...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №2
Важливу роль у забезпеченні реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України [1, с. 23]. Це право є одним із невід’ємних прав людини.
На сучасному етапі розвитку України гостро постало питання правового захисту малозабезпечених людей, які неспроможні оплатити надання їм правової допомоги, оскільки сьогодні кваліфікована юридична допомога зазвичай коштує недешево. 
Прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу» стало першим кроком до створення механізму реалізації конституційного права кожного на правову допомогу, що забезпечить належне виконання Україною її міжнародних зобов'язань у сфері прав людини та запровадить європейські стандарти з надання правової допомоги та доступу до правосуддя. 
Положення про правову допомогу закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 11 квітня 1950 року Радою Європи, ратифікованої Законом України № 475/97ВР від 17 липня 1997 року [2], та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованого Указом Президії ВР Української РСР № 2148-08 від 19 жовтня 1973 року [3]. 
Зважаючи на вимоги статті 22 Конституції України, згідно із якою не допускається звуження змісту та обсягу уже встановлених прав і свобод [1, с. 11], право на рівнозначну правову допомогу мають одержувати усі категорії громадян.
На сьогодні у вітчизняній науковій літературі відсутня усталена позиція щодо розуміння поняття «правова допомога». Більшість авторів дотримується точки зору щодо доцільності розгляду поняття «правова допомога» в широкому та вузькому розумінні.
У широкому розумінні правова допомога – це діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав, свобод та законних інтересів заінтересованих суб’єктів, яка здійснюється уповноваженими на те особами чи органами в порядку та у видах, не заборонених законодавством, пов’язана із застосуванням правових норм; у вузькому розумінні – це правові заходи, що здійснюються уповноваженими суб’єктами, спрямовані на конкретну особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах та потребує сторонньої допомоги з метою правильної орієнтації в чинному законодавстві, виховання звички свідомого виконання правових норм, що сприяє поліпшенню її життєдіяльності та соціальної адаптації [4, с. 131].
О.А. Банчук, М.С. Демкова включають до складу правової допомоги соціально-юридичні послуги, безоплатну правову допомогу та правові послуги. На їх думку, саме така система правової допомоги дозволить забезпечити права людини в Україні. Це буде означати, що до суб’єктів надання різних видів правової допомоги (правових послуг, безоплатної правової допомоги та соціально-юридичних послуг) законом будуть пред’являтися певні освітні вимоги та вимоги щодо компетентності. Встановлення таких вимог унеможливить надання правових послуг будь-якими фізичними або юридичними особами, а соціально-юридичних послуг – державними, комунальними спеціалізованими підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування, юридичними особами, які не мають на меті отримання прибутку, фізичними особами [5, с. 10].
Конституційний Суд України зміст права на правову допомогу розкриває як гарантовану Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги [6, с.26].
Існує необхідність розмежування понять «правова допомога» та «юридична допомога». Правова допомога є більш широким, а юридична допомога (чи сукупність її видів) – вужчим поняттям: правова допомога охоплює всі види юридичної допомоги. Основою правової допомоги є адресність надання конкретній особі, у якої потреби в такій допомозі можуть бути одночасно у декількох правових площинах [7].
У Конституції України гарантується саме допомога правова, що додатково свідчить про необхідність розмежування цих понять.
Характеризуючи складову правової допомоги – безоплатну правову допомогу (первинну та вторинну), зауважимо, що законодавець визначив останню як правову допомогу, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел [8]. 
Під правом на безоплатну правову допомогу розуміється право людини і громадянина на звертання до адвоката, нотаріуса, прокурора, державного або муніципального органа, громадської організації за одержанням юридичної консультації, інших видів юридичної допомоги з метою володіння юридичними знаннями для захисту порушених прав, юридичного закріплення суб’єктивних прав і попередження їхнього можливого порушення в майбутньому, безоплатно.
В Україні серед основних принципів надання правової допомоги можна виділити незалежність, законність, пріоритет інтересів клієнта, відсутність конфлікту інтересів, конфіденційність, компетентність та добросовісність, гуманізм [8].
  Інститут правової допомоги в Україні потребує вдосконалення, розробки дієвого механізму, адже, як відмічають О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук, «головне не в проголошенні самого права, а в його змісті та правовому механізмі забезпечення і здійснення» [9, с. 75-79].
 
Список використаних джерел:
  1. Конституція України: чинне законодавство станом на 10 лютого 2011 р.: (Відповідає офіц. текстові). – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. – 96 с. 
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – С. 270.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: зб. док. / Укл. В.С.Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр справ, 1997. – С. 4-25. 
4. Юшкевич О.Г. Надання правової допомоги як вид соціальних послуг / О.Г. Юшкевич // Право і Безпека. – 2009. – № 1. – С. 129-135.
5. Банчук О.А. Правова допомога : Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №5. – С.24-30.
7. Хмелевська Н.В. Розмежування понять «правова допомога» та «юридична допомога» як основа цілісної системи правової допомоги / Н.В. Хмелевська // Вісник Академії адвокатури України. – 2012. – № 3 (25). – С. 145-148.
8. Про безоплатну правову допомогу : Закон України від 2 черв. 2011 p. № 3460-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577.
9. Святоцький О.Д. Адвокатура : історія і сучасність / О.Д. Святоцький, В.В. Медведчук. – К.: Ін Юре, 1997. – 320 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція