... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №2
Україна ставши на шлях незалежності і суверенності, закріпила свій стратегічний напрямок розвитку розбудови соціальної, демократичної правової держави. Про це більш детально висвітлено у працях вчених, де в основі створення правової держави ключова роль відведена правам людини, дитини [11, с. 103-108]. З огляду на вищевказане не викликає сумніві що обрана тема є актуальною 
Тому предметом даного дослідження є висвітлення основних проблем захисту прав дитини та основні засади їх вирішення.
Окремі питання обраного напрямку дослідження знайшли висвітлення у працях таких вчених: М.С. Абраменкова, О.О. Дюжевої, Н.А. Кондратюка, М.В. Кравчука, О.П. Петращука, В.А. Рясенцевої та ін.
Українська політика, яка передбачає захист прав дитини і є складовою цілісної концепції розвитку суспільства, що відображено в чинній Конституції України, Сімейному кодексі України, Законах України «Про освіту», в тому числі, зі змінами і доповненнями, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах, є успішною й ефективною. Зокрема, у статті 2 Закону України «Про охорону дитинства» [1] вказано, що «Законодавство Про охорону дитинства» ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а з також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Отже, вказані нормативні акти є правовою базою регулювання суспільних відносин у цій сфері. Ключовим завданням законодавства «Про охорону дитинства» є розширення соціально-правових гарантій прав дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, стимулювання створення соціально-економічних і правових інститутів, спрямованих на захист прав та законних інтересів дитини в Україні. Тут доречно підкреслити, що саме Закон України «Про охорону дитинства» визначає цей напрямок діяльності держави як стратегічний, загальнонаціональний, а головною метою його є забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток [5, с. 176].
Аналіз юридичної практики у цій сфері підтверджує, що основні законодавчі акти і документи стосовно дітей поки не стали в державі пріоритетними, оскільки головна увага державної влади сьогодні зосереджена на економіці як базі для розв’язання усіх інших соціальних проблем. У 1991 р. Україна, приєднавшись до Конвенції ООН «Про права дитини», у системі забезпечення добробуту і виживання людства, визначила, що пріоритетність інтересів дітей та значимість молодого покоління є першочерговими [3]. Виконання умов Конвенції та Всесвітньої декларації про права дитини, щодо створення сприятливих умов для розвитку дітей, потребує цілеспрямованих дій Української держави. Часткове зниження рівня життя переважної більшості українського населення призвело до того, що гасло «Усе найкраще – дітям» стало неможливо втілювати у життя. Як зазначав (Ф. Достоєвський) «Ми не повинні підноситися над дітьми, ми гірші за них. І якщо ми навчаємо їх будь-чому, щоб зробити кращими, то й вони роблять нас кращими, спілкуючись з нами» [7]. Нормами Конвенції ООН «Про права дитини» закріплений загальний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей.
На сьогодні в Україні найбільш проблемні питання у цій сфері є: порушення прав дітей у формі недбалого ставлення до організації їхнього життя та злочинні дії у відношенні до малолітніх, а саме примушування до важкої фізичної праці і торгівля дітьми. Для зменшення порушення прав дітей необхідна централізація зусиль суспільства. У цьому плані законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, на сучасному етапі розвитку Української держави виникло нове явище – як соціальне сирітство. Соціальна сирота – це дитина яка при існуючих батьках живе без батьківської опіки, ними опікуються дідусі і бабусі, у той час коли батьки знаходяться в інших країнах на заробітках. Крім того, ще однією із проблем у захисті прав дітей є певні труднощі всиновлення чи удочеріння тих, хто опинився в інтернаті. Далеко не всі українські громадяни, через низький рівень матеріального забезпечення, можуть це здійснити. Забезпечення оптимальних умов життєдіяльності – сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, – це ті завдання, які є першочерговими у дитячих соціально-виховних закладах [8]. Адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок “спонсорських коштів” забезпечення матеріального стану дітей. Позитивним є те, що ситуація з правами дитини в Україні все більше підпадає під увагу держави, однак небезпека декларативності намірів залишається. Адже сучасна держава, декларуючи системні зміни, не звертає увагу на виконання елементарних завдань і важко йде на співпрацю з громадськістю.
За даними, наведеними у Державному звіті про становище дітей в Україні (за підсумками 2011-2012 року) у так званих навчально-виховних закладах, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виховується 24 тисячі дітей. За рік до підрозділів міліції доставлено близько 10 тисяч малолітніх безпритульних, палять цигарки кожен другий хлопчик і кожна п’ята дівчинка, 50% дітей віком до 14 років займаються оплачуваною працею, 73% українських дітей живуть у сім’ях із низьким рівнем доходів. Саме ця категорія дітей є найбільш незахищеною. Загалом, сьогоденна соціалізація дітей проходить в умовах зміни систем цінностей. Це породжує перед суспільством нові виклики щодо виховання дітей, державної опіки. Тобто, сьогодні дітям нагально необхідні соціально-правовий захист і підтримка [6].
На думку О.М. Полякової ускладнена економічна та соціальна ситуація в Україні, дала поштовх до росту дитячої злочинності. Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, а не тільки карати і таким чином, попереджувати дитячу злочинність [14, с. 188]. 
Також на сьогоднішній день існує проблема дітей – інвалідів, яка в Україні часткового врегульована Законом України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” [2]. Вчені досліджують ці проблеми і свої пропозиції подають на розгляд у відповідні органи [9, с.238]. Так, В. Кузмінський виділив основні проблеми захисту прав дитини і запропонував шляхи їх вирішення [15, с. 7]: зменшити приток дітей в інтернатні заклади; розвивати так званий гейткіпінг (Gatekeeping – підтримка біологічних сімей, попередження вилучення дітей з сімейного середовища); запровадити механізм соціального замовлення для покращення якості надання соціальних послуг громадськими організаціями; змінювати толерантне ставлення в суспільстві до насильства в сім’ї щодо дітей (це може призвести до появи насильства по відношенню до дітей в прийомних сім’ях); створити більшість будинків сімейного типу для дітей-сиріт; зосередити увагу на проблемах дітей-біженців та системно їх вирішувати [11, с.110].
Останніми роками в Україні на захист прав дітей дедалі більше звертають увагу державні органи. Ці питання стають загальнодержавною політикою. Запроваджена президентом України посада «Представник президента з прав дитини», на даний момент Ю. Павленко. «Водночас українське законодавство в багатьох випадках має декларативний характер» [12]. Результативну допомогу дітям могли б забезпечити сучасні дитячі та молодіжні організації, Церква, політики, бізнесмени, усі небайдужі громадяни України [13, с. 176].
Для вирішення вказаних та інших проблем на думку відомих вчених і політиків, і я також з ними згідний, потрібно: заохочувати дітей до культури, спорту та туризму, створити механізм захисту цієї соціально незахищеної версти населення; потрібно створити необхідні умови для оздоровлення дітей, підвищення рівня їх культури на основі пріоритетного розвитку охорони здоров’я; удосконалити центри матері та дитини; також вдосконалити закони щодо захисту дітей; потрібно посилити контроль над дітьми як батькам так і державним органам.
Отже, захист прав дитини у повній мірі залежить не тільки від держави, а в цілому від всього суспільства і потребує розробки і реалізації загальнонаціональної програми у цій сфері. Адже, сім’я – це первинне середовище, основна ланка в системі, де дитина повинна вчитися робити добро (В. Сухомлинський) [7]. Дана тема є важливою та масштабною і потребує подальшого наукового опрацювання.
 
Список використаних джерел:
1. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 № 2402-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – ст.142.
2. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 №875-XII // Відомості Верховної Ради УРСР . – 1991. – № 21, ст. 252.
3. Конвенція про права дитини: 20 листопада 1989 року (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року).
4. Про утворення державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини: постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 367 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/367-2006-%D0%BF. 
5. Горбунова О.Г. Запобігання торгівлі людьми: навч.-метод. посіб. / [О.Г. Горбунова, К.Б. Левченко, Л.Л. Савич та ін.]. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 176 с.
6. Державна доповідь про становище дітей в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ekmair.ukma.kiev.ua
  7. Загальні принципи захисту прав дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shpargalka.org.ua/r/1/1281.html.
8. Кондратюк Н.А. Захист прав дітей в Україні: проблеми і шляхи їх розв’язання / Н.А.Кондратюк, І.К. Тюльченко // Матеріали Регіональної Міжвузівської наукової конференції викладачів та студентів 14 травня 2010 року. – Донецьк, ДонНТУ. – 2010. – С. 192-194.
9. Колодій А.М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в України: підруч. / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Правова єдність, 2008. – 288 с.
10. Крайтор В.Л. Правове положення неповнолітніх в Україні : зб. норм. актів / уклад. В.Л.Крайтор, В.Ю. Євко. – Х. : Еспада, 2002. – 421 с.
11. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів/ Авт.- упорядник М.В. Кравчук. – К.: Атіка, 2010. – 288 с.
12. Павленко Юрій: Забезпечення захисту прав дитини є складовою процесу євроінтеграції України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/21734.html. 
13. Пазенок А.С. Права та свободи людини і громадянина: навч. посіб. / А.С. Пазенок. – К.: Академвидав, 2010. – 176 с. 
14. Полякова О.М. Актуальні аспекти соціально-правового захисту молоді в сучасній Україні: навч. посіб. / О.М. Полякова. – Суми: Університетська книга, 2009. – 188 с.
15. Юзікова Н. Діти потребують захисту / Н.Юзікова // Право України.– 1998.– №6.– С.7. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція