... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №1
Після проголошення Україною державної незалежності у суспільному житті українців, на відміну від країн Західної Європи, все більше займає місце релігія. Аналіз наукових праць підтверджує, що “відносини трьох соціальних інститутів українського суспільства – права, держави та Церкви формувалися протягом досить тривалого часу, а динаміка розвитку цих відносин пов’язана зі всією історією Української держави. Церква у сучасному державо- та правотворенні України, як і в минулі часи, відігравала і відіграє вагому роль” [5, с. 34]. І це є досить позитивним фактом. Адже, як зазначає М. Кравчук у духовному житті людства важко знайти чинник, який протягом століть відігравав би більшу роль, ніж релігія [4, с. 51]. Саме релігія, її духовні настанови виробляють віру у правду, справедливість, у праведне життя і таким чином стають своєрідним каталізатором цивілізаційних процесів. Але не зважаючи на це, разом із розвитком науки, утвердженням гуманізму, виникненням різних моделей, концепцій, течій на зразок буржуазної, комуністичної, аристократичної, плебейської, в цілому значимість віри в Бога поступово знецінюється [9, с. 156]. Людина доби Ренесансу стала на шлях самоосвячення, усвідомлюючи себе не частиною Всесвіту, яка зобов'язана існувати відповідно до його законів, а господарем, який нікому не підпорядковується. Вона стала підвладна інтелектуальній гордині, й відтепер гріх перетворився у доблесть [2, с. 23-24].
Питання про взаємозв’язок та взаємовплив різних соціальних норм, виокремлення серед них релігійних настанов і визначення їхньої ефективності та значимості висвітленні у наукових працях таких вчених як: О. Богініча, А. Захарчука, М. Кравчука, Л. Мозгового, Ю. Оборотова, Р. Папаяна, О. Скакун, Л. Ходькова, М. Цвіка та інших.
Опрацювання наукових робіт цього напрямку показало, що дослідники зосереджують увагу на функціонуванні права, як центрального, найбільш ефективного та надійного механізму із впорядкування соціального життя [2, с. 22; 6, с. 137-144]. Висвітливши економічні, політичні, соціальні, психологічні фактори впливу на юриспруденцію, залишається недостатньо опрацьованим релігійний чинник із організації діяльності суспільства. Тому завданням цієї розвідки є дослідження впливу та встановлення ролі релігійних норм серед інших соціальних регуляторів, доведення важливості їх спрямовуючої ролі та настановчого характеру.
Л. Ходькова у своїй праці класифікувала взаємовідносини Церкви і держави, що склались історично й фактично визначили подальший розвиток інституту релігії. Перший різновид відносин – держави з офіційно узаконеною і фактично панівною Церквою, або державною Церквою. До нього віднесені такі сучасні країни як Данія, Англія, Ізраїль, Туніс, ОАЕ, Алжир, Ірак, Іран та ін. У них Церква є складовою державного апарату і максимально залучена до політичного життя суспільства. Тому релігійні канони справляють неабиякий вплив на різні сфери та поведінку, виступають базисом, визначають основоположні принципи діяльності, а особливо в мусульманських країнах, де норми сакральних книг безпосередньо застосовуються як правомірні [1, с. 14]. Другий різновид – держави з конституційно визнаною традиційною релігією, яка займає пріоритетне становище серед інших віросповідань. Сюди відносять Грецію, Норвегію, Болгарію, Грузію, Італію. Для таких держав характерне конституційно-правове визнання однієї традиційно-існуючої релігії, яка має великий вплив на більшу частину населення, історично вплетена в етнічну культуру тощо. Рівночасно визначається відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви. Тому релігійні норми хоч і не є головним джерелом права, але вони вплинули на формування звичаїв та традицій народу, а законотворчий процес намагається не суперечити національно-історичним надбанням. Та третій вид – держави з конституційно узаконеним відокремленням Церкви від держави і школи від Церкви. Це закріплення є у США, Франції, Україні та інших постсоціалістичних країнах. Такий статус Церкви передбачає: відсутність контролю і примусу з боку Церкви щодо громадян; невтручання держави у внутрішньоцерковні справи; Церква не виконує жодних державних функцій і не втручається в діяльність держави; невтручання держави у сферу ставлення громадян до релігії; контроль держави за дотриманням релігійними організаціями законів; охорону державою прав релігійних організацій і віруючих [10, с. 25]. Як свідчать останні події у світі політика таких країн головним чином спрямована на державу максимальної демократії та гуманізму. Адже легалізація одностатевих шлюбів у Франції та рішення Верховного суду США, що зрівняв такі шлюби з традиційними прямо суперечать Біблійним настановам. Тобто релігійні догми у цьому випадку не є основним спрямовуючим чинником і їх вплив на поведінку залежить лише від духовного світу людини та суспільства загалом.
Скориставшись класифікацією соціальних норм, поданою у навчальному виданні М. Кравчуком, слід виокремити деякі особливості взаємодії релігійних норм з іншими соціальними регуляторами.
На думку вченого твердження, що правові норми і релігія пов’язані між собою є незаперечним фактом, оскільки релігія є соціальним орієнтиром права. На це акцентують свою увагу й інші вчені. Так, зокрема, Р. Папаян наголосив на тому, що обидва інститути релігія і право пропагують та захищають одвічні цінності кожної людини, такі як право на життя, сім’ю та працю, свободу особистості, думки, слова, власного переконання та багато іншого [9]. У цьому плані О. Юлдашева довела, що ефективність правових і релігійних норм залежить від глибокої віри та переконання в їх високу місію, потребу та призначення [7, с. 72]. З цього приводу М. Кравчук акцентував увагу на те, що саме віровчення найчастіше закладає базис та основу діючому законодавству, тобто його можна вважати первинним, духовною основою цих процесів [7, с. 69-71]. Для прикладу, усі 10 Божих заповідей знайшли своє відображення у сучасному українському законодавстві, у Конституції України: шануй батька свого й матір; не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво на ближнього твого; не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого [1, c. 15-16]. Мораль та релігія – це дві особливі форми духовності людини, що слугують фундаментом права. Найбільш вдало на це вказує Л. Мозговий: “Вони довгий час розвивалися синкретично. Моральні ідеї і заповіді були тісно переплетені з релігійними формами організації та поводження людей. Розвиток релігійних систем йшов у напрямку кодифікації істин, ускладнення культових практик і їх філософських обґрунтувань. Моральні заповіді в якості універсальних та абсолютних вимог одержують санкцію в рамках релігії і завдяки релігійно-культовим інститутам. Еталонні норми моралі були прописані у священних книгах” [8, c. 176]. Незмінність абсолютної моралі забезпечена тим, що дана вона Богом. Конституції та закони міняти можна, а Біблію – ні. Це пов’язано з думкою про константність добра, адже в ході історії шляхетні вчинки залишились такими і до нині, а зло найчастіше непостійне та змінне, і залежить воно від людських знань та почуттів. Адже те, що людина не розуміє намагається уникати і зневажати [9, с. 156]. Найпростішими прикладами є дотримання свого слова, бути чесним, справедливим, поважати інших людей тощо.
Звичаї на традиції кожного народу у більшій своїй частині, як правило, сформовані та запозичені саме з релігії або під її впливом. Адже їх метою є прославляти та показувати свою повагу до Бога аби впливати на майбутнє з метою його покращення. Так, наприклад, у кожній українській сільській хаті обов’язковим елементом слугував красний кут (або покуття, або святий кут), де висіли ікони прикрашені рушниками та зберігалися священні книги. Покуття вважалося найпочеснішим місцем у будинку, тому туди саджали дорогого гостя, молодих на весіллі тощо [3, c. 59].
Отже підсумовуючи треба підкреслити і викладені аргументи також про це свідчать, що вплив релігії у різних частинах світу був неоднаковим, але він займав визначальне місце у регулюванні суспільного життя. Тривала взаємодія Церкви із державою та її народом підтвердила, що вона відіграла важливу роль у становленні різних правових інститутів та визначила основний напрямок розвитку усього суспільства на певному етапі його соціального буття. Її норми здобули чільне місце серед інших соціальних регуляторів сьогодення, залишившись керівним елементом при вирішенні суспільних відносин. Продовжуючи взаємодію із правом, мораллю та національними традиціями Церква формує нормативні основи суспільства. Релігійні норми діють як орієнтир для бажаної правової системи суспільства, ретельне дослідження яких стане цінним надбанням для подальшого розвитку правового життя. Обрана тема є широкомасштабною і потребує й подальшої наукової розробки.
 
Список використаних джерел:
1. Беребелюх Б.М. Місце та роль християнства в соціальному регулюванні суспільного життя / Б.М. Беребелюх // Публічне і приватне право: проблеми методології, теорії та практики: Збірник матеріалів Міжнародної юридичної науково-практичної конференції «Актуальна юриспруденція», м. Київ (14 травня 2013 р). – К., 2013. – С. 14-17.
2. Богініч О.Л. Релігійні норми в системі нормативного регулювання суспільних відносин // Держава і право. – 2010. – № 47. – С. 21-26.
3. Боднарчук Ю.Ю. Історія української культури: Навч.-методичний посібник / Ю.Ю.Боднарчук. – Тернопіль: ТНЕУ. – 2013. – 154 с.
4. Кравчук М.В. Взаємовідносини держав і церкви (правовий аспект) / М.В. Кравчук // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали IX Всеукраїнської науково-практичної конференції (11 квітня 2008 р. – ЮФ ТНЕУ). – Тернопіль. – 2008. – С.50-58.
5. Кравчук М.В. Методологія дослідження взаємовідносин держави і церкви / М.В.Кравчук, П.М. Кузь // Стратегія і тактика правових реформ: виклики сучасності: Збірник матеріалів юридичної науково-практичної Інтернет конференції «Актуальна юриспруденція». – www/LegalAcvity.com.ua, м. Київ, 05 березня 2013 року. Тези наукових доповідей. – К., 2013 – С. 34-43. 
6. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Авт.-упоряд. М.В. Кравчук. – К.: Атіка, 2007. – 288 c.
7. Кравчук М.В. Християнська релігія – основа сучасного права / М.В. Кравчук // Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮФ ТНЕУ. – Тернопіль, 2011. – С. 66-75.
8. Мозговий Л.І. Релігієзнавство: Навч. посібник. 2-ге вид. / За ред. Л.І. Мозгового, О.В.Бучми. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 264 с.
9. Папаян Р.А. Христианские корни современного права / Р.А. Папаян. М.: Издательство НОРМА, 2002. – 416 с.
10. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навч. посібник / Л.П. Ходькова. – Львів: Афіша, 2000. – 312 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція