... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №2
Ще раз повертаючись до питання проступків, що посягають на власність, як адміністративно-правової категорії, слід зазначити, що розглядається саме порушення порядку реалізації права такої власності. Причому, такий порядок чітко регламентований державою, а звідси і визначення родового об’єкта – порушення, що посягають на встановлений порядок управління. Розглядаючи право інтелектуальної власності в контексті загальної категорії права власності, не можна співвідносити його як складову частину інституту права. Право інтелектуальної власності включає в себе 2 види прав: особисті і майнові. Особисті права за загальним правилом є невідчужуваними, лише у виключних випадках, передбачених законом, вони можуть переходити до іншої особи. З огляду на встановлений порядок управління – саме держава встановлює порядок та умови визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності; визначає право перешкоджати третім особам посяганню на право інтелектуальної власності; право на видання твору під своїм власним ім'ям та інші. Майнові права пов’язані з використанням об’єкту права власності і визначають таку групу прав: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. А отже, особливості реалізації майнових прав інтелектуальної власності також мають адміністративно-правовий характер. І саме тому перехід прав на об’єкт інтелектуальної власності означає перехід на нього майнових прав, а особисті залишаються за творцем даного об’єкту. Таким чином , при реалізації як майнового, так і особистого права інтелектуальної власності застосовується як цивільно-правове регулювання, так і адміністративно-процесуальне. Така особливість права інтелектуальної власності потребує більш детально дослідити можливості та способи його захисту у адміністративному праві, а саме з юридичної точки зору розглянути, що включає в себе поняття адміністративного проступку, що посягає на право інтелектуальної власності.
Ст. 9 КУпАП дає визначення загального поняття адміністративного правопорушення (проступку), аналізуючи яке можна сформулювати основні ознаки адміністративного правопорушення, зокрема і порушення прав на об’єкти прав інтелектуальної власності: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність діяння адміністративного проступку.
Суспільна небезпечність як ознака саме адміністративного проступку є дискусійним поняттям в науці. Одні науковці, зокрема Ю.П. Битяк, вважають, що суспільна небезпечність притаманна лише кримінальним правопорушенням(злочинам), а адміністративні проступки характеризуються лише шкідливістю для суспільства і громадського порядку [1, с. 162]. Інша точка зору присутня у протилежної сторони наукового спору, яка вважає, що суспільна небезпечність притаманна деяким адміністративним правопорушенням (дрібне хуліганство, дрібне розкрадання майна, злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції тощо) [2, с. 27-31] або абсолютно всім адміністративним проступкам [3, с. 335], але ступінь такої суспільної небезпечності повинна бути нижчою, ніж у злочинів, що стає критерієм їх розмежування [4, с. 256].
На думку автора, шкідливість громадському порядку є елементом об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, а тому не може бути загальною ознакою всього поняття. А суспільна небезпечність в адміністративних проступках присутня, і якщо розглядати її в контексті права інтелектуальної власності, то порушення даного права спричиняє не тільки порушення встановлених правил, але і прав та законних інтересів необмеженого кола осіб – як правовласників, так і споживачів.
Ознака протиправності означає, що порушується право, яке чітко встановлено в певному законі, або порушення якого конкретно прописано у спеціальному законодавчому акті. Спеціальними законодавчими актами, які визначають основні права на об’єкти права інтелектуальної власності є “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних” та ін. [5-10].
Караність, як ознака адміністративного проступку, передбачена санкцією статті 51-2 КУпАП у вигляді конкретного виду стягнення: штраф і конфіскація незаконно виготовленої продукції та обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення.
У деяких випадках, зокрема у випадках крайньої необхідності, наявність всіх ознак адміністративного проступку може не тягнути за собою виникнення адміністративної відповідальності. Стосовно інтелектуальної власності, крайня необхідність може проявлятись у таких випадках: у разі використання запатентованої формули винаходу без згоди патентовласника для створення лікарського засобу, необхідного для збереження життя і здоров’я людини (групи людей). При цьому терміновість не дозволяє скористатися процедурами отримання дозволу патентовласника або примусової ліцензії.
Розглядаючи окремо інститут права інтелектуальної власності, дану класифікацію слід складати з родового, видового і безпосереднього об’єкта. Родовим об’єктом є суспільні відносини, що стосуються права власності і передбачені главою 6 КУпАП. З огляду на обмеженість обсягу щодо викладення матеріалу, розглянемо лише особливості, притаманні даному виду проступків. Об’єктом нашого дослідження є ст. 51-2 («Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності») КУпАП, що є видовим об’єктом адміністративних проступків, направлених на порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що визнається сукупність суспільних відносин в межах родового об’єкту, але споріднених за більш подібними ознаками. До даної категорії слід віднести право на об’єкти авторського права; право на об’єкти суміжних прав; право на об’єкти права промислової власності; право на об’єкти виключних прав. Безпосереднім об’єктом визнається конкретний вид суспільних відносин, на які направлено адміністративне правопорушення. Вони передбачені у ст..2 Конвенції, що постала фундатором Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14.07.67 р. [11]. В адміністративно-правовій науці також визначають і інший вид класифікації об’єктів порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності, який будує свою видову схему «по горизонталі». Дана класифікація виділяє основний безпосередній об’єкт, додатковий безпосередній об’єкт, факультативний безпосередній об’єкт. Це стосується адміністративних правопорушень, у яких посягання здійснюється на декілька об’єктів одночасно. Це яскраво притаманно і інтелектуальному праву. Як приклад можна привести одночасне незаконне привласнення прав на об’єкт права інтелектуальної власності і його незаконне використання.
У диспозиції ст. 51-2 КУпАП законодавець визначив узагальнене поняття предмета такого правопорушення як літературні чи художні твори, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерні програми, бази даних, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин тощо. Детальний перелік таких об’єктів прав інтелектуальної власності наведений у Цивільному кодексі України, інших спеціальних законах. Порівнюючи норми про захист прав на об’єкти права інтелектуальної власності КУпАП і КпАП РФ, можна сказати, що обидві норми мають банкетний характер, але в силу більшої новизни КпАП РФ (він прийнятий від 30.12.2001 р.) в ньому більш детально розписаний предметний склад відповідного правопорушення. Отже, ст. 51-2 КУпАП має невичерпний перелік видів предметів даних правопорушень, що надає цій нормі адміністративного законодавства досить широке коло застосування. Об’єктивну сторону, як елемент правопорушення, науковці розуміють як систему передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку [12, с. 490; 13, с. 230; 14, с. 37]. Ст. 51-2 КУпАП встановлює відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. З об’єктивної сторони це правопорушення проявляється у формі наступних діянь:
 незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності;
 привласнення авторства;
 інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. 
З точки зору правової доктрини об’єктивну сторону даного правопорушення можна охарактеризувати наступним чином:
1) адміністративний проступок, що посягає на об’єкт права інтелектуальної власності може вчинюватись у формі як активної дії, так і бездіяльності;
2) відбувається порушення порядку реалізації прав інтелектуальної власності, що має наслідком завдання шкоди законному власнику або користувачу певним об’єктом права інтелектуальної власності, а також волі владного суб’єкта – державі. В науці шкідливі наслідки розуміють як «спричинені негативним проступком негативні зміни в об’єкті, що захищається адміністративно-деліктним законом, які знайшли зовнішнє виявлення у зменшенні певного особистого чи майнового блага» [15, с. 255]. Конкретного визначення шкідливих наслідків дана норма не містить, але вони зазначаються у Кримінальному кодексі України, як критерій розмежування злочину від адміністративного правопорушення. 
3)при кваліфікації певного діяння за ст. 51-2 КУпАП необхідно обов’язково встановити причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи і наслідком, тобто діяння породжує завдання шкоди правомірному володільцю прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
Ст. 12 КУпАП визначає ознаки третього елементу – суб’єкту: особи, які на момент вчинення досягли 16 років. Можна зробити висновок, що КУпАП до суб’єктного складу відносить тільки фізичних осіб. При порівнянні даних положень КУпАП з КпАП РФ, можна прослідкувати, що в останньому визначено окремою ст. 2.10 відповідальність юридичних осіб. В санкції ст. 7.12 КпАП РФ, що передбачає відповідальність за порушення авторських та суміжних прав, винахідницьких та патентних прав, існує градація міри відповідальності залежно від виду суб’єкта правопорушення. До речі, положення КУАП про відповідальність уповноважених осіб, або керівників при вчиненні адмінпроступку юридичними особами , ще раз свідчить про адміністративно-правовий порядок регулювання таких відносин. 
Щодо особливостей суб’єктивної сторони адміністративного правопорушенням стосовно об’єктів права інтелектуальної власності – в більшості випадків притаманний корисливий мотив, характеризується лише прямим умислом, а до наслідків у вигляді завдавання суб’єкту права інтелектуальної власності матеріальної шкоди може характеризуватися як умислом, так і необережністю.
 
Список використаних джерел:
1. Адміністративне право України: [підручник для юрид. вузів і фак.] / [за ред. Ю.П.Битяка]. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
2. Иоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
3. Адміністративне право України: [підручник] / [за ред. С.В. Ківалова]. – О.: Юридична література, 2003. – 312 с.
4. Кодекс про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до № 51, ст.1122.
5. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року №3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст.62.
6. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року №3687 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №7. – Ст. 32.
7. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року №3688 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.
8. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року № 3688-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №7. – Ст. 36.
9. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 року № 3116-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №21. – Ст. 218.
10. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних: Закон України від 23 березня 2000 року №1587 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №24. – Ст. 183.
11. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 1998. – №1. – С. 51-62.
12. Бахрах Д.Н. Административное право России: [учебник для вузов] / Д.Н. Бахрах. – М.: НОРМА, 2000. – 640 с.
13. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: [навчальний посібник] / С.Г. Стеценко. – К.: Атіка, 2008. – 624 с.
14. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: [навчальний посібник] / С.Т. Гончарук. – К.: НАВСУ, 2000. – 240 с.
15. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: [монографія] / В.К.Колпаков. – К.: Юірнком Інтер, 2004. – 528 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
May
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція