... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №2
Сутність та значення такої юридичної категорії як присяга можна віднести до основоположних понять юридичної професії та публічної служби. Адже "юрист" та "публічний службовець" є узагальнюючими поняттями, що охоплюють професійну діяльність суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, державних виконавців, також працівників публічної служби (податківців, митників, прикордонників, співробітників МВС України, СБ України, військовослужбовців, депутатів місцевих рад, посадових та службових осіб органів місцевого самоврядування тощо). 
Основною умовою початку професійної діяльності публічного службовця, а також спеціалістів переважної більшості юридичних професій є необхідність прийняття присяги. Юридичне значення прийняття присяги зводиться до того, що: по-перше, початок публічної служби та більшості видів юридичної діяльності неможлива без прийняття присяги; по-друге, з прийняттям присяги пов’язується момент вступу на публічну службу або початок юридичної діяльності; по-третє, порушення присяги передбачає юридичну відповідальність, яку можна виокремити від інших відомих видів відповідальності (цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної тощо), оскільки у такому випадку особа втрачає у подальшому право на публічну службу.
Слід зазначити, що у вітчизняному законодавстві найбільш детально правове регулювання механізмів прийняття присяги та відповідальності за її порушення прописане стосовно суддів. Це обґрунтовується, перш за все, тим, що одним з основних принципів діяльності суддів є принцип їх незалежності, а їх правозастосовча діяльність передбачає прийняття доленосних рішень у різних сферах суспільного життя, які є обов’язковими для виконання на всій території України. Однією з гарантій незалежності суддів є їх незмінюваність, що задекларовано в ст. 126 Конституції України, в якій зазначається, що судді обіймають посади безстроково, крім тих, які призначаються на посаду судді вперше. Цією ж нормою визначено вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною підставою є порушення ним присяги.
Разом з тим, правове регулювання механізму відповідальності за порушення присяги суддів недосконалий. Зокрема ст. 126 Конституції України визначає Верховну Раду України як орган, що обирає і звільняє суддю з посади, але порядок здійснення таких її конституційних повноважень визначається спеціальними законами, а саме: Законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Регламент Верховної Ради України".
Так відповідно до ч. 2, 3 ст. 105 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції; звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги відбувається за поданням Вищої ради юстиції [1].
Тобто законодавець визначив, що такі факти встановлюються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції і не перевіряються Верховною Радою України, також їм не надається юридична оцінка (юридичному складу порушення присяги) при вирішенні питання про звільнення судді.
Саме таке викладення повноважень Верховної Ради України в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" при розгляді подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги не надає Верховній Раді права визначати ознаки дисциплінарного проступку або порушення присяги та вид відповідальності судді. У зв’язку з цим юридична оцінка та значення факту порушення присяги суддею набуває оціночного значення. 
Зазначена проблема оціночності порушення присяги та юридичної відповідальності за це стосується усієї публічної служби та юридичної діяльності, початок якої пов’язаний з прийняттям присяги. Відповідальність за порушення присяги настає за порушення положень, щодо дотримання яких присягає особа, проте аналіз текстів присяг публічних службовців та юридичної професійної діяльності (ст. 572 МК України, ст. 352.4 ПК України, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про прокуратуру", ст. 11 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. 6 Закону України "Про нотаріат", ст. 17 Закону України "Про державну службу", ст. 11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо) свідчить про їх суттєву узагальненість, що значною мірою розмиває кордони розмежування порушення присяги від вчинення будь-якого іншого правопорушення особою (суб’єктом присяги). Зокрема про нечіткість та абстрактність змісту присяги державних службовців зазначають В.І. Царенко та Ю.Г. Басараба. Вказані науковці обґрунтовують, що такий стан справ створює умови невизначеності поняття “присяга” [2, с. 144]. 
Хоча за тенденцією загального юридичного розвитку суспільних відносин застосування оціночних понять розширює сферу суб’єктивного бачення при вирішенні конкретних питань, які стосуються прав, інтересів та свобод осіб, проте вважаємо, що у питаннях юридичної відповідальності, зокрема за порушення присяги, будь-яка оціночність повинна бути мінімізована або взагалі виключена.
Однією з особливостей юридичної відповідальності за порушення присяги є те, що на відміну від традиційних норм права, що передбачають юридичну відповідальність (наприклад адміністративну, кримінальну), диспозиція законодавчого положення дотримання присяги міститься не в окремій нормі, а у самому тексті присяги. Тобто відповідальність за порушення присяги індивідуалізується самим змістом присяги, що пов’язано з виконанням певного роду роботи, яка становить суттєве суспільне значення.
Найбільш близьким видом юридичної відповідальності до відповідальності за порушення присяги є дисциплінарна відповідальність. Проте за вітчизняним законодавством слід виходити з того, що звільнення за порушення присяги є не правом (як для дисциплінарного стягнення), а обов’язком державного органу, органу місцевого самоврядування. Тобто за своєю суттю це не є звільнення у розумінні ст. 147 КЗпП України, а самостійна підстава припинення публічної служби, передбачена п.6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", ч. 1 ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Зокрема, у зазначених законах не вказано, що при звільненні за порушення присяги застосовуються норми КЗпП України, тому за таких умов відсутня подвійність – застосування двох видів юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, згідно ст. 61 Конституції України.
Таким чином, наведені аргументи підтверджують наявність достатніх підстав для виокремлення порушення присяги в окремий вид відповідальності. Зокрема, про це свідчить таке:
По-перше, відповідальності за порушення присяги характерні індивідуалізуючи ознаки складу окремого виду правопорушення. Об’єкт цього правопорушення – зміст присяги. Об’єктивна сторона дія або бездіяльність, що призвели до порушення змісту присяги. Суб’єкт – особа, яка зарахована на публічну службу, займається певним видом юридичної діяльності та прийняла присягу (остатнє є обов’язковою умовою). Суб’єктивна сторона – вина особи (умисел прямий або непрямий, необережність у формі недбалості), хоча можна дискутувати і про інші форми вини, з якими може вчинятися даний вид правопорушення.
По-друге, відповідальність за порушення присяги, може застосовуватися до особи поряд з іншими видами юридичної відповідальності (як, наприклад, конституційна відповідальність, як правило, поєднується з кримінальною).
По-третє, юридичні наслідки за цей вид правопорушення також є відмінними, що передбачає звільнення особи з публічної служби або припинення певного виду юридичної діяльності без можливості у подальшому їх відновлення.
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до статті 105 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”: Пояснювальна записка до проекту Закону України 2267 від 11.02.2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45732
2. Царенко В.І. Правові підстави звільнення посадової особи державної митної служби України за невиконання присяги державного службовця / В.І. Царенко, Ю.Г. Басараба // Митна безпека. – 2012. – №1-2. – С. 143-151.
3. Про розв’язання спорів, що виникають з відносин публічної служби: Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 25.05.2010. № 753/11/13-10 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v753_760-10 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція