... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №3
Аналіз наведених в юридичній літературі властивостей позовного провадження, ознак сторін, поняття позову, а також положень ЦПК дає нам підстави для висновку, що в позовному провадженні за пред’явленим позивачем позовом, у випадку його задоволення, рішення суду має ухвалюватись на користь позивача з присудженням на його користь з відповідача певних благ або покладанням на відповідача певних юридичних обов’язків перед позивачем. Проте немає відповіді на запитання, чи можливе ухвалення судом рішення проти позивача, яким у останнього можуть створюватися відповідні юридичні обов’язки на користь відповідача без пред’явлення останнім зустрічного позову?
Так, характеризуючи правове становище сторін, вчені-процесуалісти зазначають, що матеріально-правовий інтерес позивача виражається в одержанні блага, яке принесе йому рішення суду про задоволення позову; матеріально-правовий інтерес відповідача виявляється ж у встановленні судовим рішенням відсутності у нього будь-яких правових обов’язків перед позивачем [1, с. 458-459]. Матеріально-правовою складовою позову теж є отримання від відповідача певних благ [2, с. 331].
Отже, з огляду на матеріально-правовий інтерес сторін, позивач за рішенням суду може одержати лише якісь блага (а не набути обов’язки), а відповідач, навпаки, за рішенням суду може набути лише якісь обов’язки (а не отримати блага). При цьому, ані процесуальним законодавством, ані вченими-процесуалістами не розглядається можливість ухвалення рішення, яким би покладалися обов’язки на позивача чи за яким би відповідач отримував від позивача певні блага.
Проте, деякі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України свідчать, що рішення суду з метою захисту порушених прав може бути ухвалене й на користь відповідача, із зобов’язанням вчинити певні дії позивача.
Так, в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз’яснено, що постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Таким чином, у зазначеному випадку суд зобов’язаний в резолютивній частині рішення покласти на позивача обов’язок повернути пошкоджену річ відповідачу, тобто зобов’язати позивача до вчинення певних дій на користь відповідача, незважаючи на те, що в цих правовідносинах позивач є суб’єктом права вимоги.
В іншій постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа, після вирішення спору в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження, як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації (п. 5). Отже, у випадку оскарження підприємством рішення КТС про поновлення працівника на роботі до суду, зазначене підприємство матиме процесуальний статус позивача незважаючи на те, що суд може дійти висновку про незаконне звільнення працівника і, таким чином, зобов’язати підприємство-позивача поновити працівника на роботі. 
В постанові від 31.01.1992 № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що правильність вимог, зазначених у виконавчому напису, може бути оспорена боржником лише в позовному порядку. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє у їх задоволенні, а у разі часткової їх обґрунтованості – постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У цих випадках справа розглядається в позовному провадженні, позивачем в якому є кредитор, а відповідачем – боржник (п. 13). Зазначене роз’яснення мусимо скорегувати, оскільки при оскарженні виконавчого напису боржником, процесуальний статус позивача матиме саме боржник, а не кредитор. В іншому ж ми погоджуємося із цим роз’ясненням. Таким чином, у випадку оскарження до суду виконавчого напису боржником, з якого цим написом стягнуто на користь кредитора грошові кошти, суд може постановити рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Тобто рішення буде ухвалено про стягнення грошових коштів з позивача на користь відповідача. 
Схожа ситуація має місце й при оскарженні рішення органу опіки та піклування одним із учасників спірних сімейних матеріальних правовідносин (наприклад, при оскарженні рішення органу опіки та піклування, постановлене за зверненням батька дитини про визначення способів його участі у вихованні дитини). Таке рішення має оскаржуватися шляхом звернення до суду з позовом до іншого учасника спірних правовідносин, з приводу яких органом опіки та піклування попередньо було прийнято рішення. В цих випадках суд має повторно вирішити по суті спір (питання), з приводу якого органом опіки та піклування прийнято рішення, з яким не погоджується заінтересована особа [3, с. 114]. В наведеному випадку, розглядаючи справу за позовом матері, яка незадоволена рішенням органу опіки та піклування, який визначив періодичні побачення батька з дитиною, суд може по-іншому визначити способи участі батька (відповідача у справі) у вихованні дитини і, таким чином, ухвалити рішення на користь відповідача, зобов’язавши матір дитини (позивача у справі) не перешкоджати батьку у спілкуванні з дитиною.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» йдеться про те, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв’язку з цим ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась (п. 7). Отже, в таких справах, якщо позивачу-співвласнику виділяється в натурі частка, яка реально є більшою за ідеальну, суд ухвалює рішення про стягнення з позивача на користь відповідача (відповідачів) грошової компенсації за ту частину частки відповідача, яка зменшилась. 
Таким чином, вищенаведені роз’яснення Верховного Суду України свідчать, що в позовному провадженні сторін – позивача і відповідача – не можна прив’язувати лише до уповноваженої і зобов’язаної особи. В матеріально-правовому аспекті можна говорити лише про те, що вони (позивач і відповідач) є лише учасниками спірних матеріальних правовідносин без наділення їх правами кредитора і боржника.
Такий погляд на властивості позивача і відповідача як учасників позовного провадження свідчить, що завдання суду зводиться не до захисту права позивача чи відмови в цьому, а саме до вирішення конфліктів між сторонами – позивачем і відповідачем, незалежно від їх статусу в спірних матеріальних правовідносинах. Тобто суд має вирішувати спір, який виник між сторонами, навіть якщо рішення треба ухвалювати на користь відповідача, зобов’язуючи до певних дій позивача.
Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, визначила, що правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав. При цьому, суд повинен вирішувати спори, про розв’язання яких просять сторони. "Вирішення" цивільних справ визначено в якості завдань цивільного судочинства й у ст. 1 ЦПК.
Отже, з викладеного випливає, що позовна форма захисту прав передбачає надання захисту не лише позивачу шляхом зобов’язання вчинити на його користь певні дії відповідача, але й відповідачу шляхом зобов’язання до певних дій позивача (сплатити відповідачу компенсацію або борг, передати відповідачу пошкоджену річ, поновити відповідача на роботі тощо). 
Вищезазначені випадки дають підстави для розширення традиційних властивостей (ознак) позовного провадження, існуючих в юридичній літературі, такою додатковою ознакою, як: можливість ухвалення рішення про присудження як на користь позивача, так й на користь відповідача.
Зазначена нова ознака більш повно розкриватиме правову природу позовного провадження та завдання суду в цивільному судочинстві, які мають зводитися, в першу чергу, до усунення між сторонами правового конфлікту і остаточного вирішення (припинення) спору, що виник. А це, в свою чергу, має позитивно вплинути на забезпечення ефективності цивільного судочинства, своєчасного та повного захисту прав суб’єктів спірних матеріальних правовідносин.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний процес України: академічний курс: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]; [за ред. С.Я. Фурси]. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – 848 с. 
2. Цивільне процесуальне право України: Підручник / С.С.Бичкова, І.А.Бірюков, В.І.Бобрик та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с. 
3. Короєд С.О. Участь у цивільному процесі органів опіки та піклування / С.О. Короєд // Судова апеляція. – 2010. – № 4 (21). – С. 108-114. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція