... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №1
Характеризуючи загальні умови провадження попереднього слідства (глава IX КПК УСРР 1922 р., розділ 9 КПК 1927 р.), законодавець визначав, що провадження попереднього слідства обов'язково:
1) в усіх справах, що розглядаються губернськими судами і трибуналами;
2) в усіх інших справах попереднє слідство і окремі слідчі дії робляться за особливою кожного разу постановою народного судді або за пропозицією прокурора.
Для ведення розслідування досудової стадії встановлювалася посада «слідчого», який був працівником правосуддя, а не карного розшуку. У обов'язок слідчого входили допити підсудного і свідків і оформлення свідчень у вигляді протоколів допиту. Зазвичай це робилося після того, як працівники карного розшуку завершували свій етап роботи. Судові слідчі також збирали і аналізували речові докази, забезпечували експертизу і узагальнювали результати у вигляді обвинувального висновку. Підбірка документів за результатами попереднього слідства (зазвичай це був важкий том) допускалася в якості доказу на суд і служила основою для судового засідання. Наслідуючи французьку модель «судового слідчого», радянська влада розміщувала слідчих у будівлях судів і робила суддів відповідальними за їх роботу. В той же час, оперативна діяльність слідчих по розробці справ знаходилася під наглядом прокурора. Впродовж 20-х років таке подвійне підпорядкування слідства, характерне також для пізнього періоду царизму, викликало немало суперечок. Врешті-решт, в 1928 р. слідчі перейшли у виняткову юрисдикцію прокуратури. На практиці, навіть до цього рішення, на більшій частині території країни слідчі вже служили в якості заступників прокурорів. При великій кількості роботи і дефіциту персоналу прокурори стали використовувати слідчих для виконання багатьох обов'язків, наприклад, для розгляду скарг громадян. В результаті цього більше трьох чвертей робочого часу слідчих було зайнято діяльністю, не пов'язаною з розробкою кримінальних справ. 
Вказувалося, що слідчий, якщо визнає матеріал дізнання, що надійшов до нього, досить повним і справу досить роз'яснену, має право не проваджувати попереднього слідства або ж обмежитися виконанням окремих слідчих дій. При цьому слідчий зобов'язаний був виконати наступні слідчі дії, які, в усякому разі, є обов'язковими: 1) пред'явлення обвинувачення обвинуваченому; 2) допит обвинуваченого, 3) складання обвинувального висновку.
Далі слідчий, отримавши відомості або матеріали про здійснений на його ділянці злочин, що вимагає попереднього слідства, зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства, склавши про те постанову, копія якої негайно спрямовується до прокурора. З моменту початку попереднього слідства органи дізнання мають право діяти у цій справі не інакше, як за дорученням слідчого. При провадженні попереднього слідства, слідчий зобов'язаний був з'ясувати і досліджувати обставини, як викривальні, так і реабілітують обвинуваченого, а рівно усі обставини, які як посилюють, так і пом'якшують ступінь і характер його відповідальності.
Слідчий повинен був спрямовувати попереднє слідство, керуючись обставинами справи, у бік якнайповнішого і усебічного розгляду справи. Слідчий не мав права відмовити обвинуваченому або потерпілому в допиті свідків і експертів і у зборі інших доказів, якщо обставини про встановлення яких вони клопочуть, можуть мати значення для справи. У разі відмови в клопотанні, порушеному обвинуваченим або потерпілим про виконання слідчої дії або про встановлення якої-небудь обставини, слідчим мала бути мотивована постанова, що складалася, з вказівкою підстави відмови. Вказані норми, на наш погляд, були достатньо демократичними (інша справа, що ці і інші самі по собі цивілізовані положення кримінально-процесуального закону далеко не завжди виконувалися на практиці). Дані, здобуті попереднім слідством, могли підлягати публічному оголошенню лише в тому об'ємі, в якому слідчий визнавав це за можливе; публікація даних попереднього слідства, без дозволу слідчого, переслідувалася згідно із законом (ст.118 КПК 1922 р.).
Попереднє слідство мало бути закінчене впродовж двох місяців з дня оголошення підозрюваній особі постанови про притягнення його в якості обвинуваченого. При неможливості закінчити слідство в 2-місячний термін, слідчий повідомляв прокурора про причини, що затримують закінчення слідства.
Законом дозволялося сполучати в одному слідчому провадженні лише справи за обвинуваченням декількох осіб в співучасті в скоюванні одного або декількох злочинів, або ж у разі здійснення однією особою декількох злочинів однорідних або пов'язаних між собою єдністю наміру. Нагляд за провадженням попереднього слідства здійснювався прокурором, який мав право знайомитися з актами попереднього слідства і давати вказівки слідчому про напрям і доповнення слідства. Вказівки, зроблені прокурором, були обов'язкові для слідчого. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція