... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №2
У відповідності до ст.125 Конституції України, ст.ст.17,18,21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також ст.1 КАС України вбачається, що система судів загальної юрисдикції побудована за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності [1]. Водночас як суди загальної юрисдикції, до яких відносяться районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, місцеві адміністративні суди, до яких належать окружні адміністративні суди, а також інші суди, які передбачені процесуальним законом, спеціалізуються на розгляді адміністративних справ.
Однак, всупереч мети нормативних положень щодо спеціалізації з розгляду адміністративних справ, ч.ч. 1-3 ст. 18 КАС України визначено, що в Україні існує дворівнева системи місцевих адміністративних судів, яка представлена: місцевими загальними судами та окружними (місцевими) адміністративними судами [2]. Така система місцевих адміністративних судів покликана законодавцем одночасно забезпечити фізичну доступність правосуддя для людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо від органів виконавчої влади. Крім того, таке розмежування компетенції судових органів обумовлюється потребою найкращої організації судової влади, щоб створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі в судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів по справі.
Разом з цим, відповідно до Указу Президента України №1417/2004 від 16.11.2004 року "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі" та Указу Президента України № 941/2008 від 16.10.2008 року "Про вдосконалення мережі адміністративних судів", з метою забезпечення реалізації громадянами конституційного права на вільний доступ до правосуддя, наближеності місцевих і апеляційних адміністративних судів до людини, відповідно до пункту 23 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", встановлено мережу та кількісний склад суддів місцевих адміністративних судів таким чином, що у кожному обласному центрі України, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі знаходиться відповідний окружний адміністративний суд. Етап формування адміністративних судів в Україні вже завершено, система адміністративних судів вже утворена повністю, загальна їх кількість – 27 [3]. Однак, нормативних положень, які б передбачали подальше збільшення системи місцевих адміністративних судів до рівня кожного міста в державі досі не існує.
Отож, виникає необхідність організаційного, функціонального і нормативного вдосконалення системи місцевих адміністративних судів яка запроваджена та діє в Україні. Так, концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. №361/2006, своїми завданнями визначила, зокрема: створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі 10 років; усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи; забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції. 
Крім того, аналіз багатьох законодавчих змін яки були внесені до КАС України та практичної діяльності адміністративних судів також свідчить про існування прогалин правового врегулювання спеціалізації в адміністративних судах. Особливої уваги привертає велика кількість випадків порушень саме правил предметної підсудності судом при відкритті чи відмови у відкритті провадження у справі або під час подання зацікавленими особами позову до суду [4]. При таких змінах предметної підсудності справ адміністративної юрисдикції, в 2009 році спостерігається тенденція збільшення залишених судами без розгляду адміністративних справ (переважною більшістю яких були справи щодо соціальних виплат) на підставі ст. 108 КАС України, а саме, в зв’язку із зверненням позивачів до неналежного суду. Не відслідковуючи зміні в адміністративному законодавстві, позивачі помилково продовжували направляти справи в суд з порушенням правил предметної підсудності. Так, якщо в 2007 році через звернення до неналежного суду судами були повернуті позивачам 0.22% від усіх адміністративних справ і матеріалів, в 2008 році – 0.44%, то в 2009 році таких випадків було вже 0.78%. В подальшому, в 2010 та в 2011 роках, такий же показник становив 0.23% та 0.14% відповідно [3].
За своєю правовою природою, підсудність – це узаконений розподіл справ між окремими судами однієї юрисдикції (ланки) судів, у цьому разі – встановлений КАС України розподіл справ між адміністративними судами [5, с.7]. За правилами предметної підсудності, а саме ст.18 КАС України, визначається адміністративний суд, якому належить розглянути справу, котрий має відповідні повноваження для розгляду такої справи [2]. В той же час правильне визначення підсудності спору є однією з гарантій судового захисту прав, свобод та інтересів особи і розв’язання спору неупередженим і справедливим судом [6].
Таким чином, на сьогодні єдина практика застосування ст. 18 КАС України відсутня, що може спричинити істотне порушення прав і законних інтересів учасників судового процесу. Слід сформувати єдину правову позицію щодо підсудності адміністративних справ, у яких позивачами є юридичні особи або фізичні особи-підприємці, а відповідачами - органи місцевого самоврядування або їхні посадові (службові) особи, або посадові особи місцевого самоврядування. Крім того, нестійкість адміністративного процесуального законодавства, його доволі молодий вік та плутанина у визначенні предметної підсудності адміністративних справ, є визначальними детермінантами які знижують ефективність адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, необхідні певні законодавчі зміни, адміністративні справи слід виключити з під юрисдикції місцевих загальних судів, які в даний час здійснюють їх розгляд. Доцільним є перехід від змішаної моделі визначення підсудності адміністративних справ до моделі, де конкретно буде визначено коло інтересів, які вирішуються виключно адміністративними судами. А саме, пропонується визначити підсудність усіх адміністративних справ виключно до окружних адміністративних судів, без врахування місцевих загальних судів. Разом з тим, з метою врівноваження навантаження справ, які в такому випадку припадатимуть на одного суддю окружного адміністративного суду та покращення фізичної доступності громадян до місцевих адміністративних судів, пропонується додатково створити відповідні адміністративні суди в кожному місті країни, і таким чином запровадити справжню спеціалізацію судів з розгляду адміністративних справ.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36.
2. Кодекс адміністративного судочинства України: Відомості Верховної Ради України. – 2005, №35-36, №37, ст.446.
3. Судова статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.court.gov.ua/sudova_statystyka.
4. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
5. Смокович М.І. Визначення предметної підсудності окремих виборчих спорів / М.І.Смокович // Вісник Вищої ради юстиції. – №1(9). – 2012. – 302 с.
6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13; 2006. – № 32. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція