... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №1
Поняття „агресія” окреслює велику кількість різноманітних дій, які „порушують фізичну або психічну цілісність іншої людини (або групи людей), спричиняють матеріальні збитки, перешкоджають здійсненню її намірів, протидіють її інтересам або ведуть до їх знищення” [1, с. 365]. Дослідник гуманістичного спрямування Е. Фром зазначав, що багатозначність слова „агресія” створює плутанину у літературі, адже цим поняттям позначаються також характеристики сексуальної поведінки [2]. Дослідник Дж. Доллард визначає агресію як акт, метою якого є нанесення шкоди живому організму [3]. Тому агресія завжди має антисоціальний відтінок, і може проявлятися як у дитячій сварці, так і у війнах державного масштабу. Дослідники Дж. Тедеші, Р. Сміт та Р. Броун відносять дію до категорії агресивності, якщо вона: „включає в себе обмеження можливостей поведінки іншого (найбільш явно – шляхом використання влади, примушення та покарання); спостерігач сприймає дію як таку, що навмисно наносить шкоду його інтересам або інтересам об’єкта впливу (тобто як зловмисну та егоїстичну дію) незалежно від того, чи прагнув свідомо суб’єкт до нанесення шкоди; дія видається спостерігачеві як така, що суперечить нормам та є протизаконною, зокрема, якщо вона виглядає неспровокованою, образливою та неадекватною приводу, який її викликав” [3, с. 557].
На феномен агресії вчені звернули увагу ще в античні часи. Він пояснювався як вроджений потяг до зла, а також як набута форма поведінки та реакція на напружену життєву ситуацію. Філософ Ж.-Ж Руссо, намагаючись пояснити агресивність, вбачав причиною зла та деструктивності суспільство та його устрій, а не людську природу [4, с. 486]. Згідно його концепції, людина народжується доброю та розумною, і якщо у ній розвиваються деструктивні нахили, то їх спричиняють насамперед негативні обставини та неадекватне виховання. Інший філософ Т. Гоббс вказував на необхідність дотримання соціальних норм та обмежень, щоб контролювати деструктивну людську природу, оскільки агресивні імпульси є вродженими і вони важко піддаються переорієнтації [4, с. 486]. На неминучість вродженої агресивності вказували З. Фрейд, К. Лоренц та інші дослідники психоаналітичного спрямування. Сьогодні існує безліч досліджень з проблеми агресії та агресивності, проте залишається малодослідженим аспект глибинно-психологічної детермінації агресії. Усе це вказує на складність та неоднозначність даної проблеми, яка, можливо, потребує нових шляхів наукового дослідження та розробки практичних засад її психологічного пізнання та корекції.
Сучасні дослідники на противагу вченню З. Фрейда про потяг до агресії виділяють просоціальну, конструктивну, альтруїстичну спрямованість суб’єкта, яка може виражатися, зокрема, у „мотиві допомоги”. Якщо агресія має на меті завдання шкоди суб’єкту, руйнації, то конструктивна допомога спрямовується на користь іншій людині. Дослідники Дж. Маккоулі і Л.Берковіц поряд з феноменом агресії розглядають альтруїзм як певну поведінку заради добробуту іншої людини, без очікування будь-якої винагороди [3].
На нашу думку, оскільки поняттям „агресія” окреслюються майже усі деструктивні тенденції, то є небезпека втратити з поля зору першопочатковий імпульс (мотив), у результаті якого відбувається руйнівна дія. Агресивні тенденції є досить різноманітними, психіка у кожного суб’єкта індивідуально-неповторна, тому складність може полягати у диференціюванні агресивних проявів, що важливо враховувати при дослідженні мотивації агресії. До того ж, слід розрізняти тенденцію до агресії та агресивний прояв.
Слід віддати належне сучасним дослідженням, які дещо прояснили проблему агресії, згідно яких агресивні дії розподіляються так: спрямування на руйнацію та дії, призначені для захисту, тобто пов’язані з конструктивною метою. Проблема, на нашу думку, полягає у визначенні об’єктивних та суб’єктивних критеріїв розрізнення даних дій. Адже з суб’єктивної точки зору будь-яка особа може за допомогою захисного механізму раціоналізації означити власний потяг до руйнації як захисний або такий, що має конструктивну (часто просоціальну) мету. До того ж, навіть зовнішньому, об’єктивному спостерігачеві досить важко визначити деструктивну тенденцію до руйнування внаслідок її замаскованості.
У наукових дослідженнях виділяють наступні типи агресії: відкрита та замаскована, інтраворожа або екстраворожа; інструментальні, просоціальні та антисоціальні форми агресії. Д. Майєрс вирізняє соціальну агресію, що характеризується демонстративними вибухами люті, та мовчазну, подібну до тієї, яку проявляє хижак, підкрадаючись до своєї жертви [4]. Витоком ворожої агресії вважається злість, тому така агресія є самоціллю, а її основна мета – завдати шкоди суб’єкту. Інструментальна агресія виступає засобом досягнення будь-якої позитивної мети. Ворожу агресію ще називають „гарячою”, інструментальну „холодною”. Інструментальна агресія, як правило, мотивована ситуацією, і може відповідати просоціальним цілям. Проте досить складно провести межу між ворожою та інструментальною агресією, оскільки ворожі наміри часто у соціальній ситуації маскуються інструментальною формою агресії, яка не обов’язково є емоційно вираженою. Тому агресивні та неагресивні дії не варто розрізняти лише за показником наявності чи відсутності емоційної експресії (вибуху люті). Дослідник С.Фешбах поряд із ворожою та інструментальною агресією виділяє експресивну агресію, яка є невимушеним вибухом гніву та люті і має тенденцію до швидкого припинення, а детермінанта агресивності не обов’язково пов’язана з нападом (наприклад, приступи впертості у маленьких дітей) [3]. Інструментальну агресію С. Фешбах поділяє на індивідуально та соціально мотивовану.
Агресія являє собою складний комплекс, до якого входять енергетичні, мотиваційні та поведінкові аспекти, проте деякі дослідники схильні спрощено ставитися до проблеми агресії. Основну увагу вони приділяють виділенню у людському мозку „центру агресивності”, на формування якого впливає спадкова чутливість нервової системи до збудників агресії та хімічний склад крові, у якому наявна велика кількість чоловічого гормону тестостерону. Цим пояснюють факт, що суб’єкта у стані алкогольного сп’яніння можна легше спровокувати на агресивний акт поведінки.
Специфічної точки зору дотримуються представники теорії научіння. Так, Л. Берковіц та А. Бандура, досліджуючи вплив емоційних станів на виникнення агресивної поведінки, довели, що хоча агресія як внутрішня спонука виникає у випадку блокади дії суб’єкта ззовні, проте для виникнення агресивної поведінки потрібні додаткові чинники, що мають зв’язок із джерелом гніву [3; 5]. Тобто недостатньо наявності агресивної тенденції: агресивна поведінка проявляється внаслідок поштовху ззовні. Емоція гніву, що супроводжує агресію, не є основною умовою виникнення агресивної дії. Адже гнів, як і будь-яка інша емоція, може мати джерелом виникнення негативну стимуляцію (наприклад, гнів виникає внаслідок шуму, спеки). Чи перетвориться він на агресивну дію, залежить від прийнятності для суб’єкта наслідків власної поведінки, які включають підкріплення її з боку інших людей та внутрішніх цінностей, що допускають агресивність. Тому при ідентичній ситуації у випадку невдоволеності наслідками, замість прямого вираження агресії можуть бути обрані інші дії, наприклад, підкорення, відступ, конструктивне рішення тощо.
Теорія фрустрації започаткувала експериментальні дослідження з проблеми агресії. Згідно досліджень Дж. Долларда, агресія виникає не автоматично, а внаслідок фрустрацій, тобто перешкод на шляху цілеспрямованих дій суб’єкта, його сподівань, або в результаті недосягнення певного стану як бажаного, до якого прагнув суб’єкт [3]. Фрустрація посилюється, коли цілеспрямованість суб’єкта має надто сильну мотивацію, тобто коли він сподівається отримати максимальне задоволення, але не отримує його зовсім. Хоча не будь-яка агресія виникає внаслідок фрустрації, однак фрустрація завжди супроводжує агресію. На думку X. Хекхаузена, агресія інструментального рівня поведінки не є наслідком фрустрації, а знання того, що спрямована на суб’єкта агресія була ненавмисною, знижує рівень фрустрації та прагнення агресивної поведінки „у відповідь” [3]. Л. Берковіц висунув гіпотезу про те, що саме фрустрація викликає злість та емоційну готовність реагувати агресивно [5]. Озлобленість має тенденцію до зростання, якщо той, хто викликав фрустрацію, мав змогу не здійснювати фруструючу дію. Дж. Корнанд вважає, що мотивом агресії є таке завдання шкоди іншим, їх інтересам, яке нівелює витоки фрустрації та полегшує емоційний стан суб’єкта. Саме досягнення розрядки напруги може бути метою мотивованої агресивної поведінки [3].
 
Список використаних джерел:
1. Конюхов Н.И. Словарь-справочник практического психолога / Н.И. Конюхов. – Воронеж: МОДСК, 1996. – 218 с.
2. Фромм Е. Анатомия человеческой деструктивности / Е. Фромм. – М.: Республика, 1994. – 447 с.
3. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен; под ред. Б.М. Величковского. – М.: Педагогика, 1986. – Т. 1. – 408 с.
4. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – С.-Пб.: Питеp, 1996. – 684 с.
5. Berkowitz L. Aggression: its causes, consequences, and control / L. Berkowitz. – New York: McGraw-Hill, 1962. – 217 с. 
 
 

Тему закрито!


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція