... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №1
В умовах сьогодення демократизація суспільного життя зумовлює появу нового типу держави, що має сервісне спрямування. Однією з найважливіших передумов існування сервісної держави є широке залучення громадськості задля вирішення спільних проблем. Цим процесам сприяє також і зміна «державоцентристської» ідеології на «людиноцентристську», згідно з якою держава повинна «служити» інтересам громадян (тобто діяти на «благо людини»). 
Загальновідомо, що соціально-політичний та економічний розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від того, наскільки суспільство об’єднане певною ідеологією. Українська держава, яка стала на шлях самостійності, потребує встановлення світоглядно-ідеологічних орієнтирів, які б об’єднували громадян, відображали її інтереси та визначали перспективні напрямки соціальної діяльності. Однак, в Основному Законі нашої держави досі не розкрито надзвичайно важливу в сучасних умовах роль ідеології як сили, що здатна об’єднати та консолідувати суспільство. Так, у ст. 15 Конституції України зазначено: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». Водночас аналіз нормативного припису стосовно заборони закріплення державної ідеології в Україні, на наш погляд, є дискусійним, оскільки встановлення загальнодержавної ідеології значною мірою сприяло б подоланню ідеологічної роз'єднаності суспільства. 
Як уже зазначалося, головним обов’язком державних інститутів є служіння суспільству. Це, зокрема, означає, що вони повинні дослухатися до суспільних настроїв та вчасно помічати зміни, які відбуваються, перш за все, на рівні духовного розвитку населення з метою урахування їх у правотворчій та правозастосовній діяльності. 
Світова практика свідчить, що в сучасних умовах стрімко скорочуються можливості для подальшого духовного розвитку людини. Цьому сприяє нехтування морально-етичними нормами, пропагування культу жорстокості, насильства і розбещеності у засобах масової інформації й Інтернеті, недостатня кількість і недоступність культурних та спортивних закладів для значної частини молодих громадян тощо. Ці та інші негативні явища, які мають місце в нашій країні, створюють передумови для відмежування населення від загальносоціальних цінностей і суспільних інтересів. 
Варто відзначити, що органи державної влади не завжди помічають та повноцінно усвідомлюють небезпеку, що несе з собою масова культура західного світу, яка руйнує традиційні духовні цінності нашого народу. Наглядним прикладом є широкомасштабне впровадження «гендерного законодавства», в якому приховані також і цінності, не властиві нашому суспільству, що в цілому призводить до руйнації суспільної свідомості особистості та сприяє деградації всього суспільства. Тому, для виходу з означеної суспільної кризи необхідна чітка цілеспрямована державна політика щодо захисту духовної спадщини нашого народу, направлена на тісну співпрацю органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, представників творчої інтелігенції, державних політичних діячів та журналістського корпусу, які усвідомлюють свою відповідальність за збереження самобутності вітчизняної культури і традиційних ідейно-моральних цінностей України.
Ми дотримуємося думки, що важливим виміром духовності українського народу виступає християнська релігія, як основа вітчизняної культури, адже досить часто релігія є «гарантом» незмінності цінностей. Цікавою є позиція Д. Белла, який зазначає, що ідеологія досить часто уподібнюється світовій релігії, однак релігія є більш корисною для людини, оскільки утверджує безсмертя буття. Подібною є логіка міркувань професора Є. Дулумана, який справедливо відмічає, що релігія є основою світогляду для значної частини населення, тобто вона безпосередньо впливає на світогляд віруючих (і навіть іно- та невіруючих). А окремі вчені підкреслюють вплив релігії на формування суспільної свідомості. Так, наприклад, відомий дослідник Е. Сміт наголошував, що об’єднати все населення може релігія, оскільки зазвичай її ідеї виходять за межі класових та етнічних потреб. Тож недарма ідеологія тоталітаризму у радянський період, яка є повним антиподом сервісної держави, проголошувала несумісність будівництва соціалізму з релігійним світоглядом, і фактично була спрямована на ліквідацію релігії і церкви та витіснення релігії з життя населення України.
Однак варто зазначити, що релігія не завжди виступала фактором консолідації, її дія могла мати зовсім протилежний вектор. Як вказував Пол Р. Брас, у деяких випадках конфесійні відмінності використовувалися для поглиблення напруженості між народами. Зважаючи на те, що більшість громадян України є православними, дуже важливим є враховувати права меншості, оскільки ідеологічне визнання переваги певної релігії в межах держави однозначно декларує фаворитизм певних груп відносно інших соціальних спільнот.
Враховуючи складну ситуацію стосовно зазначених проблем, головним обов’язком держави є розроблення Концепції духовно-ідеологічної політики України, яка б відображала процес формування та розвитку духовності, національних цінностей, державної та суспільної свідомості. Реалізація вказаної концепції допоможе забезпечити перехід до якісно нового типу «сервісних» відносин між державою та громадянином, що сприятиме значній реалізації інтелектуального, культурного, духовного та морального потенціалу особистості і суспільства в цілому. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція