... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №4
Офіційне проголошення стратегічного шляху розвитку України як демократично орієнтованої соціальної та правової держави доставило перед правовою наукою низку важливих завдань, пов'язаних з практичною реалізацією ряду конституційних положень. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Конституційно закріплене право громадян на свободу світогляду і віросповідання, проголошене у ст. 35 Конституції України [1], а також право громадян на свободу об'єднань передбачено у Всесвітній декларації прав людини. 
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові роботи таких вчених як: Г.Ю.Афонова, В.П. Грибанова, І.М. Кучеренко, М.С. Суворова, Л.В. Ярмола та ін.
Аналіз міжнародного законодавства і практики закріплює та дозволяє виокремити два основних види статусу Церкви та релігійних організацій у відповідності до конституційних норм у державі: 1) Церква та релігія, закріплення її привілейованого становища порівняно з релігійними організаціями інших віросповідань; 2) режим відокремлення Церкви (релігійних організацій) від держави і школи.
В Україні Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа від Церкви і релігійних організацій. Релігійні організації є учасниками цивільних правовідносин. Більшість із них набуває статусу суб'єкта права через визнання за ними прав юридичної особи, а з ускладненням суспільних взаємозв'язків їх значення постійно зростає, оскільки вони, як правило, представляють групові, а не індивідуальні інтереси. Значення релігійної організації як юридичної особи полягає в тому, що вона є формою існування у вигляді колективного суб’єкта права.
В Україні до встановлення радянської влади діяло 8606 парафій, які обслуговувало 32246 священиків. На території 9 губерній налічувався 131 монастир, де проживали 4691 чернець та 10331 послушник. Окрім цього, релігійні потреби населення задовольняли 3174 уніатські церкви та 79 монастирів УГКЦ [2, с. 96].
Незважаючи на значну роль Церкви під час Великої Вітчизняної війни, її правовий статус не змінюється. Церква отримує відносні умови для свого існування через адміністративні розпорядження влади, релігійним організаціям надається «право обмеженої юридичної особи».
Закон «Про свободу совісті і релігійні організації» від 23 квітня 1991 року, затвердив за окремими приходами, церковними установами, в тому числі і Патріархією, право юридичної особи. У Церкви з'являється право мати на праві власності нерухомість, захищати свої інтереси в судовому порядку, релігійні організації отримали змогу брати участь у суспільному житті і використовувати засоби масової інформації. Держава визнає право релігійної організації на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам. 
Вплив держави, у випадку надання юридичного статусу релігійним організаціям, повинен бути мінімальним. Держава повинна обмежити свій вплив, поважаючи формування, існування і діяльність всіх релігійних організацій. 
Для релігійної організації притаманні такі ознаки юридичної особи, а саме:
- організаційна єдність. Релігійні організації це колективні утворення, які здійснюють свою діяльність як єдине ціле зі своїми завданнями та цілями, різноманітною організаційною побудовою і органами управління.
- наявність відокремленого майна. Майнова відокремленість релігійної організації полягає насамперед в тому, що вона є власником майна, яке їй належить. У деяких випадках релігійні організації наділені по відношенню до закріпленого за ними майна правом оперативного управління, це характерно для багатоланкових релігійних об'єднань.
- самостійна майнова відповідальність. Релігійні організації як юридичні особи користуються правами і несуть обов'язки у відповідності до чинного законодавства і свого статуту.
- релігійні організації виступають в цивільному обігу від свого імені, самостійно набувають цивільні права та обов'язки, та виступають в судових органах як позивачі та відповідачі. Найменування релігійної організації вказується в її засновницьких документах та вноситься до Єдиного державного реєстру.
Всі ознаки юридичної особи в рівній мірі є важливими, і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість існування організації як юридичної особи [3]. 
У європейських країнах існує два підходи до визначення правового статусу релігійних організацій. Перший не передбачає серйозних кваліфікаційних вимог і пов'язаний з набуттям статусу юридичної особи. Другий - більш складний, визначає спеціальне державне визнання і визначає можливість релігійним організаціям діяти в публічній сфері: укладати правочини, працювати в шпиталях, військових силах, тюрмах, а також надає податкові та інші привілеї, релігійні організації, в таких випадках набувають статусу юридичних осіб публічного права.
Іноді релігійні організації виступають публічними юридичними особами у разі приналежності до державної Церкви. Так у Фінляндії статус суб'єкта публічного права мають лютеранська та православна Церкви. Питання пов'язані з створенням релігійних організацій, які відносяться до державної Церкви регулюються церковним правом. Всі інші релігійні організації є суб'єктами приватного права, і діють на підставі закону про свободу совісті.
У Греції, де державною є грецька православна Церква, всі її підрозділи-єпархії, приходи, монастирі - визнаються юридичними особами публічного права і створюються на підставі декретів президента.
У відповідності до цивільного кодексу Аргентини тільки Римо-Католицька Церква наділена правом публічної юридичної особи, всі інші релігійні організації - приватні юридичні особи.
Таким чином, сучасне міжнародне законодавство передбачає різноманітні підходи до закріплення правосуб'єктності Церкви та релігійних організацій, а також визначення їх правового статуту.
Отже, релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. На відмінність від інших підприємницьких чи непідприємницьких товариств, конкретна ціль яких визначається у засновницьких документах, мета діяльності цих організацій визначена законом. Такою метою є спільне сповідання і поширення віри. У цьому сенсі дана організаційно-правова форма юридичної особи у назві має вказівку на характер своєї діяльності. Це свідчить про наявність спеціальної правоздатності, оскільки ті правомочності, якими наділені релігійні організації, обумовлені виключно метою їх створення. Таким чином, здійснення будь-якої діяльності і пов'язаних з нею правочинів, а також інших юридично значимих дій повинно бути підпорядковано встановленій законом і зафіксованій у статутних документах меті і не може їм суперечити.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України: чинне законодавство станом на 02 квітня 2012 р.: (Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. – 96 с.
  2. Рубльов О.С. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. / О.С. Рубльов, О.П. Реєнт. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 398 с.
3. Сергієнко Г.Л. Питання правового статусу релігійних організацій в Україні / Г.Л.Сергієнко // Юридична Україна. – 2004. – № 9. – С. 10-14. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція