... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №1
Сучасні потреби інтеграції України у європейський політико-правовий простір актуалізують всебічні дослідження історичних коренів європейського права. Через об’єктивні причини українська юридична наука приділяє незрівняно меншу увагу становленню та розвитку права народів інших континентів, а тим паче – африканського континенту, з яким контакт історії українського права був мінімальним. Водночас усвідомлення багатогранності права як високої цінності усього людства спонукає з певним інтересом споглядати його зародження у найрізноманітніших формах. Цікавим у цьому контексті видається звернення до правового досвіду африканського народу Конго, основу якого складають його національні правові звичаї.
Африканський народ Конго є одним із найчисельніших народів африканського континенту. Більшість його представників проживають на території сучасних держав Народної Республіки Конго та Демократичної Республіки Конго (до 1997 р. – Заїр) [1, с. 253-254]. У 1482 р. у гирло річки Конго прибули португальські кораблі на чолі з Діогу Каном, із чого розпочалась європейська колонізація території народу Конго. Варто відзначити, що прихід європейців на ці землі зовсім не зумовив початок державотворчих процесів, адже на той час вже існували тамтешні держави Лоанго, Теке та ін [2].
Довгі роки європейської експансії, конфлікт ментальностей, стандартів моралі та навіть релігій не міг не позначитися на тенденціях правового розвитку народу Конго. Як-не-як, звичаєве право цього народу в значній частині зберегло свою актуальність і в сьогоденні. Водночас у процесі історії чимало правових звичаїв Конго втратили чинність. Метою цієї публікації є аналіз звичаєвого права Конго, насамперед, в історико-правовому вимірі, що може бути здійснено шляхом розгляду найбільш яскраво виражених правових звичаїв цього народу, до яких віднесемо: спадкування трону племінником, торгівлю рабами, канібалізм і випробування отрутою.
Спадкування трону племінником. У XIV-XVIII ст. в Африці існувала монархічна держава Конго (у літературі її часто називають «Королівством Конго» [3], однак правильність використання терміну «королівство» щодо середньовічної держави в Африці викликає певні наукові дискусії), територія якого охоплювала землі сучасних держав Народної Республіки Конго, Анголи (її північну частини) та Демократичної Республіки Конго (її західну частину). Згідно з легендами її засновником став вождь Ними-а-Лукені (відомий також під іменем Нтіні Відні). 
Правитель цієї держави носив титул «маніконго». Тогочасне звичаєве право не допускало спадкоємності за прямою лінією споріднення. Інакше кажучи, наступниками «маніконго» могли бути або його брати, або сини його сестер (цей варіант практикувався частіше) [4]. Таким чином, не відбувалось монополізації влади від покоління до покоління, однак трон знаходився у володінні одного правлячого роду, переходячи побічними гілками споріднення. Очевидно, цей правовий звичай мав на меті усунути можливість дискримінації якоїсь із гілок правлячої династії, оскільки кожен наступний правитель так чи інакше був нащадком давнього предка – першого «маніконго». Крім того, таких підхід був зумовлений традиціями родового ладу, які були актуальними на території Конго навіть в умовах існування феодальної держави.
Торгівля рабами. Рабство як правовий інтститут був відомий людству від найдавніших часів. Із розвитком європейських завювань на території Африки притік товару на ринок работоргівлі набрав величезних обертів. Особливої практичної значимості він набув на території європейських колоній Північної та Південної Америки, де широко застосувалась рабська праця [5, c. 12]. Зазвичай чорношкірих рабів насильно поневолювали та продавали їх плантаторам, проте на території Африки (в тому числі Конго) на той час уже існували рабовласницькі відносини та торгівля рабами, тому їх могли й купляти у місцевих работорговців. Відомо, що португальці массово викупляли у місцевих племен рабів для праці в Бразилії та Сан-Томе [2].
Створення перших європейських поселень на території Конго супроводжувалося здивуванням нових поселенців із того приводу, що в цій місцевості процвітала торгівля рабами від берегів річки Конго і до озера Мзумба [6, c. 198-199]. Раби були цінним товаром, який регулярно поповнювався внаслідок збройних сутичок між племенами. Використання рабів могло бути різноманітним: на господарстві, у військових походах, а в голодні роки – навіть у харчових цілях, про що мова буде йти далі. Відтак торгівля рабами була важливим правовим звичаєм ділового обороту Конго.
Канібалізм. Як відомо, на території сучасної Народної Республіки Конго діє кримінальний кодекс Франції із деякими правовими нормами, які додані до нього вже з урахуванням місцевих африканських особливостей суспільних відносин. Наприклад, у конгійській редакції французького кримінального кодексу присутня стаття, яка передбачає кримінальну відповідальність за канібалізм [7]. Пропри те, що для європейця така заборона видається дивною, слід вказати, що племена Конго від найдавніших часів практикували канібалізм, який сприймався ними як цілком типовий для них спосіб поведінки, дозволений їхнім звичаєвим правом. Бельгійський генерал С. Хінде, який воював у другій половині ХІХ ст. на території Конго пригадував наступне: «Майже усі племена в басейні річки Конго або канібали, або ще донедавна були ними» [6, c. 199].
Канібальські традиції конголезького народу можна пояснити тим, що в його географічних умовах скотарство було малоефективним і непрактичним, тому біологічні потреби людського організму потребували компенсації відсутності тваринного м’яса в раціоні конголезьких племен. Водночас варто наголосити на тому, що правові звичаї Конго не допускали вседозволеного канібалізму, тому здебільшого африканці поїдали вже померлих людей (цим можна пояснити те, що перші європейці, які появились на цих землях не могли віднайти могил конголезців). Крім того, жертвою канібалізму могли стати: представники ворожого племені, які потрапили в полон; раби; особи, які були злісними порушниками звичаєвого права. Наприклад, зберігся спогад одного жителя Конго, який мав сім дружин. Одна із них була непокірною, зневажала свого чоловіка, ганьбила його та не дотримувалася звичаїв предків. Розлютившись, чоловік її убив, а з трупу зробив святкову вечерю для інших дружин [6, c. 206]. Отже, можна вважати, що канібалізм був давнім правовим звичаєм африканського народу Конго, який втратив свою юридичну чинність тільки з приходом європейських колонізаторів, які на законодавчому рівні заборонили таку негуманну практику.
Випробування отрутою. У сучасному Конго поряд із державними судами продовжують діяти звичаєві суди, що формуються із керівництва громади. Ці суди, звісно, є найбільш давніми судами Конго та у своїй діяльності застосовують, насамперед, національне звичаєве право. Одним із архаїчних звичаїв у процесуальному праві Конго здавна було випробування отрутою, тобто своєрідна ордалія. Вона полягала в тому, що підсудний доводив свою невинуватість тим, що випивав отруту. Вважалось, що коли він виживав, то був невинуватим, а якщо ні – тоді його смерть від отрути не тільки доводила його вину, але й була і карою за злочин.
У цьому контексті необхідно згадати розповідь В. Йорданського: «У леле (етнічної гілки конголезьких бакуба) обвинувачених із кількох сіл поміщали спільний загін із огорожею. Три дні їх годували тільки бананами, оскільки вважалось, що банани сприяють проходженню випробування. Друзі та родичі обвинувачених теж були при цьому присутні, морально підтримуючи їх. Першими отруйну речовину випивали старійшини села, тим самим доводячи легітимність цього випробування та свою непогрішність. Після них отруту випивали підсудні. Старійшини змушували їх бігати та танцювати, вважаючи, що це допоможе невинуватим побороти отруту». Як не дивно, багатосотрічна практика конголезьких громад доводить високий рівень ефективності цієї процесуальної дії. Більшість вчених пояснюють цей феномен тим, що в організмі винного виділяється більше адреналіну, ніж у невинуватого, внаслідок чого отрута засвоюється швидше, а відтак – призводить до смерті [8].
Таким чином, проведений історико-правовий аналіз ґенези правових звичаїв африканського народу Конго дозволяє зробити висновок про те, що на африканському континенті формувалася власна оригінальна правова традиція ще до приходу європейців, заснована на звичаєво-правових механізмах регулювання суспільних відносин. Попри, на перший погляд, негуманність і непрактичність деяких правових звичаїв, ці правила поведінки мали загальне визнання конголезького народу, відповідали тогочасним історичним умовам і його ментальності. 
 
Список використаних джерел:
1. Народы и религии мира / Глав. ред. В.А. Тишков. – М.: Большая Российская Энциклопедия, 1999. – 928 с.
2. Энциклопедия Кольера [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru /dic.nsf/enc_colier/550/КОНГО
3. Hilton A. The Kingdom of Kongo / Ann Hilton. – Oxford, 1982. – 320 p. 
4. Королівство Конго [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://znaimo.com.ua/Королівство_Конго
5. Малишко В.М. Еволюція правових інститутів тимчасового і довічного рабства у Британській Америці (1607-1775 рр.): автореф. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук – 12.00.01 / В.М. Малишко. – Львів, 2010. – 20 c.
6. Каневский Л. Каннибализм / Лев Каневский. – М.: Крон-Пресс, 1998. – 544 с.
7. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – 3-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Я. Сухарев. – М: Издательство НОРМА, 2003 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1290_page_76.html
8. Испытание ядом [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.huminfakt.ru /fenomen3.html 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція