців над усіма її аспектами, у тому числі й теоретико-методологічним. Саме такий підхід сприятиме виробленню цілісної доктрини реформування та успішному проведенню судової реформи.
 
Список використаних джерел:
1. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискус: Оновлення методологічної культури / В.С.Лук’янець, О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська. – К.: Четверта хвиля, 2000. – 300 с.
2. Коліушко І.Б. Пріоритети судової реформи на сучасному етапі / І.Б. Коліушко, Р.О.Куйбіда // Право України. – 2010. – № 5. – С. 55-63.
3. Овсяннікова О. Транспарентність судової влади: поняття та зміст / О. Овсяннікова // Вісник академії правових наук України. – 2004. – № 4 (55). – С. 228-237. 
4. Онопенко В.В. Вдосконалення правосуддя можна забезпечити лише за рахунок внесення системних змін / В.В. Онопенко // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – №10 (122). – С. 2-5. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція