... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №4
Проблема взаємовідносин «людина-природа» є нині чи не найважливішою як для України, так і для світу в цілому. За останні 50 років різко зросла занепокоєність учених, політиків, широких верств населення станом навколишнього середовища. Очевидно, що проблеми навколишнього природного середовища не можуть бути розв’язані в межах національних кордонів. Світова спільнота протягом ІІ половини ХХ століття намагалася виробити інструменти міжнародної співпраці. В. Оскольський до таких інструментів відносить: сукупність міжнародних екологічних угод, глобальний екологічний фонд, міжнародні екологічні стандарти, міжнародні квоти на викиди парникових газів, міжнародну торгівлю квотами на їх викиди, міжнародні квоти на використання природних ресурсів, інституційні структури, які забезпечують дієвість інструментів міжнародної екологічної політики [1, с. 4]. Безумовно дані інструменти є дієвими, проте актуальним залишається питання створення Екологічної Конституції Землі (далі – ЕКЗ) - міжнародного нормативно-правового акту екологічної безпеки Землі. Ідея ЕКЗ складається з двох частин: дефінітивної і регуляторної. Дефінітивна – це писана Екологічна Конституція, яка б визначала допустимі норми економіко-екологічної поведінки усіх держав в інтересах виживання і процвітання людства в ХХІ ст. Друга частина цієї ідеї, регуляторна, полягає в тому, що необхідно створити під егідою ООН спеціальні органи для регулювання і контролю за дотриманням норм ЕКЗ [2]. Виникає актуальне питання: «Які саме принципи поводження з довкіллям мають бути закріплені в дефінітивній частині ЕКЗ?».
Одним з головних принципів, за нашим переконанням, є принцип правового забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Гармонійність взаємодії суспільства й природи – об’єктивно існуючий зв’язок суспільства й природи, який передбачає узгоджену діяльність людей відносно природи з додержанням законів останньої, екологічно сприятливої експлуатації природних ресурсів, їх відтворення й охорони. Він є провідним та становить основу формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства та природи. Гармонія припускає, що складові частини системи являють собою суттєву єдність. В.Л. Мунтян підкреслює, що не можна заперечувати суперечності технічного прогресу з природою, яка полягає не в тому, що техніка руйнує природу, вона допомагає людині створювати з природних ресурсів матеріальні блага і водночас руйнує поле свого застосування – природу. Чи можливо поєднати інтереси техніки з інтересами природи? Ніяких своїх інтересів природа не має. Так звані інтереси природи – це інтереси людини. Щоб людина змогла завжди задовольняти їх, природа повинна бути збережена. Зруйновані природні ресурси, забруднене навколишнє середовище створюють непередбачені труднощі для майбутнього розвитку суспільства, а також науково-технічного прогресу [3, с. 26]. Виходячи з даної позиції, можна зробити висновок, що гармонізація відносин між людиною і природою повинна бути спрямована на мінімалізацію експлуатації природних ресурсів задля збереження їх для наступних поколінь, попередження погіршення стану екології внаслідок діяльності людини. Але це лише один з компонентів, оскільки слід враховувати ще й ефективність використання природних ресурсів як важливий елемент гармонізації та інші, не менш важливі, складові. За переконанням Г.В.Анісімової гармонізація суспільства і природи містить наступні компоненти: раціональне природокористування, оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів, рівень здоров’я населення, стан трудового потенціалу та ін. [4 , с.15]. Отже логічно можна дійти висновку, що принцип гармонізації є універсальним та узагальнюючим, включає в себе ряд принципів охорони довкілля. Даний принцип обов’язково має бути закріплений в ЕКЗ.
Слід зазначити, що офіційно припис щодо гармонізації відносин між людиною і довкіллям міститься у ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», хоча стаття 3 «Основні принципи охорони навколишнього природного середовища» безпосередньо не закріплює даного принципу, спрямована на визначення спеціальних принципів екологічного права, що базуються на загальноправових принципах. Але преамбула містить наступну дефініцію: «Україна здійснює на своїй території екологічну політику спрямовану на досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів» [5]. Стаття 3 ЗУ повинна, на нашу думку, мати іншу назву: «Основні принципи гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою», оскільки принципи охорони довкілля – це компонент принципу гармонізації. Отже, на нашу думку, слід офіційно закріпити визначення поняття «гармонізація взаємодії суспільства і природи» та відповідний принцип з обов’язковим тлумаченням змісту як його самого, так і його складових компонентів на рівні національного законодавства і в ЕКЗ, уніфікувавши дані поняття для світової спільноти.
Науково-практичний коментар до ЗУ «Про навколишнє природне середовище» не розкриває визначення «гармонійної взаємодії суспільства і природи», а лише визначає поняття «раціональне використання природних ресурсів», яке юридично не закріплено. А необхідність юридичного закріплення наявна, бо принцип раціонального використання природних ресурсів – один з головних компонентів принципу гармонізації. Термін «раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів» означає досягнення максимальної ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище, можна говорити про максимальну ефективність використання природних об’єктів, при одночасному зниженні на них техногенного навантаження. Виходячи з даного положення можна дати наступне визначення: під раціональним природокористуванням розуміють форми та методи природокористування, що забезпечує необхідні умови існування людства та отримання матеріальних благ із навколишнього середовища без заподіяння істотної шкоди її стану [6, с.12]. 
Принцип правового забезпечення раціонального та ефективного використання природних об’єктів власниками та користувачами – принцип одержання найбільшого ефекту від господарської експлуатації природних об’єктів з мінімальними затратами та урахуванням законів природи, дотримання екологічних вимог, нормативів, стандартів [7, с. 48]. На думку В.О. Джугана раціональне використання та ресурсозбереження зобов’язує застосовувати комплексний підхід до їх використання. Забезпечення раціонального використання можливе в результаті основних принципів права природокористування та принципів раціонального природокористування, які становлять основоположні вимоги чинного екологічного законодавства України. До принципів раціонального природокористування О.В. Джуган відносить: облік природних ресурсів, планування використання природних ресурсів і їх відтворення; науково-обґрунтоване залучення природних ресурсів до господарського обороту; дотримання екологічних вимог під час використання природних ресурсів; зростання рівня свідомості і еколого-правової культури громадян [8, с. 419]. Закріплення в ЕКЗ та в національному законодавстві принципу раціонального природокористування та його складових дозволить забезпечити високу ефективність за низьких витрат у результаті науково обґрунтованого нормування використання природних ресурсів та збереження коштів на природоохоронні заходи. Виникає питання: «Як сприяти реалізації даного принципу в разі його юридичного закріплення в ЕКЗ?». Л.М. Качаровська зазначає, що важливою складовою системи управління та регулювання раціонального природокористування є планування, що передбачає: забезпечення і покращення умов існування людського суспільства; максимальне використання всіх необхідних природних ресурсів (на нашу думку, слід збалансовано, а не максимально використовувати ресурси довкілля); передбачення і усунення можливих шкідливих наслідків виробничих процесів людської діяльності. До важливих умов правильного використання природних ресурсів належать: вивчення законів природи і її компонентів в їх взаємодії, визначення потенційних можливостей природного середовища, передбачення природних процесів під впливом господарської діяльності людини [9, с. 209].
Підкреслимо, що поняття раціональності використання природних ресурсів слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об’єкт має свої специфічні риси, притаманні тільки йому [4, с. 16].
Отже, проблеми навколишнього природного середовища не можуть бути розв’язані в межах національних кордонів. Необхідним є прийняття Екологічної Конституції Землі як кодифікованого нормативно-правового акту екологічної безпеки. Перша частина даної Конституції має закріпити основні принципи збереження навколишнього природного середовища. Основним принципом є принцип гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою. Визначення даного поняття є лише на доктринальному рівні і законодавчо не закріплено в законодавстві України та в міжнародних актах. Стаття 3 ЗУ має бути перейменована, оскільки закріплює принципи гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою, а не лише принципи охорони. Принцип раціонального природокористування, як один з компонентів принципу гармонізації, є багатогранним та комплексним. Саме закріплення цих принципів як провідних, фундаментальних дасть змогу вирішити ряд нагальних екологічних проблем на рівні міжнародного співробітництва. Удосконалення національного законодавства шляхом адаптації його до норм ЕКЗ виключить неоднозначне трактування принципів охорони довкілля, сприятиме реалізації норм права, покращенню навколишнього природного середовища.
 
Список використаних джерел:
1. Оскольський В. Раціональне природокористування - важлива умова ноосферного розвитку України [Текст] / В. Оскольський // Економіка України. - 2011. – № 11. – С. 4-13
2. Туниця Ю.Ю. Схаменіться, бо за 40 років вимремо. – Західна інформаційна корпорація, 2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2012/03/21/340061 
3. Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування / В.Л. Мунтян. – К.: вид.-во Київського університету, 1973. – 180 с. 
4. Екологічне право України: [ підруч. для студ. Юрид. спец. Вищ. Навч. закл.] / за ред. А.П.Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2009. – 328 с.
5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 №1264-XII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1264-12
6. Науково-практичний коментар Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятого 25.06.91. № 1264-ХІІ зі змінами і доповненнями станом на 09.02.06. / За загальн. ред. О.М. Шуміла. – Х.: «Фактор», 2006. – 592с.
7. Чаусова Л. Система принципів екологічного права України [Текст] / Л. Чаусова // Право України. – 1996. – № 8. – С. 47-49.
8. Джуган В.О. Окремі питання правового регулювання раціонального природокористування в Україні [Текст] / В.О. Джуган // Держава і право. – 2010. – № 49. – С.415-421.
9. Качаровська Л.М. Планування раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища: регіональний аспект [Текст] / Л.М. Качаровська // Вісник Хмельн. Інст.. регіонального управління і права. – 2002. – № 3. – С. 207-215. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція