... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №5
В умовах інтеграції України до Європейського Союзу дедалі актуальнішим стає питання необхідності створення чіткої системи запобігання злочинам, оскільки вона має стати ефективним засобом протистояння злочинності. Саме профілактика протиправної поведінки є дієвим шляхом боротьби зі злочинністю. Пріоритетне використання запобіжних форм дозволяє вирішити питання протидії злочинності з найменшими витратами для суспільства, зокрема, не застосовуючи в повну силу складного механізму кримінальної юстиції й без застосування такої форми державного примусу як кримінальне покарання. Зазначимо й той факт, що в процесі запобігання криміногенні фактори можуть піддаватися впливу, коли вони ще не набрали сили, і саме тому їх простіше усунути. Це, безсумнівно, сприяє зниженню рівня державних витрат на управління сферою правопорядку й безпеки.
Запобігання злочинності – найбільш гуманний спосіб впливу на криміногенну обстановку в суспільстві. Впливаючи на особистість злочинця, умови і обставини, сприяючі формуванню й реалізації злочинного задуму, арсенал превентивних засобів дозволяє переривати злочинну діяльність, що планується або вже розпочату, не допустити настання шкідливих наслідків від посягань на суспільні відносини.
На сьогодні цілісна й уніфікована в рамках єдиного нормативно-правового джерела система запобіжних засобів відсутня. Запобігання злочинам здійснюється на основі суспільних відносин, що регламентуються різними галузями права. Велика частина норм запобіжно-профілактичного характеру міститься й у нормах кримінального, пенітенціарного, кримінально-процесуального й адміністративного законодавства. Головним завданням у формуванні запобіжної системи є створення міцного правового фундаменту для її функціонування. Однією з вагомих, заслуговуючих на особливу увагу й найбільш популярних в наукових колах є теза про те, що правові витоки превентивної діяльності повинні містити в собі одноманітну і взаємопов’язану сукупність правових норм, що створює самостійну галузь права.
Початок наукової дискусії про необхідність створення такої галузі був покладений наприкінці 60-х років минулого сторіччя, тобто в період, коли запобіжно-профілактична діяльність у нашій державі, за сьогоднішніми оцінками вчених, здійснювалася на вельми високому рівні.
Потреба в реформуванні законодавства про протидію злочинності тоді пояснювалася фактом, що ізольовані один від одного розвитки теорії кримінального закону, кримінально-правової соціології й кримінології, профілактичної діяльності без їх синтезу в доктрині політики боротьби зі злочинністю сприяють дедалі більшій роз'єднаності заходів дії, що реалізуються державою, на протиправну поведінку [1, с. 23-24].
Боротьба зі злочинністю на той час уже традиційно сприймалася як єдність правоохоронної й запобіжної діяльності, що вимагало розроблення і законодавчого закріплення уніфікованих організаційних заходів, включаючи інформаційно-аналітичне й інше ресурсне забезпечення, координацію зусиль різних суб'єктів, програмно-цільове планування, з урахуванням специфіки обох напрямів протидії злочинності.
У рамках удосконалення законодавства про боротьбу зі злочинністю йшлося, у першу чергу, про підготовку закону про комплексну запобіжно-профілактичну діяльність у боротьбі зі злочинністю, який повинен був лягти в основу системи законодавства боротьби зі злочинністю. Передбачалося, що в цьому законі або паралельно знайдуть відображення питання організації боротьби зі злочинністю, або норми кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового права й інших нормативних актів, що мають антикримінальну спрямованість, безпосередньо кореспондуватимуться з ним [2, с. 38-40].
У сучасній демократичній Україні ідея про розроблення основоположного нормативного акта, присвяченого регулюванню суспільних відносин у сфері запобігання, відродилася знову. При цьому посилання, що визначають необхідність створення такого правового акта, аналогічні таким, що існували тридцять років тому: це наявність численної, розрізненої, а головне, суперечливої групи норм профілактичного характеру, розкиданих по різних галузях права й нормативних актах. Не дивлячись на багаторічні серйозні дослідження у сфері оптимізації правового регулювання запобіжної діяльності, однозначної відповіді на питання, який напрям систематизації “профілактичного” законодавства найбільш прийнятний, з урахуванням реальних умов розвитку нашої держави, на сьогодні не існує. Не так давно, у середині 90-х років XX ст., у результаті наполегливої й плідної праці українських учених була вироблена позиція, що укладає в концентрованому вигляді логічно й об'єктивно аргументовані уявлення про структуру і зміст системи профілактичного законодавства. Практично загальновизнаною є точка зору, що обґрунтовує ухвалення одноманітного законодавчого акта, що встановлює цілі, завдання, принципи законодавства про запобігання злочинам, зміст цього законодавства, основні види, методи, форми профілактики, суб'єкти й основи їх компетенції, що є орієнтиром, стандартом запобіжного реагування [3, с. 84-92.].
Дослідникам, які слушно вважають, що законодавча регламентація сфери запобігання злочинам повинна починатися із закріплення основоположних аспектів цієї діяльності, необхідно встановити, яка частина профілактики на сьогодні об’єктивно вимагає застосування правових регуляторів. Уявляється, що профілактику злочинів слід розглядати з двох позицій.
1. Як своєрідну функцію всієї соціальної системи, що відповідає за її стійкість, плідний розвиток і направлену на перешкоджання процесам саморуйнування. З урахуванням такого підходу, у структурі запобігання злочинам виділяється рівень загальної соціальної профілактики. Межі загально-соціальної профілактики розмиті, вона не роздільна від будь-якої діяльності, направленої на етичний, фізичний розвиток людини, на створення і збереження сприятливого середовища для існування, на духовне вдосконалення суспільства. Ефективність загальносоціальної профілактики залежить від дієвості соціальних норм, що утвердилися в суспільстві, які є основним профілактичним інструментарієм. Включене в систему соціальних норм права, також будучи одним із засобів загальносоціальної профілактики, займає серед них пріоритетне місце, оскільки на відповідність праву, як правило, орієнтовані інші соціальні регулятори (релігійні, етичні норми). Законодавчо врегулювати сферу загальносоціальної профілактики в цілому, установити її принципи, завдання, систему засобів і суб’єктів безглуздо, це рівнозначно спробі укласти всі процеси суспільного життя в жорсткі правові рамки й підпорядкувати їх меті профілактики злочинів.
2. Як вид суспільних відносин, сферу діяльності. У цьому контексті прийнято розглядати загальну, спеціальну й індивідуальну профілактику – рівні запобігання злочинам, за своїми властивостями доступні правовій дії. Нормативна база загального й спеціального запобігання злочинам активно розвивається останніми роками. При цьому практика визначила найбільш оптимальну форму загального й спеціального профілактичного законодавства. Проте інкорпорація норм законодавства про загальну й спеціальну профілактику в єдиний правовий акт відразу ж ускладнить їх реалізацію. Відчутний недолік правової регламентації виявляє індивідуальна профілактика злочинів. При цьому відомі форми профілактичної роботи не застосовуються, або тому що нормативно не закріплені (профілактичний облік), або через відсутність правового механізму реалізації (адміністративний нагляд), або з інших причин. Виходить, що саме на активізацію індивідуального запобігання повинно бути, у першу чергу, направлено вдосконалення правових основ профілактики злочинів.
Крім описаних підходів до створення правової бази запобігання злочинам, існує ще один спосіб вирішення цього питання – зі зверненням до такої форми правового регулювання як правовий режим. Аналіз проблеми законодавчої регламентації сфери запобігання злочинам крізь призму правового режиму має свої переваги. По-перше, спрямованість правового режиму на впорядкування окремих відособлених явищ, процесів і т.д. забезпечує достатньо чітко обмеження предмета регулювання. Локальність правового режиму дозволяє навіть у сфері загальносоціальної профілактики виділити види суспільних відносин, «сприятливі» до дії правових засобів (наприклад, сферу участі громадян у забезпеченні правопорядку). По-друге, застосування правового режиму дозволяє враховувати цілі запобігання злочинам при нормативній регламентації сфер соціального життя, існуючих галузей права, що є предметом. По-третє, правовий режим орієнтує на першочергову нормативну висвітленість заходів запобігання злочинам, заснованих на введенні обмежень прав громадян, залишаючи, по необхідності, упорядкування інших профілактичних засобів законами суспільної саморегуляції.
Вивчення тих, що затвердилися сьогодні в Україні, підходів до організації запобіжної діяльності, ступеня й форми висвітлення питань профілактики в нормативно-правовому матеріалі свідчить, що, на відміну від утворення уніфікованого основоположного профілактичного законодавства, яке втілює один з перспективних напрямів удосконалення запобіжно-профілактичної діяльності, правові режими вже сьогодні мають широке застосування в практиці протидії криміналізації суспільних відносин і недопущення вчинення протиправних діянь.
Правовий режим запобігання злочинам розуміється нами як особлива форма правового регулювання суспільних відносин у сфері запобігання злочинам, яка ґрунтується на принциповому переважанні правообмежуючих правових засобів й застосовується для надання казуальної нормативно-регулятивної дії на явища, процеси, відносини, що виникають у сфері запобіжної діяльності, з урахуванням їх специфіки, цінності або небезпеки для суспільства.
Отже, на сьогодні в Україні досі мають місце значні проблеми із запобіганням злочинам. Звісно, існують певні тенденції до зниження криміногенної обстановки на території нашої держави, але вони незначні. Питання запобігання злочинам є доволі актуальним і цікавим для правоохоронців, адже набагато краще запобігти злочину, ніж потім пожинати його наслідки.
 
Список використаних джерел:
1. Криміналістика / За ред. В.Ю.Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 728 с.
2. Александров Ю.В. Кримінологія: Курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С.Семаков. – К.: МАУП, 2002. – 295 с.
3. Даньшина І.М. Кримінологія: Загальна та Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / Л.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. І.М.Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
4. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник / М.В.Корнієнко, Б.В.Романюк, І.М.Мельник та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
5. Космынина П.В. Правовой режим предупреждения преступлений: [монография] / П.В.Космынина. – М.: ВНИИ МВД России, 2005. – 74 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція