... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №4
Питання правового врегулювання особливо охороняємих територій та об’єктів було предметом дослідження як в вітчизняній, так і іноземній юридичній науці. Але, проблеми правової охорони біосферних заповідників в сучасних умовах набувають особливої гостроти. На сьогодні змінено або знищено 65% угрупувань та екосистем планети.
Україна займає лідерство серед країн Європи за площею еродованих земель (близько 30 відсотків сільськогосподарських угідь). Така ситуація впливає і на співвідношення площі природної рослинності на одну людину, яка є найменшою і становить лише 0, 35 га. Площа заповідних земель України в 2,5 рази менша від середньоєвропейської. І, навпаки, забрудненість атмосферного повітря в чотири рази більша на одного мешканця [1]. 
Значно погіршує ситуацію як те, що існують суттєві недоліки діючого природоохоронного законодавства, так і те, що продовжує поглиблюватись протистояння двох напрямків можливого використання територій біосферних заповідників – збереження та розвитку первинних природних ландшафтів і рекреаційне використання його природних ресурсів. Протиріччя та неузгодженість цілої низки питань правового режиму біосферних заповідників потребують дослідження та аналізу, з метою його удосконалення та приведення у відповідність до міжнародних екологічних стандартів, які діють в цій галузі.
Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд», біосферні заповідники це природоохоронні установи міжнародного значення, які включаються до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» [2]. Оскільки території біосферних заповідників підлягають зонуванню, то відповідно до кожної зони встановлюється дифірінційований правовий режим. Останнім часом зроблено декілька спроб щодо внесення змін до діючого Закону. Всі зазначені зміни стосуються режиму використання буферних зон та зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників. А, саме, пропонується впровадження на цих територіях мисливства. Така зміна законодавства суперечить природі та меті створення біосферних заповідників, тягне за собою нехтування цілями щодо збереження та відновлення природних ландшафтів та систем. Правовий режим буферної зони визначається у відповідності із режимом, встановленим для охоронних зон природних заповідників. Відповідно полювання, рибальство та інші види спеціального використання та агресивного антропогенного впливу в межах цієї території заборонені. 
У зоні антропогенних ландшафтів передбачається традиційне землекористування, лісокористування, рекреація та інші види господарської діяльності. Мисливство ж в межах цієї території забороняється. В законопроекті пропонується введення мисливства в зазначених зонах в якості «мисливського туризму» як однієї з форм рекреаційної діяльності. 
Слід зазначити, що саме поняття «мисливського туризму» суперечить природі поняття «рекреації», оскільки остання передбачає відновлення психофізичних сил організму людини. Якщо зазначене відновлення здійснюється за допомогою позитивного впливу природних ресурсів, то мова йде про використання рекреаційних природних ресурсів. У випадку «мисливського туризму», використовується саме тваринний світ як рекреаційний ресурс. Але поєднання мети добування диких тварин в процесі полювання з відновленням психофізичних сил організму суперечить гуманістичному та морально-етичному складу людини як біологічного індивіду. Адже мова йде про знищення інших живих організмів, яке повинно благотворно вплинути на фізичний та психічний стан людини-мисливця, здійснити його екологічне виховання.
Крім того, слід враховувати кількісні та якісні показники щодо природоохоронних екосистем і фауни України. Адже території природно-заповідного фонду складають трохи більше ніж 2% чисельності українських земель, межі мисливських угідь поширюються до 80% країни, а чисельність мисливських тварин скорочується великими темпами.
Відповідно до цього, зміни правового режиму природно-заповідного фонду можливо допустити виключно на підставі всебічного міжнародного експертного дослідження цієї проблеми. Беручі до уваги погіршуючийся стан флори та фауни в межах біосферних заповідників, актуальним постає питання вдосконалення діючого природоохоронного законодавства щодо посилення заходів охорони та збереження унікальних природних компонентів та первозданних екологічних комплексів. 
 
Список використаних джерел:
1. Національна стратегія зміцнення фінансової стійкості природоохоронних територій України. Глобальний екологічний фонд; Програма розвитку ООН в Україні; Державна служба заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www/cbd/int/database/attachment/?id=629.
2. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 №2456-XII // Голос України від 25.07.1992. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція